«Вишиванка» зустріла свято Миколая на… вечорницях
День святого Миколая належить до тих свят, коли навіть дорослим хочеться хоч би думками полинути у дитинство і хоч би трішечки вірити в диво. А що вже казати про дітей! Цілий рік вони чекають цієї казкової ночі, щоб знайти під подушкою омріяні або ж цілком несподівані подарунки. І навіть підростаючи, навіть довідавшись, чиїми руками Миколай творить казку, все одно люблять це свято, його таємничість, його загадковість, світло і любов, якими воно наповнене.
Не є винятком у цьому плані і вихованці школи танцю «Вишиванка». Тим паче, що Миколай приходить до них двічі: і вдома, й у їхню танцювальну родину. Ідея відзначати свято у колективі належить керівникам школи Павлові та Оксані Федьківим, а батьки охоче підтримали її, і вже котрий рік поспіль збираються усі разом у гостинній аудиторії під церквою святого Йосифа Обручника на зустріч зі святим Миколаєм. Щоразу проводять її в іншій формі, але завжди з таким змістом, щоб діти знайомилися з українськими звичаями і традиціями, пізнавали їхню глибинну суть, їхню красу і неповторність.
Ось і цього року, щоб зустрітися з Миколаєм, запросили всіх на українські вечорниці. А тому можете не сумніватися, що було тут багато сміху, веселощів, жартівливих ворожінь. Як у давнину, коли дівчата долю свою хотіли вгадати. До прикладу, прислухалися, в якому кутку села пес загавкає, – отам і живе твій суджений. Або ж кидали чобіт через хату і дивилися: куди носком обернений впаде, звідти і старостів чекати. Або ж навмання витягали зі скрині складені там предмети і розгадували їхній зміст: шматок заліза – майбутній чоловік ковалем буде, колоски – буде хліборобом, дерев'яний брусочок – столярем, дзеркальце витягнеш – судився тобі великий самозакоханий ледащо, а як квітку чи стрічку дістанеш зі скрині, то ще якийсь час доведеться дівувати, ще на старостів не сподівайся…
Вечорниці завжди були тим місцем, де дівчата і хлопці знайомилися між собою, де відбувалися залицяння, де обирали собі до пари ту чи того, з ким зустрінешся поглядом – і серце стрепенеться. Так і на наших вечорницях було, хоч вони насправді представляли собою театралізоване дійство. Але і дорослі, і діти так майстерно вжилися у свої образи, що все виглядало дуже природно і дуже правдиво. Особливо захопленими грою були дівчата і хлопці з ансамблю «Вишиванка» та із групи «Чебрець», які і зійшлися на вечорниці до оселі гостинної господині, роль якої виконувала Наталя Джуравець.
А поміж усіма іграми і забавами було на святі багато танцювальних композицій, які дарували присутнім усі групи нашої школи танцю «Вишиванка». Було багато несподіванок, як наприклад, привітання для отця Миколи Бурядника, який вийшов на сцену подякувати організаторам і учасникам свята за чудову святкову зустріч, і справді не сподівався на привітальні слова з нагоди іменин і на «Многая літа» від усього залу. І, звісно ж, були подарунки від Миколая (спасибі за гарну акторську гру Олегу Павлюку): їх отримали всі учасники школи танцю – симпатичні рюкзаки з логотипом школи, вміст яких залежав від вікової категорії танцюристів.
А маленькі ангелята, які «прилетіли» на свято, нагадували кожному: «Чесним будь і справедливим. І танцюй – не будь лінивим. Другом вірним завжди будь. Свого роду не забудь». І ведуча свята, автор цих рядків, передала поетичними рядками тривогу і побажання кожного, хто вболіває за долю України: «Справжнє диво – це під сонцем жити, сміятись, мріяти, кохати і радіти. Тому дай, Боже, щоб скінчилася війна, щоб мама дочекалась свого сина, дружина не лишилася сама і не зростала сиротиною дитина…» Так, це найбільша мрія усіх нас – мир на рідній землі. На кожному святі про це говоримо, на кожній зустрічі молимось. І віримо: станеться…
Про автора: Марія Михалевич – вчитель школи українознавства імені митрополита Андрея Шептицького, голова батьківського комітету школи танцю «Вишиванка».