Деякі міркування щодо демократії...

Сучасні визначення демократії часто суперечливі. Етимологічний підхід є оманливим, а визначення через сучасні демократії проблематичне. Найбільш логічним є історичний підхід: для того, щоб визначити демократію, потрібно зрозуміти, що вона означала для її творців. Давня демократія об’єднувала громадян у зборах з рівними політичними правами. Поняття громадянства, свободи, народного суверенітету і рівності прав взаємопов’язані. Свобода народної спільноти визначає всі інші свободи.

Демократія є владою органічної спільноти, що розвивалася в межах конкретних політичних структур. Без органічної спільноти народ не може бути демократичним, і політичні системи, що знищують таку спільноту, є недемократичними.

У демократичній системі громадяни мають рівні політичні права завдяки громадянству, а не через загальні права людини. Тобто громадяни мають рівні політичні права не через будь-які нібито невідчужувані права «людської особи», а тому, що вони належать до конкретної спільноти – тобто завдяки своєму громадянству.

Демократія базується на спільноті громадян, які мають спільну історію і прагнуть до спільної долі.

Основний принцип демократії не «одна людина, один голос», а «один громадянин, один голос».

Громадянство – це не лише голосування. Виборче право не є єдиним інструментом демократії. Повернення до політичних процедур, які відповідають оригінальному духу демократії потребує зосередження на практиках, які зміцнюють зв’язок між народом і урядом, таких як місцеві збори, референдуми та інші форми прямої участі.

Основним елементом демократії є участь, а не голосування або представництво. Демократія забезпечує право громадянина брати участь у суспільних справах, ухваленні рішень та наданні або заперечення згоди. Тому не інститути створюють демократію, а участь народу в інститутах. Максимум демократії збігається не з «максимумом свободи» або «максимумом рівності», а з максимумом участі.

Лібералізм та демократія не є синонімами. Демократія – це форма влади, а лібералізм – ідеологія обмеження влади. Демократія базується на народному суверенітеті, лібералізм – на правах індивіда. У представницькій демократії народ делегує свою владу, що, згідно з Руссо, є зреченням суверенітету.

Демократія не зводиться до царства чисел чи принципу більшості. Її основний принцип полягає в тому, що саме народ має політичні прерогативи. Рівність прав походить від громадянства, а не природної рівності. Мета правління більшості полягає не в тому, щоб визначити істину; вона полягає лише в тому, щоб вибрати серед різних варіантів. Демократія також не протиставляється ідеї сильної влади, так само як і не протиставляється поняттям авторитету, відбору або еліти.

Є різниця між поняттям загальної та конкретної компетентності. Якщо народ має всю необхідну інформацію, він здатний судити, чи добре ним управляють, чи ні. 

Наголос на «компетентності» сьогодні – де це слово дедалі частіше розуміється як «технічні знання» – є надзвичайно неоднозначним. Політична компетентність стосується не знань, а ухвалення рішень. Влада «фахівців» є прикладом технократії, що протистоїть народному суверенітету.

Принцип більшості є компромісом, оскільки одностайність в реальності неможлива. Лише такий підхід надає відносну цінність меншості або опозиції, оскільки вони можуть стати завтра більшістю. Це розуміння порушує питання про сферу застосування плюралізму і його межі. 

Водночас не варто плутати плюралізм думок з плюралізмом цінностей, що є несумісним з самим поняттям народу. Плюралізм завжди знаходить свою межу в підпорядкуванні спільному благу.

Сучасні ліберальні демократії відображають деградацію демократичного ідеалу: партії не діють як політичні інститути. Гроші спричиняють корупцію та створюють симулякри опозиції. Масове голосування не дозволяє здоровому глузду бути вирішальним. Від обраних кандидатів не вимагається виконання своїх обіцянок. Думки не формуються незалежно: інформація є як упередженою (що перешкоджає вільному визначенню виборів), так і стандартизованою (що підсилює тиранію громадської думки). Схожість політичних платформ та аргументів ускладнює їхнє розрізнення. 

Внаслідок цього політика розуміється як явище суто негативне, а виборче право сприймається як ілюзія.