Якщо Захід не воюватиме на боці України зараз, то потім воюватиме на своїй території

Перемовини за перемовинами, умови, блеф та ІПСО з усіх сторін. Без будь-якої конкретики аж до моменту, поки «за кулісами» не буде ухвалене остаточне рішення. Проте навіть в цих умовах ми мусимо здійснювати холоднокровний аналіз, висвітлюючи те, що справді відповідає дійсності.

Український Народ замкнутий у ворожому оточенні. І якщо щодо зовнішніх ворогів, це певною мірою не залежало від нас зовсім, то от щодо внутрішніх – українці дозволили політичним паразитам-фарисеям себе одурити та очолити. Винуватість жертви йде на другому місці після вини злочинця – політичного шахрая. 

У питаннях війни проти нас і з 2014 року, і тим більше із 2022 року – все взагалі не так. І юридично, і фізично, і політично. І ось зараз ми, українці, вже повністю почуваємося заручниками. Водночас під час цього «полону заручництва» нас ще й продовжують очолювати вороги українського народу. Приховані і не дуже.

США – єдина держава, яка мала та має можливості поставити на місце путінську росію. Незалежно від того, хто очолює США – Обама, Байден чи Трамп. 

Окрім можливості поставити росію на місце, США ще й мають обов’язок. Але після втечі Януковича на московію ніхто із очільників України – ні Турчинов, ні Порошенко, ні Зеленський не ставили вимог щодо виконання Будапештського меморандуму. Навпаки – силами всіх ворогів українців, включно із підконтрольним Офісу Єрмака ЗМІ, псевдоекспертами та журналістиками, абсолютно спотворене розуміння і меморандуму, і міжнародних договорів, і Конституції, і потреби чітко називати речі своїми іменами. 

Війна йде з 2014 року. Але до цього часу вона не названа війною. Стан війни не оголошено. Якесь АТО, потім ООС, далі – воєнний стан. Але це зовсім інше. На міжнародному рівні фіксація юридичного стану війни мала б важливі юридичні наслідки. Мобілізації всіх без винятку ресурсів для відсічі агресору – не зроблено. Зачистку московської 5 колони – також. Вимог від підписантів БМ виконувати ОБОВ’ЯЗКИ – також. Якщо не вказувати вищенаведеного, то розуміння того, що насправді відбувається буде викривленим. 

Західні партнери (і справжні, і ті, які лише роблять вигляд партнерів) бояться війни. І їхня слабкодухість та світоглядна виродженість, породжена ідеологією так званого «відкритого суспільства», вже запустила причиново-наслідковий зв’язок не слабший, аніж у 1938-39 роках. Але ці наслідки стають зрозумілими для більшості лише зараз, та й то – повільно і поступово. 

Колективний Захід хоче зробити все, щоб війна відбувалась не його кров’ю і не на його території. Саме тому війна насправді розпочалась. Якби не заяче боягузтво глобалістичних еліт, поєднане із чорними злочинними антиукраїнськими закулісними планами, то ця війна б ніколи не розпочалась. 

Але не з тих причин, про які каже Трамп. А з тих причин, що якби США, Велика Британія (першочергово), а також Франція та Китай (як пізніші підписанти БМ) виконували свої обов’язки, то путінська московія була б поставлена на місце протягом одного року. Дуже жорстко та чітко. Можливо, навіть із розпадом на групу менших держав.

Але… Закулісним геополітичним гравцям теперішня росія потрібна. Як агресивний гравець, як «поганий поліцейський», що нерозривно працює в невидимій парі із «хорошим». 

Діалектика Гегеля, яка є одним із основних рушійних механізмів і аналізу, і буття, і реальності, і прогнозування, зводиться до кількох ключових елементів – Теза, Антитеза, Синтез. Хороший та поганий поліцейські є в цьому прикладі відповідно Тезою та Антитезою. І саме прихована паразитична фарисейська взаємодія «хороших» і «поганих» приводить до отримання прогнозованого передбачуваного Синтезу. Коли йдеться про будь-яку війну, то при її аналізі головним елементом є визначення кінцевих вигодонабувачів. Проте частина з них стає видимою лише згодом. Можу відразу сказати, що росіяни точно не будуть вигодонабувачами від війни. Зрештою це вже абсолютно очевидно за дуже багатьма внутрішніми процесами болотної імперії. 

