Сила народу
Є очевидні речі, про які все ж потрібно сказати чи написати. Багато і постійно говориться про зміну політичної системи влади. Мені не подобається ця фраза. Вона неконкретна, поверхова, схожа на передвиборче гасло і не більше. Всяка політична система є плодом суспільного устрою і одночасно впливає на нього, прилаштовуючи під себе. Але все ж суспільний устрій первинний, а політична влада вторинна. Саме спотворений відносно природності, історії та культури суспільний устрій дозволяє приходити до політичної влади негідникам, які свій примітивізм подають як велике досягнення. А суспільство в силу свого спотвореного існування ковтає це. На перше місце в цьому примітивізмі потрібно поставити матеріалістичний світогляд, який, на превеликий жаль, опанував світ і став таким собі мірилом успішності. Хоча люди здебільшого продовжують захоплюватися моральними вчинками, високими духовними цінностями, певних осіб буття, повсякденне життя приручає і спонукає їх до примітивного матеріалізму, «бо так влаштований світ». Ми не отримали світ від Творця таким. Таким його зробили людські недоліки і слабкості, які, як я уже сказав, були висунуті на перший план як «цінність». То ж який устрій потрібний українцям, щоб Україна була суверенною, заможною і недоторканою державою?
Той, який був і є, явно не підходить. Він не впорався із завданням захищати інтереси держави і кожного громадянина зокрема. Пора це вже зрозуміти і скоробагатькам різних мастей в Україні, що вони ні московії ні глобалістам не потрібні, а потрібні їхні матеріальні активи. І ні ті, ні інші з ними рахуватися не будуть, там своїх таких вистарчає. І не потрібно мати ілюзій, що ви одні з них. Внутрішньоукраїнські скоробагатьки потрібні лише для того, щоб відкрити двері до українських ресурсів. На цьому їхня місія закінчиться.
Сказавши, як не повинно бути, повертаюся до поставленого питання. На мою думку, слід окреслити генеральні риси потрібного суспільного устрою, детермінанти, які поставлять українське суспільство на рейки тих очікуваних змін на краще для громадян і держави. Узгодити їх із самим суспільством, а потім деталізувати і конкретизувати. Це завдання української еліти і ніхто окрім неї з цією задачею не впорається.
Незаперечним є той факт, що найбільш ефективним у всіх відношеннях українське суспільство було тоді, коли політична влада була недієздатною. Пригадаймо Майдани, початок агресії в 2014-му та її розгортання в 2022-му. Коли діяльність чиновників як виконавчого органу політичної влади була обмежена. Звідси напрошується висновок, що українці скоріше схильні до самоорганізації ніж до владної вертикалі, а особливо, якщо та вертикаль твориться з неукраїнців не найвищої проби. Підозрюю, що знайдуться розумники, які тут же звинуватять мене в закликах до анархії. Тому, щоб запобігти таким думкам, звертаю увагу, що анархія і самоорганізація процеси діаметрально протилежні. Перший – це заперечення, невизнання і руйнування всього, історії, культури, ладу у всьому. Другий – це творення нового, корисного, більш ефективного. Саме принцип самоорганізації лежить в основі творення суспільств і національних держав на відміну від прихованої чи неприхованої диктатури, що береться творити імперії чи колонії.
Сьогодні в Україні склалася ситуація, коли політична влада і ті, що вважають себе елітою за матеріалістичним мірилом, виявилися килавими, неспроможними ні завагітніти, ні виносити, ні народити ідею трансформації України, яка би відповідала очікуванням громадян і вимогам складної ситуації, водночас всіма способами намагається придушити процеси самоорганізації в українському суспільстві. Натомість вони виливають перед громадянами і міжнародною спільнотою понос своїх безглуздих ідей і в такий спосіб лише крадуть наш час та марнують ресурси. Ця так звана еліта скоробагатьків не здатна збагнути, що суспільні процеси рано чи пізно зруйнують всі їхні плани, і що захистити себе і їх від ворогів, може лише суспільство що самоорганізовується. Оскільки чинний політичний устрій уже довів свою нікчемність, то найбільше, що він може зробити, це не перешкоджати діяти суспільній самоорганізації. Фактично я підвів думку до того, що моноетнічна Україна може подолати московію, якщо справу віддати в руки народу, українцям. Якщо чинна політична влада і надалі буде видавати бажане за дійсне, то її історія не закінчить лише безславним кінцем на виборах. А українське суспільство збережеться і відтвориться. Воно робило це вже не один раз, зробить і тепер.
Великою перешкодою для суспільної самоорганізації є порушення в державному устрої принципу субсидіарності. Виразити цей принцип можна наступним визначенням: функції, які можуть виконати низинні ланки суспільства (особа, сім’я, родина для прикладу) не повинні передаватися вищим ланкам ( місцеві органи влади, міністерства, відомства і т.д.). Мабуть, найбільш кричущим прикладом порушення принципу субсидіарності є діюча в Україні солідарна система пенсійного забезпечення, яка врешті привела до геноциду пенсіонерів.
Я торкнувся тут глобальних проблем, перед якими стоять українці і наша держава. Те, про що тут йшлося, настільки велике, що декому воно може здаватися не існуючим. Я хочу донести до розуміння тих, хто сьогодні керує державою чи навіть нещадно користується її багатствами, експлуатує ресурси, збагачується і думає, що він зможе домовитися, пам’ятати пророчі слова Бісмарка, що угоди з росією не вартують паперу, на якому вони написані. Можливо, хтось порахує, що зараз важливіші дрони і реби. Вони дійсно важливі, бо вони рятують життя воїнів, але вони лише дають нам час для того, щоб зрозуміти те, про що я тут пишу. Ні дрони, ні реби не зроблять Україну ефективною державою. Якщо ті, що зараховують себе до еліти, зрозуміють і погодяться зі мною, то зовсім скоро настане перелом в користь України у цій війні.
На закінчення звертаю увагу читачів на той факт, що всі суспільні процеси мають нелінійний характер. На ділі це означає, що прибравши перепони принципу самоорганізації суспільства і поклавши в основу державного устрою принцип субсидіарності, ріст ефективності суспільства і держави не тільки зросте в рази, він може стрибнути навіть на порядок вище. Тобто ситуація в Україні не є безнадійною. Її розв’язання слід шукати не лише за океанами, а насамперед в самій Україні, в необхідних суспільних і державних трансформаціях. Кажуть, що сила народу в його єдності. З цим неможливо не погодитися. Так от, процес самоорганізації народу і є тим об’єднувальним фактором творення міцного громадянського суспільства з атомізованого населення. В результаті цього процесу з’явиться і справжня еліта і нові лідери.