«Ярка»: книга, яку треба прочитати
Прийде день, коли ця війна почне перетворюватися на спогад. Він буде важкий і болючий, але назавжди оселиться в наших серцях і згодом почне називатися пам’яттю.
Прийде день, коли про цю війну ми будемо говорити в минулому часі. Будемо писати про неї книги. Будемо знімати фільми. І буде промовляти правда пристрасними рядками поезій та гострою нотою пісень. Щоб знали прийдешні покоління, що накоїла росія на мирній українській землі.
Так, колись ця війна стане минулим, але поки що вона є нашим теперішнім. Безумство ворога триває. І триває наше протистояння силам зла. І є вже пісні, породжені війною. І деякі книги пишуться вже, тепер, за свіжими враженнями і відчуттями. Пишуться не просто пером, а оголеним нервом, який пульсує в тілі і в душі кожного, хто задумується над усім, що відбувається. Бо слово – то також зброя. Яка увіковічнює події. Яка інформує. Яка ширить правду, щоб не залишилося місця брехні. Яка трансформується у допомогу тим, хто зараз ТАМ. На передовій. У госпіталі. У полоні. У тривожному чеканні на повернення найріднішої людини додому…
Так чи інакше, але всі ці характеристики стосуються книги, яку хочу вам представити, бо вона якраз і є книгою часів війни. Книгою про часи війни. І називається це художнє видання «Ярка».
Спочатку кілька слів про автора. Мар’яна Гладій. Українка. Тернополянка. Десять років тому приїхала з чоловіком до Америки. Виховують донечку. За освітою – філолог, вчитель французької і німецької мови. Батьки, родина – в Україні. Частинка душі – також там. Тому думка і серце – на пульсі тих подій, які переживає отча земля. Рідний брат – з перших днів на війні. Деякі друзі і знайомі – також. Декого вже нема…
Матеріальна і фінансова допомога Україні, армії, конкретним людям – все це було і залишається в арсеналі боротьби їхньої сім’ї звідси, з-за кордону, аби наблизити мить перемоги. Одначе Мар’яна, будучи натурою творчою, емоційною, чутливою, вирішила поділитися для цієї цілі ще й… душею. Навіть не так: не вирішила, а відчула потребу поділитися тим, що відбувалося в душі після розмов із рідними, через переживання за брата, від небайдужості до долі тих, хто став на захист української землі – долі інколи настільки трагічної, що важко уявити, як ці люди витримують, де, якщо вдається вижити, знаходять в собі силу жити далі. Воістину, «кормив нас гнів і злість на ворогів…»
І вона взялася за написання книги. Обдумувала кілька сюжетів: теми шукала у тій обширній інформації, якою від початку війни наповнені соцмережі. Зупинилася на історії азовців, на їхній відчайдушній боротьбі, на їхньому полоні, на тому, що таких людей (інколи здається – з надможливостями) ворог боїться навіть у їхньому беззахисному стані, адже при обміні полоненими про азовців йдеться насамкінець або ж не йдеться взагалі. Тому, починаючи від травня 22-го року, сотні їх все ще залишаються у застінках рашистських тюрем.
Жахи війни, жахи полону і силу людського духу авторка книги показала на долі двох головних героїв – Ярини та Святослава, в певному сенсі показавши таким чином єдність України, адже дівчина – западенка, як інколи називають жителів західноукраїнських областей, а хлопець – східняк. «Власне наша єдність на початку повномасштабного вторгнення є найбільшим мотиватором у написанні цієї книги, – каже Мар’яна Гладій. – Я хотіла показати цю єдність, створивши двох персонажів з двох різних куточків України. І об’єднати їх щирим почуттям кохання. Того світлого і глибокого почуття, з яким особливо дисонує трагізм війни».