Стратегія Байдена «допомагати стільки, скільки буде потрібно» вела нас до знищення. Ми ресурсно менші, ніж московія. Українців менше. І на фоні відсутності реформування ЗСУ менша армія радянського зразка не може перемогти більшу совєцьку армію. 

Трамп отримав складну ситуацію у спадщину, водночас обіцяючи у передвиборчій кампанії її вирішити. Проте ті обіцянки його самого певною мірою загнали в пастку. А частина дій та фраз почали виглядати як можливе вирішення ціною України. Або принаймні ціною Зеленського та його команди. І якщо друге адекватні українці готові підтримувати обома руками, то з першим ніколи не погодяться. 

Змінити теперішню ситуацію, в якій путін володіє стратегічною ініціативою, можна лише за кількох обставин, які можуть бути одночасно поєднаними. 

Перше. Надання ЗСУ технологічної переваги над московською окупаційною армією. США мають такі можливості та резерви. Але принципово цього не надавали, зокрема в слушний для цього час. Якби в 2022 році Байден почав виконувати закон про «ленд-ліз», то блискучі Харківська та Херсонська контрнаступальні операції звільнили б ще більше територій. 

Якби напередодні широко розрекламованого контрнаступу ЗСУ отримали вчасно всю необхідну зброю, то результати були б зовсім інші, а московити навіть не встигли б побудувати так звану «лінію Суровікіна». 

Минулого тижня президент Чехії генерал Петр Павел заявив про те, що на Заході знали про неможливість проведення успішного контрнаступу в тих умовах із тими ресурсами. 

Чи готовий Трамп змінити підхід Байдена в питанні надання зброї? Ставлю це питання саме про дії, а не про риторику. Можливо. Але точно не зараз. Крім того, ні для кого на Заході не є секретом корумпованість Зеленського та його зелених слуг неукраїнського народу. І ця корумпованість створює передумови для того, щоб впливати на Зеленського заради отримання своєї вигоди. Real politic. Just business. І в цьому бізнесі українці є заручниками та ресурсом. Заручниками, зокрема, і своєї дурості, і своєї неорганізованості.

Друге. Участь військ Заходу на боці України. Сценарій, який донедавна був можливий лише теоретично. Скажу більше, у неформальному спілкуванні люди із оточення колишніх очільників наших Балтійських друзів – Литви, Латвії та Естонії – стверджували, що вони дуже сумніваються в тому, що НАТО буде готове їх захищати у разі нападу. Сама 5 стаття Статуту НАТО має насправді доволі розмиті формулювання. 

Проте зараз ймовірності того, що війська країн Європи можуть допомагати Україні, суттєво виросли. 

Не було би щастя та нещастя допомогло. Жорстка рішуча послідовна політика Трампа поєднана із повномасштабною війною росії проти нас почала пробуджувати європейців. Чи встигнуть вони прокинутись вчасно і що до того часу буде із нами, українцями, – інше питання. 

Європейські держави разом із Великою Британією мають можливість створити умови для перемоги України над путінською росією. Але для цього потрібна політична воля, яка зараз відсутня. Крім того, величезна кількість європейців, зокрема французи, італійці та жителі колишньої Югославії, вкрай негативно ставляться до американців. В силу багатьох обставин. Згадайте хоча б відносини Шарля де Голля із Білим домом і не тільки. 

Таке ставлення може бути вигідним для України, але тільки при певних обставинах. 

Оскільки ані США на чолі із Трампом, ані решта Заходу поки не готові виконати жодної із двох попередніх передумов, залишається Третя. Стіл перемовин. Із двома повноцінними учасниками – США та росією, заручницею Україною на чолі із Зеленським (який прагне зберегти владу або як мінімум не нести кримінальної відповідальності за все зроблене), а також із віртуальними європейськими учасниками. Яких до скандалу в Овальному кабінеті навіть до віртуальної участі не допускали. 

