Феномен хору «Гомін»

ЗНАМЕНИТИЙ ХОР ЛЕОПОЛЬДА ЯЩЕНКА ЗУСТРІВ СВОЄ 55-РІЧЧЯ.

Досі стоїть перед очима сюжет з 90-х років ХХ століття: статечний чоловік грає на сопілці просто в потязі київського метро. Так, це був Леопольд Ященко – засновник і очільник етнографічного хору «Гомін», який нині носить його ім’я. Феноменальна особистість. Видатний український музикознавець, фольклорист, хоровий диригент, композитор, Шевченківський лавреат (1928-2016).

– Ященко був одним з головних оберегів українства в комуністичні часи, – стверджує Вахтанг Кіпіані. 

– Мені пощастило прожити поруч з ним понад пів століття. Ми народили й виховали двох синів. І хоча родинне життя не було безхмарним, нас завжди єднала любов до України і замилування її народною спадщиною, – згадувала Лідія Орел, дружина Леопольда Ященка, відома етнографиня, яка зібрала і впорядкувала близько 15 тисяч експонатів Музею народної архітектури й побуту України в Пирогові і яку двічі звільняли з роботи за співи біля пам’ятника Тарасу Шевченку.

1968 року Леопольд Ященко разом з Лідією Орел підписали колективного листа до ЦК КПРС проти закритих судових процесів над політв’язнями, за що його звільнили з роботи. 

А вже 1969 року Леопольд Ященко створив свій знаменитий етнографічний хор «Гомін». Хоча самодіяльні співаки під орудою Леопольда Ященка виступали ще до того упродовж десяти років просто на вулицях та у парках Києва, зокрема на алеях Гідропарку. Співали для тих, хто не цурався рідної української мови і народної культури у зросійщеному на той час Києві. 

Хор відроджував народні свята і звичаї та виконував майже виключно українські народні пісні. За два роки хор закрили як «націоналістичний», а самого Леопольда Ященка виключили зі Спілки композиторів України. Він завідував дитячим сектором при Будинку композиторів України, керував фольклорним ансамблем, навіть працював малярем на заводі і теслярем у радгоспі. 1984 року заново організував етнографічний хор, якому згодом повернули назву «Гомін». 

Леопольд Ященко упорядкував збірки «Українські народні романси», «Буковинські народні пісні». Створив власні пісні – на свої слова, на поезії Лесі Українки, Дмитра Павличка.

І хоча сопілка Леопольда Ященка 2016 року замовкла, та його велике дітище – хор « Гомін» живе, співає, надихає. 

22 березня у столичному культурному центрі «Печерськ Палац» відбулося творче дійство на пошанування легендарного хору. У залі, як мовиться, ніде було яблуку впасти. Сцену прикрасила картина дивовижної художниці Марини Соченко, де хор і Леопольд Ященко – навіки разом у мить творіння пісні.

Зібралися хористи всіх поколінь: в українських народних строях, з українською щирістю і справжністю. Співали. Згадували. А згадати є що.

Адже шлях етнографічного хору «Гомін» – доволі складний і драматичний. Після того як 1984 року «Гомін» відродився, певний час був офіційно «приписаний» до будинку культури «Метробуд», потім «Харчовик» на Подолі, Києво-Могилянська академія і довший час діяв на кону Музею ім. І. Гончара. А вже 2022 року «Гомін» знайшов підтримку й прихисток для репетицій в культурному центрі «Печерськ Палац», чим завдячує світлої пам’яті Тетяні Рощіній.

У чім феномен хору «Гомін»?

Саме «Гомін» вперше виконав у Києві славень «Ще не вмерла Україна», а також знакові пісні «Боже, великий, єдиний», «Ой, у лузі червона калина».

Хор «Гомін» – своєрідне явище і в хоровій культурі, і в організації, і в художньому вияві. Леопольд Ященко вважав його своєю лабораторією. 

Фахівці вважають «Гомін» окремим середовищем, епохою. Його мета – зберігати традицію саме народного гуртового співу. У репертуарі – більше 400 пісень. 

І навіть наперекір важким часам, попри війну, нав’язану Україні московською ордою, хор і далі співає традиційні українські пісні, що єднають українство. Бо ж пісня – теж наша зброя. У пісні вияскравлюється сила народу.

Вітали «Гомін» з 55-літтям народний депутат перших скликань Верховної Ради України Іван Заєць, ексміністр культури України Євген Нищук, Народний артист України Олександр Василенко, ансамбль «Джерело» і велика зала щирих шанувальників. Панувала любов. Місію ведучого дійства виконував один з фундаторів хору Іван Павлович Буров.

Піснею дякували Воїнам України за життя, день і можливість співати. Піснею торкалися родового коріння нації. Піснею прокладали сонячні промені до сердець нинішньої дітвори. «Ой, з-за гори, та ще й з-за лиману», «На добраніч усім на ніч», «Нічко цікавая», «Золотистий туман», «Прилетіла ластівочка», «Ой, да тихо, тихо Дунай воду несе», «Да через село, да піч везено», «Гетьте, думи, ви хмари осінні», «Скликаймо всіх до наших лав», «За руки візьмемося, браття», «Земленько моя» – всі ці пісенні шедеври українського гуртового співу виконав хор «Гомін» Леопольда Ященка упродовж одного лише вечора. А потім сталася синергія: хор спільно з глядачами заспівав «Реве та стогне Дніпр широкий», а також «на біс» – «За Україну з вогнем завзяття».

Світлини авторки та з відкритих джерел