Жанна Боднарук: Я ніколи на російську не переходила

У цієї співачки очі – як блакитний океан. А кажуть, що очі – дзеркало душі. Зустрічайте: Народна артистка України, завідувачка кафедри «Музичне мистецтво естради» Академії мистецтв імені Павла Чубинського. Зоряний час Жанни Боднарук: перемога у 1991 році на другому Всеукраїнському фестивалі «Червона рута».

Побачили світ сім її музичних альбомів: «Приворожи мене», «Твір моїх мрій», «З роси й води», «Стежка до Раю», «All the best», «Разом з друзями», «Коханій» (з Анатолієм Карпенком) на вірші Миколи Вороного, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Ліни Костенко, Бориса Олійника та ін. Життєвий і творчий тандем із Анатолієм Карпенком – композитором й аранжувальником більшості пісень Жанни Боднарук, продюсером студії «Скарб» – дає можливість співачці плідно працювати й нині.

 «ЧЕРВОНА РУТА» І ПЕРЕМОГА

– Пані Жанно, вам аплодували Нью-Йорк і Париж, Ліон і Брюссель, Мюнхен і Прага, Варшава й Братислава, Гельсинки, і, звичайно, міста та села рідної
України. А з чого почався шлях до співу?

– Музична школа, музичне училище, Київська державна консерваторія по класу «фортепіано». А співала з дитинства. Настав момент класі в 4-5, коли сама для себе почала співати пісні, які чула по телебаченню й радіо. На рівні підсвідомості зрозуміла: хочу щоб пісня стала моїм майбутнім.

– Цікавим моментом Вашої творчості є співпраця з батьком Любомиром Боднаруком – заслуженим діячем мистецтв України, художнім керівником Камерного хору ім. Д. Бортнянського. Промовистий факт: спільно записані пісні «Моя Україно» та «Братаймося» А. Карпенка, а також «Чернігівський краю». Батьківський вплив не міг не проявитися…

– Авжеж. Пригадую, одного разу тато підслухав, як я співала в унісон зі своєю улюбленою королевою диско Донною Саммер. І коли сказав: «Гм, у тебе щось в тембрі є таке схоже на Донну Саммер», я подумала: батько цими словами підштовхнув моє прагнення співати. Хоча й застерігав: «Доню, робота естрадної співачки тобі не даватиме багато хліба. Якщо ж працюватимеш в музичній школі чи училищі – точно матимеш стабільну роботу».

Коли в Чернігові утворився естрадно-симфонічний оркестр під орудою Дмитра Єгорова, я туди пішла співати. Наприкінці 1980-х років з цим оркестром і твором Джерома Керна «Дим» взяла участь у радіоконкурсі «Нові імена» та стала дипломанткою.

Діяв і вокально-хореографічний ансамбль під керівництвом колишньої артистки оперети Людмили Михайлівни Рибалкіної, в репертуарі якого були естрадні композиції. Крізь роки я усвідомила цінність її настанов, коли стала професійно співати і викладати.

На перший фестиваль «Червона рута» я не наважилась їхати: не мала репертуару (відбувався раз на 2 роки). Уперто оббивала пороги українсько-канадського підприємства «Кобза» та фірми «Комора», що належали до когорти організаторів «Червоної рути». Відтак до другої «Червоної рути» мала в репертуарі кілька пісень Андрія Шустя. А пісня «Приворожи» на слова Юрія Рогози стала кращою піснею фестивалю, та й досі є однією з моїх візитівок (1991 рік). 

Фестиваль «Червона рута» почався 12 серпня у місті Запоріжжі, а 18-го – був заключний концерт. Я виступила ще з однією піснею Андрія Шустя «Нам бути». І там є пророчі слова «Замовкніть, каїни та брути… Нам зводити хати… Нам сіяти зерна… Нам бути!». А вже 19 серпня 1991 року на московії стався путч. 

