Демографічна яма: смертність в Україні утричі перевищила народжуваність

Велика війна, яку принесли росіяни на нашу землю, триває. Гинуть і дорослі, і діти.. Насправді складно нині починати суспільні теми щодо України з бодай якимось позитивом. Але мусимо аналізувати та розповідати правду, якою б гіркою вона не була. Ми продовжуємо висвітлювати тему демографічної кризи в Україні, щоб вона постійно була в думках українців – адже лише українці можуть покращити ситуацію. Приводом для нової хвилі роздуму став аналітичний звіт «Опендатабот», зокрема на тему того, як повномасштабне вторгнення посилило зменшення населення країни.

Цифри жахають – у 2024 році смертність в Україні утричі перевищує народжуваність. Згідно з даними міністерства юстиції, за перше півріччя 2024 року в Україні народилось 87 655 дітей – це на 9% менше, аніж за аналогічний період торік. Водночас зафіксовано 250 972 смертей. Найбільше немовлят та померлих в Україні було на Дніпропетровщині та в Києві.

У 1,5 раза скоротилася народжуваність цьогоріч у порівнянні з періодом до повномасштабного вторгнення: 87 655 дітей проти 132 595 у 2021.

Найбільше новонароджених зареєстровано в Києві – 9 695 дитини, на Львівщині – 7 923 та Дніпропетровщині – 6 962. Стабільно мало дітей народжується у прифронтових регіонах: на Херсонщині (221 дитина) та Донеччині (702). На Луганщині (яка майже цілком перебуває під тимчасовим контролем російських окупантів) за півроку взагалі не було зареєстровано жодного немовляти.

Наразі на одного новонародженого громадянина припадає троє померлих. Це співвідношення є одним з ключових показників демографічної кризи. Для порівняння, у доковідних 2018-2020 роках на одну дитину припадало двоє померлих. 250 972 людини померли в Україні за перші півроку 2024. Це у 1,4 раза менше, ніж за аналогічний період 2021 року, коли зафіксували 349 041 померлого. Проте варто зазначити, що 2021 рік був піковим на смерті через пандемію COVID-19.

Водночас з січня 2024 року зафіксували 250 972 смертей в Україні. Найменше померлих – на прифронтових Херсонщині (2334) й Донеччині (5753) та у Чернівецькій області (5422). Антирекорд встановили на Дніпропетровщині – 26 374, Харківщині – 17 999 та в Києві – 17 449. Однак варто розуміти, що складно точно визначати статистику народжуваності/смертності через бойові дії у деяких областях та їхню тимчасову окупацію ворогом. 

Нещодавно мережею ширилася ще й наступна інформація: до 2100 року населення України може скоротитися до 15,3 мільйона людей, повідомляли у перегляді прогнозів народонаселення світу на 2024 рік, підготовленому Департаментом із економічних і соціальних питань Секретаріату ООН.

За даними ООН, станом на 1 січня 2024 року населення України становило 37 мільйонів 441 тисячу людей. До 2026 року, згідно з прогнозами, воно зростатиме й сягне 39,7 мільйона. Водночас в ООН спрогнозували, що після цього кількість людей в країні щороку зменшуватиметься. І в такий спосіб у 2100 році чисельність населення може скоротитись до 15,3 мільйона осіб.

Це доволі сміливий у песимістичному плані прогноз. На мою думку, заздалегідь засмучуватися через туманні розрахунки аналітиків не варто, зважаючи на темпи змін світових подій. Хоча є й над чим подумати. Щось схоже у коментарі виданню «Українська правда» сказав заступник директора інституту демографії Олександр Гладун. Він підтвердив, що такий прогноз ООН – дуже песимістичний. За його словами, є кілька категорій демографічних прогнозів – оптимістичні, реалістичні та песимістичні. Кожен з них має свої параметри щодо народжуваності, смертності та міграції.

«Як на мене, це один з найбільш песимістичних прогнозів щодо нашої держави. Він напевно розроблений з урахуванням війни та відсутності жодних заходів демографічної політики. Однак я б не радив сприймати прогноз ООН щодо демографії як якийсь реальний вирок Україні», – сказав пан Гладун журналістам «УП».

У 2023 році інститут демографії зробив свій прогноз: чисельність населення України до 2037 року може скоротитись приблизно до 30 мільйонів. Водночас на думку Олександра Гладуна найпесимістичнішим прогнозом для України в довгостроковій перспективі є скорочення населення до 25 мільйонів громадян. 

