Вектор – Україноцентризм. Політичний дайджест новин №53
ЗСУ «зайшли» в першу столицю УРСР?
Багато українців помилково називали Харків першою столицею УРСР. Насправді це не так. По-перше, хронологічно саме Київ є «матір’ю» всіх руських (не плутати з московськими) міст. По-друге, у 1919 році Харків був проголошений більшовиками столицею УРСР – маріонеткової промосковської організації. Сталось так тому, що Харків був раніше захоплений комуністами, в той час як у Києві червону заразу підтримувало зовсім небагато людей.
Тому Харків не був першою столицею України. 28 листопада 1918 у Курську більшовики створили «Тимчасовий робітничо-селянський уряд України» та його збройні формування, які невдовзі розгорнули наступ на Україну. Частини радянської (Червоної) армії 3 січня 1919 року захопили Харків.
6 січня 1919 року «Тимчасовим робітничо-селянським урядом України» вперше затверджено назву «Українська Соціалістична Радянська Республіка».
З аналізу протоколів «Тимчасового робітничо-селянського уряду України» випливає, що Суджа майже місяць була столицею Радянської України (з 29 листопада до 27 грудня 1918 р.). Від 27 грудня 1918 р. до початку січня 1919 року уряд перебував у Білгороді.
Як це пов’язано із теперішньої війною проти московитів? Найкраща оборона – атака. Особливо там, де противник не будував потужних укріплень. Внаслідок української військової операції ЗСУ змогли прорвати кордон з московією та зайняти певну частину Курської області, зокрема і Суджу.
Інформації щодо перебігу боїв у Курській області поки вкрай мало, здебільшого можна прочитати лише те, що пишуть самі московити.
Зважаючи на вкрай малий обсяг інформації, логічним може видатись припущення, що військове керівництво готувало операцію без участі політичного. Принаймні цього разу не було жодних анонсів, обіцянок пити каву в Криму через кілька місяців і т. д. Що говорить, щонайменше, що певні гіркі уроки було засвоєно.
Про успішність дій ми зможемо судити трохи згодом. Зараз же хочеться навести кілька цитат.
Начальник штабу бригади «Азов» Національної гвардії Богдан Кротевич:
«Другий день. Спостерігаємо, стримано. ДШВ молодці, СБУ молодці, хто планував – молодці. Задіяли принципи війни – несподіванка, масованість, єдність командування, наступ, ініціатива, логістика. Головне: не радіти раніше часу, але всебічно підтримувати.
Мету операції не знаю, але так і повинно бути, нарешті дорослішаємо. Якщо закріпитись – попереду важка робота, якщо рейд – не менш складно вивести без великих втрат. Але всі інші напрямки, де можемо розвалювати противника – треба це робити. Бойовий дух ворога на дні.
В плануванні та виконанні бойових операцій важливо підтримувати та розвивати ініціативу. Нам варто своєчасно користуватись обстановкою, що склалась. Дякую тому, хто планував і затверджував, за рішучість і сміливість. Як би не було далі».
Український військовий кореспондент Богдан Мирошников:
«Бої у прикордонні Курщини почалися рівно у той момент, коли ворог почав виходити на пік застосування своїх підрозділів та резервів на Донеччині.
А тепер у ворога буде дилема – звідки зняти частину резервів. Справа в тому, що з якого б напрямку не зняли – це їм загрожує щонайменше гальмуванням просування на тій ділянці, звідки знімуть. Або взагалі зупинкою. А на деяких ділянках фронту можна взагалі смачну контратаку отримати.
І поки що ситуація взагалі не схожа на попередні рейди у прикордонні. Тут вже трохи цікавіше може вийти. Бо це повноцінна загальновійськова операція.
Ті, хто планував, організовував та безпосередньо виконував – вищий пілотаж!»
Військовий аналітик Михайло Самусь:
«Я й раніше прогнозував, що ЗСУ здатні проводити нестандартні операції для того, щоб переломити стратегічну ситуацію.
По-моєму, це робиться для того, щоб змусити командування армії рф ламати голову, як їм вчинити. До того ж сьогодні вночі відбулася ще й висадка сил спеціальних операцій на Тендрівській косі біля Криму. У цій ситуації перед російськими генералами постає дилема: або неухильно виконувати завдання кремля щодо неодмінної окупації Донеччини до листопада, або реагувати на пожежні ситуації, які виникають у Курській і Херсонській областях.
Одночасне перекидання резервів на всі небезпечні напрямки означатиме зупинку наступу на Донбасі, що для кремля неприпустимо. Це називається розгойдування стратегічної ситуації, спроба змусити російські збройні сили розтягнутися у шпагаті. Подібна історія вже спостерігалася 2022 року, коли українське командування під час Харківської та Херсонської операцій під час наступу постійно змінювало акценти. У результаті росія програла і там, і там, тому що не змогла правильно оцінити обстановку. Зараз може статися щось схоже.
путінські генерали не можуть дозволити собі перекидання підкріплення з тих районів, де триває наступ. Інакше з усією прямотою постане питання, навіщо тоді путін поклав стільки солдатів в українську землю. російський наступ, нагадаю, триває з жовтня минулого року. Він абсолютно ідіотський, фантастично витратний за ресурсами, і війська рф загрузли в ньому так, що зараз зупинятися вже пізно. Якщо їм зараз зупинитися, то далі може настати повний крах. Настільки сильне виснаження російської армії».
Будемо сподіватися, що позитивні коментарі та припущення будуть підтверджені трохи згодом офіційною інформацією.