Мої батьки розповідали: «Ти співала “Нам – бути!”, а ми хвилювалися, що через цю пісню тебе репресують». Бо хто знав, чим той путч обернеться? Незалежність України на той момент ще не була проголошена. Але буквально за кілька днів після завершення другого фестивалю «Червона рута» Україна стала вільною.

Цей фестиваль не тільки для нашої родини, а й для всіх учасників асоціюється з початком відновлення незалежності України. Перемога на «Червоній руті» остаточно сформувала моє майбутнє.

ЧОТИРИ РАЗИ ВИСТУПАЛИ У ФІНЛЯНДІЇ

– Які події з 35-річного творчого шляху вважаєте найяскравішими?

– Любили фестиваль «Пісенний вернісаж», який щороку в січні проводив світлої пам’яті Борис Георгійович Шарварко. Кількаденні виступи і фінальний концерт. Високий мистецький рівень. Щирість. Була й театральна кав’ярня. Усе зникло після того, як не стало Бориса Шарварка. Рівень масовості концертів згас. На жаль. 

Мені пощастило побувати в Нью-Йорку на Першому Всесвітньому фестивалі «Біг Епл». Було круто. Моя колежанка влаштувала екскурсії, зокрема вечірнім Нью-Йорком. Особливе місто, в яке закохуєшся назавжди. Ця подія залишила великий слід в моєму житті. 

Двічі мала щастя побувати в Парижі, й це також любов на все життя. 

На початку великої війни ми поїхали до Словаччини з великим сольним концертом та зібрали кошти для ЗСУ. Потім упродовж 4 місяців брали участь у різних акціях і концертах на підтримку України. 

Чотири рази виступали у Фінляндії. Прекрасна країна. Прекрасні люди. Знають, що таке агресія росії і дуже нас підтримують. Побували в місті Іматра – за 7 км від кордону і 12 км до найближчого міста московії. Фіни – спокійні, тихі, культурні люди. У їхньому менталітеті нема пунктика розкоші. Наприклад, одягнути шубу з натурального хутра – непристойно. Вони живуть без потреби «випендрюватися» одне перед одним. Добре живуть: гарні зарплати, чудові пенсії (середня пенсія – 2 чи 2,5 тисячі
євро). 

Президентський палац – у центрі Гельсінкі на набережній, де всі гуляють і ярмарки відбуваються. Президент іде пішки на роботу і з ним може хто завгодно поспілкуватися. Теперішній їхній президент Александр Стубб – скромний і мудрий. Нам би такого президента.

НЕПРИПУСТИМО ПЕРЕКРЕСЛЮВАТИ ТИХ, КОМУ «ЗА»

– Доводиться чути нарікання на перерваність української пісенної традиції між поколіннями. Мізками молодших поколінь керує «тік-ток» суто споживацького, маніпулятивного ґатунку. Хотілося б почути Вашу думку з цього приводу.

– Стався цей розрив «завдяки» шоу-бізнесу, «зав’язаному» на грошах. Вважаю, що має бути місце в культурному просторі для талантів усіх поколінь. Неприпустимо перекреслювати тих, кому «за». Це зроблено спеціально і продумано. На мою думку, не обійшлося без «руки москви».

Від початку відновлення Незалежності спершу тривала українська хвиля, а потім бізнесмени почали поступово зросійщувати шоу-бізнес. Їхали заробляти гроші на росію, попереходили на мову московитів навіть зірки, які перед тим співали українською.

Я ніколи на російську не переходила. Але про це мало хто згадує. Міністерство культури, на жаль, всіх артистів естради зарахувало до так званого шоу-бізнесу. І колись мені сказав один високопосадовець Мінкульту: «Ти в шоу-бізнесі – розкрутишся сама». 

Ми з чоловіком ніколи не були в шоу-бізнесі. Ми – одна творча одиниця: композитор Анатолій Карпенко і співачка Жанна Боднарук. Завжди працювали самі на себе і для людей. У нас не було ні директора, ні промоутера-просувача. Це називається «вибовтуйтеся», як хочете. Така сама історія з багатьма українськими співаками.

