Через 5 років штучний інтелект стане набагато потужнішим, як він себе вестиме?

(частина перша)

Я не вважаю безвідповідальним 

описувати навіть найжахливіше майбутнє: 

якщо нам треба його уникнути, 

то слід мати на увазі його можливість.

Карл Едвард Саган, американський астроном і науковець.

Після інавгурації президента США не минуло й місяця, а в публічному просторі жваво обговорюють майбутні сценарії світової геополітичної гри й припущення щодо можливого мирного плану Трампа, а відповідно ймовірні умови припинення бойових дій в російсько-українській війні. Фахівці й не дуже, журналісти, політологи й політики, а також неодмінно експерти з усього на світі уже встигли дати свої прогнози й запропонувати споживачам інформації візії майбутнього. Звісна річ, гра у слова і роль футуролога – тимчасово виграшна й безапеляційна позиція, особливо для лайків-шерів у соцмережах. Адже гіпотези науковців інших галузей можна спростувати чи підтвердити, а футурологія (якщо її вважати наукою) може бути підтверджена чи спростована хіба лише спостереженням факту, який прогнозувався, лише в часі, який настав. Тобто перевірити, чи справдилось те, що прогнозують, можна лише оцінивши постфактум.

А поки споживачі інформації репостять гучні прогнози найближчого майбутнього, збираючи спектри емоцій та реакцій в соцмережах, у мордорі не сплять. І кремлівські фабрики кіберботів постачають нові виверти для соцмережних аватарів, приваблюючи мушок кліпової свідомості на липку й слизько-солодку павутинку www. З якою метою? А з тією ж: «присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять». Звісно, не лише кремлівські. Але кеґебістські стратегуни у цьому ділі одні з найвправніших, а по-друге, мають прямий ґешефт і безпосередню ціль, вказану їхнім правителем – будь-що-будь знищити Україну. 

Останнім часом все активніше москва залучає кіберсили для дестабілізації українського суспільства. Це насамперед свідчить про те, що у них щось не виходить, не вдається і навіть не получається. І саме тому вони знов активізували пропаганду – новий виток, коли всіма силами намагаються качати українське суспільство. Кожну соціальну страту вони розхитують таргетовано, ретельно добираючи наративи, що можуть викликати потрібні емоції. Себто дають почути те, що люди хочуть почути, втомлені й нажахані війною та її супровідними впливами.

Ворог насамперед хоче, щоб українці сварились між собою, зав’язли в срачах і взаємній недовірі. Для них важливо, щоб українці припинили спротив! 

Звісно, економіка залісся переживає критичні часи, але ще тримається завдяки командному управлінню, нафтогазодоларах, путінській калитці-заощадженнях і ставці на воєнну економіку. Проте будь-яке серйозне розбалансування того розбитого корита призведе до колапсу, а сісти на п’яту точку, як вожді срср наприкінці 1980-х, путіністи не хочуть. 

Попри мільйон вбитих і виведених з ладу москвозомбі та значні економічні збитки, путін все ще впевнений у своїй перемозі і вірить, що зможе перетягнути шальки терезів на свою користь. І коли побіжним поглядом крутити рускуюрулєтку ТікТоку чи свайпати вервицю стрічки новин, то може скластися гнітюче враження, мовляв, все пропало. І тут без критичного розуму і холодної розсудливості не обійтись, бо інакше потрапляєш під вплив інформаційно-психологічних спецоперацій ворога, що призводить неминуче до печальних вислідів: змінюється мислення – змінюється сприйняття реальності. Проте і з реальністю не все так просто. Іноді видається, що живеш у матриці. 

Після напливу новин про те, що Трамп домовився з путіним (про щось там), виникає питання: куди рухається цей світ і що робити? А проте ці новини наразі не більше ніж інтерпретації. І споживати їх треба дозовано й фільтровано. 