Отже «Ярка» (пестливо-зменшувальне ім’я героїні) – це зворушлива книга про любов, про мужність, вірність і відданість наших незламних воїнів. Сюжет її – вигаданий, герої вигадані також, вони не мають прототипів і такої історії насправді не було, але посил зроблено до тих подій, які реально відбувалися із захисниками «Азовсталі». Звідки деталі описаного, тим паче, що авторка працювала над книгою, проживаючи тут, в Америці, не була в часи повномасштабного вторгнення в Україні, не спілкувалася безпосередньо з ніким із азовців? Знову ж таки – з Інтернету, де є чимало інформації, яка стосується війни, полону, де є інтерв’ю зі звільненими, з родинами тих, кого все ще чекають. Знадобився інтерес Мар’яни Гладій до історії України, багато сторінок якої – це боротьба саме із загарбницькими зазіханнями північного сусіда. Спрацювали емоції, викликані книгами інших авторів: про війни у світовій історії, про тонку психологію людської душі, про власне багатовікову боротьбу українців за своє право бути і жити – і в минулому, і сьогодні. Згадався Освенцім, куди їздила свого часу з екскурсією і була вражена бездушністю та ницістю фашистів. Згадала все, що читала про розсекречені архіви КДБ, про ГУЛАГ, про знущання москальських прихвоснів над людьми. Вкотре перечитувала праці Станіслава Асєєва, зокрема – «Ізоляцію», яка засвідчує, що рашисти у знущаннях над українськими захисниками пішли в стократ далі…
Усе це і допомагало їй писати про нинішню війну в Україні, перебуваючи далеко від війни. А романтизувати події вирішила для того, аби читачі розуміли, що люди, які обрали для себе шлях боротьби, хоч і титани за силою духу, хоч і кіборги за межею витривалості, також мають почуття і вміють кохати. Коли ж лягло на папір останнє речення книги, засумнівалася: чи мала я право про це писати? Той сумнів тримав її у психологічних лещатах майже пів року. Переконали друзі, які перечитували рукопис, переконала оцінка брата – діючого військового, яка була для неї дуже важливою, і «Ярка» побачила світ.
На її друк (400 примірників) і на логістику (книга друкувалася в Україні) вони витратили кошти зі свого сімейного бюджету: чоловік Арсен беззаперечно підтримав дружину у її літературному дебюті. А продавати книгу вирішили не для того, щоб повернути витрачені кошти, а щоб допомогти Україні. Якщо точніше – допомогти власне тим, про кого і написана книга – азовцям: на нинішній день близько 9 тисяч доларів Мар’яна Гладій уже передала Асоціації родин захисників «Азовсталі», основною метою діяльності якої є звільнення з полону захисників Маріуполя. Зараз авторка працює над перекладом своєї книги англійською мовою. Переконана, що це дозволить значно ширше інформувати світ про ті жахіття, які творять рашисти, про умови перебування наших військових в російських катівнях, і світ активніше впливатиме як на проблему обміну військовополоненими, так і на припинення цієї війни взагалі. «Я тішуся, коли після прочитання книги люди виявляють бажання додатково задонатити. Значить, я все правильно роблю, рухаюсь в доброму напрямку, – говорить Мар’яна. – Я маю на меті привернути більше уваги до складних подій в історії сучасної української війни не лише українців, але і решти світу, бо очевидно, що ворог почуває себе зухвало через безкарність. Хоч насправді заслуговує найжорстокішої кари…»
Про все це ішлося на презентації книги «Ярка», яку Мар’яна Гладій при допомозі друзів провела напередодні Різдва. «Ми перебуваємо в полоні очікуваних свят, а хтось на свята перебуває в полоні…», – вкотре сказала авторка книги про те, що болить і її, і багатьох із нас. Творчий вечір емоційно підсилили патріотичні пісні під гітару у виконанні Андрія Бойчука. Ті із присутніх, хто вже читав книгу, ділилися враженнями і цікавилися творчим процесом її написання. А художниця Оксана Гриненко під впливом прочитаного створила картину: два портрети головних героїв, практично злиті в один; він і вона – то єдине ціле, поєднане любов’ю, глибокими поглядами, вольовими рисами обличчя, готовністю захистити одне одного і захистити свою землю, витримавши найжахливіші муки.
Наостанок творчої зустрічі Мар’яна Гладій розповіла: «Зараз я пишу наступну книгу – теж у форматі боротьби і звитяги українського народу. Але події відбуваються у ХІХ столітті. Мова про УПА – мою улюблену, якщо можна так сказати, сторінку в історії України…»
Отож, чекаємо зустрічі з новою книгою молодої авторки. Але поки що – «Ярка». Її перша літературна «дитина» (за збігом, від задуму написати книгу і до її виходу у світ минуло дев’ять місяців). Поки що – «Ярка». Історія про любов, вірність і мужність. Хочете придбати і прочитати її? У Мар’яни Гладій ще залишилося кілька примірників. Телефонуйте: 773 339 7461. Кошти від продажу книги будуть передані Асоціації родин захисників «Азовсталі».
Фото Максима Прокопіва.