Але ж митці попередніх поколінь – це пласт української культури, який не можна перекреслювати, бо то – злочин. 

У Європі та США корифеї виступають на сцені до останнього. Є спеціальна Зала пошани артистів: рокових, джазових, естрадних тощо, де інші виконавці співають їхні пісні, а митці, яких вшановують, сидять у спеціальній ложі. Культивується повага. Незалежно од віку виступають постійно і мають повні концертні зали.

Також зверніть увагу на стиль музики, який любить молодь: низькопробна «попса». Є такий канадський виконавець Майкл Бубле, якого можна назвати продовжувачем традицій Френка Сінатри. На його концертах дуже багато молоді. Тобто молоді покоління у стабільних країнах виховуються у нормальному стилі.

Усе пов’язано. Особливо освіта й культура.

 У мене завжди було переконання: держава починається з культури. А культура – поняття широке. І виховання, і спілкування. І приклад старших поколінь…

Україна – велика. У нас багато талантів. На те є міністерство культури: якщо бачите перлинку – треба підтримувати. Адже при наших зарплатах мало хто може просувати себе. Тим часом займаються чим завгодно, а просувати українські таланти – зась.

ПІД ЧАС ВСТУПНОЇ КАМПАНІЇ ОБИРАЄМО КРАЩИХ

– Чи бачите реальну можливість передати зерня української культури новому поколінню?

– Працюю в Академії мистецтв імені Павла Чубинського вже 12 років. Хоча не облишила й концертну діяльність. Стала тісніше спілкуватися з молоддю. Об’єктивна реальність: не всі вступники – геніальні. Але вступають здібні. Завдання викладача – розкрити обдарування студента і дати поштовх до розвитку таланту. 

Навчаємо молодь на українському репертуарі та піснях патріотичного спрямування. Все для того, щоб студенти розуміли й усвідомлювали, хто вони і звідки. 

Після того як колишній культурно-освітній заклад став Академією – статус зріс. Популярність – також. Звісно, у викладачів додалося роботи. Додому приходимо пізніше, адже студентів більше. Для нас талановита молодь – велика цінність. Під час вступної кампанії обираємо кращих. 

Маю ким пишатися. Багато хто з моїх колишніх студентів працюють педагогами: Софія Воропай, Софія Добрийвечір. І навіть моя теперішня студентка Марія Пармон та інші. Гарні, талановиті дівчата. Всі прекрасно співають. Відчули, що таке задоволення саме від педагогічної роботи. Інша моя випускниця Аня Ткаченко – обрала шлях співачки. Гастролює. Тривалий час співала в Сеулі, нині – в Дубаї. Всіх не перерахуєш, але чимало інших моїх колишніх студенток продовжують шлях у співі. 

Для педагога найголовніше – бачити результат своїх зусиль. 

НЕ ТІЛЬКИ БАНАЛЬЩИНА, НЕ ТІЛЬКИ ТАНЦЮВАЛЬЩИНА

– Як оцінюєте нинішній молодший сегмент шоу-бізнесу в Україні? 

– Нема часу прискіпливо спостерігати. Але є дуже цікаві виконавці. І в плані співу, і в плані музики. Не тільки банальщина. Не тільки танцювальщина. 

Виконавців багато. З одного боку, це добре, бо мають можливість себе проявити. Технології дозволяють будь-кому, будь-де самому собі робити фонограми, записуватися та запускати в інтернет. Сам себе записав, зняв і виставив. І ти – вже зірка. У наш час такого не було.

Є й ті, хто завдяки можливостям продукує не завжди якісний контент. Та є справді достойні. Не знаю, як довго втримаються в умовах шаленої конкуренції. 

– Що хотілося б втілити? 

– У творчому плані ми з Анатолієм Карпенком не зупиняємося. Нещодавно упродовж двох місяців записали 4 нових пісні. Заходьте на мій канал в ютубі: там всі новинки є. Є в планах ще багато чого. Але дотримуємось принципу: розповідати після події, що відбулася. 

Хай збувається основний наш спільний задум: Перемога і Мир в Україні.