Що ми спостерігаємо зараз, то однозначно те, що фізична сила стає домінантною знову після великого розслабону періоду після Другої світової війни. Але не треба забувати: за законами дарвінізму виживе той, хто має більшу силу і адаптивність. 

Україна переживає неймовірно складні часи. Йдеться про існування держави. У боротьбі проти агресора Україна спирається на два аргументи: ми стоїмо на міжнародному праві як фундаменті. Бо росія прагне цей всесвітньо визнаний фундамент зруйнувати, порушивши міжнародно визнані кордони України. 

І другий принцип: Україна відстоює цінності демократії як загально прийнятне благо. Але тут виникає кілька питань. Питання перше – в застосуванні цих аргументів. Для чого і в ім’я чого? Для нас принципово не боротись за абстрактні ідеали, а боротись за те, що є важливим саме для нас, для українців і для України. За емпірично осяжне, себто відчутне, видиме і зрозуміле. За незалежність, за кордони, за свою державу, зрештою за себе, що ми це є ми, а вони це є вони. І звідси виникає друге питання. Цивілізації на кшталт Китаю чи Індії не вкладаються в конвенційну (прийнятну) схему сприйняття світу з позиції західної оптики. І відповідно для них може не бути цінністю те, що є цінністю для західного світу. Спосіб існування та ідентичність України як суспільства європейського шляху є природними і очевидними – від Київської держави і Руської правди, від Магдебурзького права і Литовських статутів через козацьке бароко, києво-могилянську науку, народну й елітарну культуру і до демократичних процесів УНР, євроатлантичного курсу та революцій сучасної України. І цей шлях опозиційний до шляху рф у всіх аспектах і розрізах. Сучасна рф є мімікрованою москвою, хижою химерою, що зберегла тяглість ординської історії та боярського врядування, підживлена комуністичним спадком вєлічія, але надягає личину адекватності, паразитуючи на «слов’янському походженні», задля рукоподаваності у світі. Щоб продавати нафту й газ, чіпляти на економічний гачок довірливих європейчиків, відтак шантажувати і вести загарбницьку війну. Бо це є суть існування імперії зла.

У нашому випадку це цивілізаційна прірва, що тепер маркована цивілізаційним збройним конфліктом, як визначає міжнародне право, а на ділі агресивною геноцидною війною москви проти України. 

І війна ця точиться не лише за землю й корисні копалини, а й за уми. москва знає з історії, що без України вона довго не може, ця хвороблива зацикленість на Україні змушує її вдаватися до найпідступніших тактик і стратегій. 

Гібридна війна розпочалась не 2014 року. Доктрина герасімова, відповідно до якої вони і воюють, передбачає використання гібридних інструментів війни, але вона лиш формалізувала багатий історичний досвід москви у веденні війн і загарбанні земель і народів. росія неодноразово використовувала інформаційну війну, щоб розколоти українське суспільство, посіяти ворожнечу та підірвати державність.

Пригадаймо пунктирно. Чорна рада 1663 року, внаслідок якої Україна була втягнута в Руїну – період внутрішніх конфліктів і втрати незалежності. Інформаційна війна більшовиків проти УНР (1917–1921) завершилась тим, що москва створила фейковий «український» уряд – Українську Радянську Республіку в Харкові, яка нібито представляла інтереси українського народу. Вони обіцяли «землю – селянам, фабрики – робітникам», але після встановлення радянської влади всю власність забрали в державну власність, а незгодних ліквідували. Перед Голодомором (1932-33) радянська влада поширювала міф про те, що українське селянство «приховує хліб» і саботує хлібозаготівлі, виправдовуючи репресії та вилучення продовольства. Водночас більшовики переконували українців, що Голодомор – це природне лихо, а не штучно організований геноцид. Дезінформація про «визволення» Західної України: коли СРСР у 1939 році за пактом Молотова – Ріббентропа окупував Західну Україну, радянська пропаганда подавала це як «визволення братнього народу». Насправді ж радянська влада почала масові арешти, розстріли, депортації інтелігенції, священників, військових і селян. Але перед цим більшовицькі агенти вкидали ідею, що червона армія «прийде на допомогу». У 1940–1950 роки розкручували дезу про те, що «бандерівці – вороги народу». Під час боротьби ОУН-УПА за незалежність більшовицька пропаганда розкручувала міф, що українські повстанці – це «фашистські колаборанти», «зрадники», які вбивають мирних селян. Насправді москва свідомо провокувала протистояння, впроваджувала агентів у лави УПА, організовувала провокаційні напади на села, маскувала НКВС під упівців і дискредитувала український національно-визвольний рух. З 2014 року кремль поширює наратив про «громадянську війну» в Україні, намагаючись приховати власну агресію. Вони активно використовують внутрішні протиріччя, працюють над розколом суспільства, поширюють міфи про «утиски російськомовних», намагаються маніпулювати історією та формувати уявлення про «братні народи». Їхня стратегія не змінюється – змінюються лише методи.