США на чолі із Трампом бачить теперішню війну як нерозв’язну. В умовах невиконання 1 та 2 передумов – таке бачення максимально близьке до істинного, хоч нам дуже важко це холоднокровно усвідомлювати. 

Саме тому відбуваються перемовини в Саудівській Аравії. Завдяки тому, що Зеленський так і не вимагав виконання Будапештського меморандуму, США виступає в ролі арбітра, а не учасника. 

І як арбітр, США фіксує на даний момент те, що агресор володіє ініціативою на фронті та може досягнути кращих результатів. І якщо влада в Україні не почне змінювати свою поведінку на міжнародній арені, то так воно і вийде. 

Проте зміна поведінки може бути різна. Одна – фактичне визнання окупованих територій, відмова від їхнього повернення силою, здача нашої землі і надр (які і так йдуть з молотка завдяки Зеленському, Порошенку та Вакарчуку-Пінчуку, фракції яких голосували у Верховній Раді). Проте у такому випадку відразу будуть відбуватись вибори, на яких Зеленський може втратити владу. І як наслідок нести кримінальну відповідальність. Що Зеленського не влаштовує, але, як це не дивно, може влаштовувати Єрмака, за певних обставин.

Зеленський вже повним ходом веде підготовку до виборів. Саме під цим кутом зору слід сприймати будь-яку інформацію, яку він чи його слуги подають публічно. І попри запевнення у неможливості проведення виборів, гроші на друк бюлетенів уже виділяються. 

Стів Віткофф, спецпредставник США на Близькому Сході, який зараз бере активну участь в питаннях російсько-української війни, у своєму скандальному інтерв’ю сказав, що проведення виборів фактично узгоджене із Зеленським. 

Ну а найгірше для нас в такому варіанті може стати те, що відновлення повномасштабної війни росії проти України буде просто питанням часу. Часу, який путін використає із врахуванням помилок 2022 року. Часу, який всередині України може навпаки зробити нас ще менш готовими до відсічі. За умови якщо не будуть усунуті та покарані внутрішні вороги, включно із більшістю вищого політичного керівництва України за весь час. 

Другий варіант – наведення ладу всередині України, знищення внутрішнього ворога, формування антипутінської коаліції, мобілізація всіх ресурсів для відсічі агресору, побудова ліній оборони не менш потужних від «лінії Суровікіна», повна ізоляція від московії, вимоги виконання обов’язків за БМ, виставлення рахунків за нашу ядерну зброю та завдані збитки тощо. Всього спектру можливих та доцільних дій неможливо описати, все залежатиме від ситуації, що динамічно змінюватиметься. Проте першим кроком для тих дій є наведення ладу всередині держави.

Неможливо перемогти зовнішнього ворога під керівництвом внутрішнього. Який ще й значною мірою поєднаний із зовнішнім.

Але і при цьому ми мусимо враховувати загрозу існуванню державності України. Державності, яка так і не стала українською. 

Перечитую все вищенаписане і усвідомлюю, наскільки воно є складним для пересічного українця. Попри мою спробу вибрати максимально прості формулювання без втрати сутнісних речей. І попри те, що не сказано навіть 10% від усієї картини.

Врятувати нас можемо тільки ми самі. Самодостатність, організованість, реальна оцінка ситуації, відсутність видавання бажаного за дійсне. Питання виживання українського народу в існуючих цинічних умовах прихованого геноциду, спільно організованого різними ворогами українців. І зовнішніми, і внутрішніми. Не тільки імперським кремлем, правонаступником картавого Леніна. 

Польща й Балтія виходять з Оттавської Конвенції про протипіхотні міни, для масштабного мінування периметру із рф. Нам потрібно готуватись до такого ж блокування на десятиліття. І з-поміж європейських народів обирати собі справжніх партнерів. Ми потрібні одне одному. А в тих обставинах, які чекають на людство впродовж наступних десятиліть, ще незрозуміло, хто кому буде більше потрібний. 

Попри всю складність теперішньої ситуації, прихований геноцид та демографічну катастрофу, ми маємо те, чого не мають решта. 

«А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни», – написала Ліна Костенко. Ключ до відкриття цього потенціалу лежить у нас самих, українцях. Та витікає із нашої організованості.