Чи можлива реформа армії?

Погляди редакції можуть не збігатися з окремими твердженнями, наведеними у тексті

Від редакції: Попри належність Валерія Маркуса до ліволіберальних глобалістичних сил, проблеми, порушені ним у відео, є справді важливими та потребують розв’язання «на вчора».

Пишу цей допис під впливом масового обговорення одкровень сержанта Маркуса. Відверто кажучи, нічого такого, що б вразило мене, я там не почув і не побачив, бо те, про що йшлося – це не інсайд, а те, що знають у кожній хаті. Бо в кожній хаті хтось воює чи воював. 

Дурість й малодушність деяких командирів, корупція в армії, приниження рядового складу з боку офіцерства – все це, на превеликий жаль, наша з вами буденність. Це реальність, в якій ми живемо.

Але ж ці обставини аж ніяк не принижують значення серіалу Маркуса, оскільки, і за це йому велика подяка, він завдяки особистої популярності та медійності зміг виштовхнути у суспільний дискурс проблеми армії. Здається, в Україні нема того, хто залишився б байдужим до його фільмів і це неспроста. Реформування армії назріло настільки, що перетворилося у найважливіший виклик часу. Наша безпека і безпека держави напряму стали залежними від стану справ в армії. І коли, завдяки Маркусу, суспільство це побачило, то воно жахнулося, зазирнувши у холодну безодню, яка опинилася прямо перед його ногами. 

Отже питання, чи треба реформувати армію, вже не стоїть. Відповідь однозначна – треба, і бажано б ще позавчора. Питання в іншому: що саме реформувати та від кого залежить ця реформа? Спробую, використовуючи свій скромний досвід військового, відповісти на них. 

Проблем дуже багато, зазначу декілька, які, на мій погляд, є критичними. 

1. Система військової освіти.

Почну з того, що потрібно змінювати якість офіцерського складу. Офіцер має бути не тільки професіоналом у своїй справі, а й прикладом для наслідування, взірцем поведінки для солдата. Тому потрібно негайно реформувати систему військової освіти. 

Вона має бути наближеної до ведення війни у сучасних умовах, в умовах високих технологій. Нам необхідні інші Статути. Час показав, що Статути, які написані 30-40-х роках минулого століття, коли «конніца» була родом військ, сьогодні не здатні вирішувати завдання на полі боя. 

Україна веде війну з ворогом, який перевищує її у кількості зброї, ресурсів та людського матеріалу. Тому цей безцінний досвід повинен бути зафіксований в Статутах, у вигляді нових тактик та стратегій ведення бойових дій під час війн із застосуванням високих технологій.

2. Кадрова політика.

Наші поразки на фронті більшою мірою пов’язані з тим, що кар’єра офіцера залежить не від його успіхів, які він демонструє на полі бою, а від вміння лестити начальнику та близькості до політиків. Всі інші не влітають, хай вони будуть тричі героями й геніальними полководцями, у них шансу нема. Тому командують та управляють військами часто бездарні дурні, нарциси та мародери. 

Єдиним критерієм просування по кар’єрних сходинках має бути успішне проходження всіх щаблів росту. Не може командувати батальйоном людина, яка не пройшла шлях взводного та комроти. Не може висовуватися на рівень оперативного командування людина, яка не має бойового досвіду рівня комбрига. Важливо враховувати вік та посаду. Навряд чи від комроти, якому вже 54 можна очікувати вражаючого результату, так само, як і від новопризначеного 30 річного комбрига, який ніколи не був комбатом. Роблю поправку на те, що бувають винятки, але ж говорю про загальну тенденцію. 

3. Реформування структури сил оборони у комплексі.

Йдеться про комплексну модернізацію до стандартів НАТО сил оборони. Під час війни вони мають працювати злагоджено, виконуючи кожен свою функцію. Скажімо, НГУ не може використовуватися як піхотний резерв. У гвардії є свої функції, деякі з них: охорона особливо важливих об’єктів; супроводження спеціальних вантажів; участь в охороні громадського порядку і т. д. 

Конкретно, щодо Збройних Сил України. 

1. Встановлення і вдосконалення організаційно-штатної структури ЗСУ, складу і співвідношення видів, родів військ. Зараз, наприклад, стало актуальним формування дивізій замість бригад. 

2. Укомплектування підрозділів ЗСУ особовим складом, озброєнням, запасами та технікою. Розквартирування, з метою створення для військовослужбовців та їхніх сімей умов життя за стандартами НАТО.

4. Підготовка резервів і мобілізаційних запасів, відповідно до вимог війни, незалежно від її масштабів. Ці дії повинні відбуватися за принципом: українець має вміти воювати, на війну йдуть тільки мотивовані. Для цього кожен хлопець у 17 років проходить обов’язковий курс підготовки бійця тривалістю декілька місяців. Паралельно запускається рекрутингова система, яка гарантує рекруту гідну зарплату та соціальний захист. Ті, хто пройшов курс підготовки бійця, за бажанням підписують контракт. Воювати йдуть тільки ті, хто за покликом воїн та мотивований.

Органічно підходимо до питання: а чи можливо це зробити зараз і від кого це залежить. Відповідь – можливо. А от на другу частину питання відповідь не може бути однозначною. Оскільки для проведення такого роду реформи потрібна політична воля і насамперед верховного головнокомандувача, а саме – президента. Одне його рішення може запустити процес реформування армії. 

У наших же умовах – це ускладнюється тим, що влада фактично не належить президенту чи парламенту, вона належить кримінальним кланам, а політики лише виконують роль їхньої обслуги. Клани не розуміються на таких високих речах, як реформи, та вони їм, за великим рахунком, і не потрібні. Клани зацікавлені у співпраці з кримінальною росією.

Якщо брати до уваги, що правляча верхівка несамостійна, а тому не може бути носієм волі народу, то розв’язання цього питання ускладнюється. Однак з огляду на те, що від реформування армії залежить життя кожного з нас і загалом країни, то в нас не залишається іншого виходу, як нав’язати правлячій верхівці свою волю, через суспільний тиск, змушуючи її виконати вимогу народу. До того ж – це наш конституційний обов’язок, бо ми є єдиним джерелом влади.

Це означає, що відповідальність за збереження суверенітету та територіальної цілісності лежить не на кланах, а на народові.

Висновок: реформа армії можлива. А чи здійсниться вона – це залежить від політиків. А от їхнє бажання реформувати армію залежить тільки від копняка суспільства, тобто конкретно від нашої з тобою активності.