Вже не вперше пишу на цю тему, щоб ви розуміли масштаб проблеми. Щоб хоча б частково вплинути на ситуацію, держава має задіяти чимало своїх інструментів соціальної політики, зокрема йдеться про підтримку молодих сімей. Готуючи матеріал, натрапила на Стратегію демографічного розвитку України на період до 2040 року від профільного міністерства. На папері вона має на меті забезпечити довгострокове відтворення населення України, зокрема в умовах війни, епідемії, бідності, економічних криз, екологічних і техногенних катастроф. Погляньмо детальніше, що пропонує Мінсоцполітики. 

«Збройна агресія російської федерації проти України і тимчасова окупація частини її території спричинили поглиблення демографічної кризи, що полягає в значному зниженні народжуваності, підвищенні смертності (і серед військових, і серед цивільного населення, включно із дітьми).

Також наслідком є багатомільйонне тимчасове внутрішнє переміщення мешканців з небезпечних територій, а також понад 6-мільйонна вимушена еміграція переважно жінок і дітей», – зауважують у відомстві.

До того ж повномасштабне вторгнення спричинило підвищення рівня передчасної смертності. Так, за експертною оцінкою, після повномасштабного вторгнення росіян середня очікувана тривалість життя українців скоротилася з 66,4 року для чоловіків і 76,2 року для жінок (у 2020 році) до 57,3 і 70,9 відповідно у 2023-му.

Отже, власне до шести стратегій.

1. Підвищення
 рівня народжуваності

Як зазначають у Стратегії, навіть у 2021 році сумарний коефіцієнт народжуваності становив 1,16 – це на 45% менше, ніж треба для забезпечення простого відтворення населення. Також у цьому році кількість народжених дітей була вдвічі меншою за кількість осіб, яким виповнилося 60 років (народжених у 1961 році) і які мали право вийти на пенсію. Зауважте, для відновлення чисельності населення цільовий показник народжуваності має становити близько 2,2.

2. Зниження рівня
 передчасної смертності

У 2020 році, за даними Мінсоцполітики, середня тривалість життя в Україні у 2020 році становила 71,3 року. Це – найнижчий показник у Європі.

3. Забезпечення міграційного
 приросту населення

Щоб досягти перевищення кількості осіб, прибулих до країни, над кількістю тих, хто вибули, міграційна політика України має спрямовуватися на:

• повернення в Україну вимушених мігрантів внаслідок повномасштабної війни і тих, що виїхали з країни до її початку;

• залучення до України представників української діаспори за кордоном;

• вибіркове залучення мігрантів з інших країн.

4. Забезпечення оптимального
 розміщення населення
 на території України

«Масові внутрішні переміщення населення України дають можливості для розвитку регіонів розселення ВПО. Перш за все йдеться про відносно безпечні території Центральної України, які, як очікується, стануть новим економічним центром держави», – зазначають у Стратегії.

Для цього державна політика у сфері внутрішньої міграції має бути спрямована на:

• підвищення якості життя ВПО, сприяння їхній інтеграції в місцеві територіальні громади;

• розвиток територій так званого ризикованого проживання (ймовірно, 10-25 км від північних і східних кордонів).

5. Адаптація соціуму
 до демографічного старіння
 та формування умов
 для активного довголіття

Ця стратегічна ціль передбачає забезпечення підтримки здоров’я та благополуччя осіб похилого віку, а також створення умов для їхньої самореалізації та активної життєдіяльності.

6. Розвиток можливостей
 для якісного життя в Україні

Такими передумовами у Мінсоцполітики називають:

• формування безпечного соціального та екологічного середовища;

• розвиток інструментів для забезпечення громадян власним (індивідуальним) житлом;

• створення можливостей для економічної самостійності та підвищення рівня добробуту громадян;

• доступність і належна якість інфраструктури, дружність середовища до людини;

• забезпечення соціальної згуртованості українського суспільства.

І справді, написано так, як би мала насправді реагувати на демографічні виклики держава, влада якої зацікавлена в розвитку України. Але наразі ми бачимо: плани на папері та трагічну статистику в реальності. Утім, як і завжди, залишається сподіватися та боротися за майбутнє… яке від бездіяльності може й не настати.