Долученість до європейського контексту в історичній перспективі, про що згадано вище, сформувало певну парадигму, в які Україна існує разом з іншими державами вільного світу. Можна взяти один аспект цієї парадигми: ренесансна людина. У цьому теж відмінність від варварського залісся. А проте водночас це стало певним капканом, тимчасовою патовою ситуацією, на чому паразитує москва. Про що йдеться?

Ренесансне налаштування операційної системи модерної людини таке: чим більше ти знатимеш, тим розумнішим станеш і тим кращий вибір робитимеш. Цей modus operandi зіграв з нами злий жарт: нині людина має доступ практично до необмеженого ресурсу, але чи стала вона розумнішою? Радше навпаки. Цей епістемологічний квест завис, ця стратегія дала збій. Або ж досягла свого кінця. Подивимось.

Але чому людина піддається маніпуляціям? Адже сьогодні завдяки доступності інтернет-технологій будь-яку інформацію можна перевірити буквально за хвилину.

З одного боку, соцмережі стали таким собі септиком для зливу емоцій: нещодавно Цукерберг змінив політику цензури і контролю контенту на ресурсах компанії Meta. А ось свіжа новина на Суспільному: «Рівень мови ворожнечі у соцмережі X зріс приблизно на 50% після того, як Ілон Маск купив платформу у 2022 році. Попри його обіцянки, кількість бот-акаунтів не зменшилася». З іншого ж боку, vice versa, небажання будь-якої боротьби є тотальним екзистенційним станом умовного цивілізованого світу. Пасивність, а не пасіонарність. Дмитро Донцов називав це дегенерацією провансальства: «Замість боротьби – виховання; замість догматизму віри – розслаблюючий критицизм; замість моралі сильних – етика лагідних; замість твердості – м’якість; замість нації – людськість; замість накинення своєї правди – толеранція до ворожої». Чи не це зараз спостерігаємо, лиш підсолоджуване глютаматом споживацтва і постмодерною маною лібералізму? Людство – а Донцов прозорливий – «прийшло до заперечення самого інстинкту життя, до заперечення не лиш його “агресивної” сторони, а й усіх прикмет людської вдачі, які забезпечують перемогу в життєвій борні. Негуючи насильників, вони прийшли – до негації насильства, як такого, як чинника шкідливого, на їх думку, життю та його розвоєві». Франко, якого Донцов критикує за ранні погляди, врешті дає українцям «Мойсея» і кредо «лиш боротись – значить жить», що як ніщо інше показує нам нині, в хитанні на хвилях мінливої геополітики, що єдиним і найпершим фактором існування України є Збройні Сили України. Не піддавайтесь на маніпуляції ворога, допомагайте Збройним Силам України.

***

Доступність інструментів для організації кібератак і простота їхнього застосування продовжать кібервійну навіть після завершення активної фази бойових дій. Добре те, що у цю гру можна грати удвох. Стрімкий розвиток штучного інтелекту – це той фактор, що перетворює кібервійну в тривалий, з погляду сьогодення практично нескінченний процес.