Не Курськом єдиним
6 серпня 2024 року бійці підрозділу «Артан» та Морського центру ГУР МО України реалізували операцію у північній частині Чорного моря.
«Вночі десантна група спецпризначенців висадилась на Тендрівській косі та знищила ворожу броньовану техніку, зокрема МТ-ЛБ, комплекс РЕБ противника, а також зруйнувала фортифікаційні укріплення росіян.
Під час бою російські загарбники зазнали втрат серед особового складу – точна кількість уточнюється.
Виконавши поставлене завдання, зокрема й секретну його частину, воєнні розвідники відійшли без втрат», – стверджує ГУР на своїх інформаційних ресурсах.
Тендрівська коса – це вузький острів завдовжки близько 65 км та завширшки до 1,8 км. Коса розташована у північній частині Чорного моря, неподалік українського Криму.
Як вплинуть F-16 на перебіг війни?
Давно обіцяні літаки F-16 нарешті в Україні. Впродовж тривалого часу українцям формувалась думка, що їхнє використання може суттєво вплинути на перебіг війни. Саме цій темі присвячена стаття The Economist, ключові тези якої я пропоную читачам:
1. Переданих літаків F-16 замало, щоб перемогти російські ВПС, але це потужний символічний старт. Поки що передано перші 10 з можливих 79. До кінця року Україна має отримати ще 20. Решта, обіцяні Данією та Нідерландами, прибуватимуть партіями протягом 2025 року.
Близько року тому генерал Залужний казав: «Скажімо так, кількість літаків, які чергують біля наших західних кордонів, вдвічі перевищує кількість російських літаків, які руйнують наші позиції. Чому ми не можемо взяти хоча б третину звідти і перекинути сюди?»
«Ніхто не каже, що завтра ми повинні переозброїтися і отримати 120 літаків. Навіщо? Мені не потрібно 120 літаків. Я не збираюся загрожувати всьому світу. Достатньо дуже обмеженої кількості. Але вони потрібні. Тому що іншого шляху немає. Тому що ворог використовує авіацію іншого покоління. Це якби ми зараз пішли в наступ з луками і стрілами, і всі б сказали: "Ви здуріли?". Але з цим питанням (передавання авіації – ред.): "Ні, ні"», – емоційно висловився колишній головнокомандувач ЗСУ.
The Economist також зазначає, що із 79 обіцяних літаків щонайменше 10 – це двомісні тренувальні літаки, деякі з них можуть бути в такому поганому стані, що підуть на запчастини.
Сподіватимемося, що ця теза є фрагментом антимосковського ІПСО, покликаним ввести в оману нашого ворога.
2. Причина затримок – нестача навчальних місць через тісний графік навчань, розписаний на місяці вперед. Також – мовні труднощі. Більшість досвідчених бойових пілотів не володіють англійською на достатньому рівні.
Бен Ходжес, колишній командувач американськими силами в Європі, розчарований тим, скільки часу знадобилося, щоб доставити літак в Україну. За його словами, однією з причин затримки надання достатньої кількості F -16, щоб справити вплив, є «жалюгідна» відсутність навчальних місць для українських пілотів – «політичне рішення адміністрації».
Ця причина звичайно важлива, але не настільки, як нам старались показати. Для отримання альтернативної думки я поспілкувався із колишнім військовим льотчиком, який має понад 19 років льотного стажу. Щодо мовних проблем, то, на його думку, вони хоч і суттєві, проте вивчення технічної термінології, що потрібна для користування літаками, потребує від 3-х до 6-ти місяців і не повинно бути проблемою для кваліфікованого пілота, адже інтелектуальні можливості та потенціал досить високі.
Проте справді великого часу потребує сам процес навчання, адже важливим є навчитись максимально використовувати всі технічні можливості F-16 та їхні переваги над московськими літаками. А це впирається в час навчання, кількість та тривалість вильотів. На думку мого джерела, навіть при дуже інтенсивному навчанні, є потреба мінімум у 18 місяцях підготовки. Проте навіть західні військові бази не здатні надати таку підготовку відразу великій кількості українських пілотів – є обмеження в кількості літаків, потреба їхнього технічного огляду, забезпечення необхідної інфраструктури, комплектуючих тощо.
Важливо, що ми отримали перші літаки, але проблема в тому, що у нас досі немає десятків вже готових пілотів із потрібними навичками.
3. F-16 хоч і відносно застарілі літаки (якщо порівнювати із більш пізніми, зокрема F-35), але набагато складніші від радянських Міг-29 і Су-27. Суттєва проблема – створення інфраструктури для прийому F-16. Бортовим інженерам потрібна така ж підготовка, як і летунам.
Окремою проблемою є те, що далеко не всі українські аеродроми підходять для F-16 та мають можливості для розгортання відповідного необхідного забезпечення.
4. Частина ремонту і техобслуговування може здійснюватися в Польщі й Румунії. Це розлютить росію.
Кремлівський психопат путін буде погрожувати в бік Заходу завжди. І робитиме це як особисто, так і через свого ручного «непросихаючого» та «погано-закусуючого» дмитра мєдвєдєва. Проте акцент щодо техобслуговування є справді дуже важливим, адже саме зараз у нас немає можливостей для забезпечення навіть обіцяних 79-ти літаків! Відповідно, допомога Польщі та Румунії є не просто важливою, а необхідною.
5. Прибулі літаки стали мішенню. Тому їх розгортання супроводжується великим ступенем секретності на роззосереджених базах із підземними або укріпленими укриттями, поряд із приманками.
6. Кількість F-16 – невелика, тому їх будуть використовувати обережно. F-16 можуть нести до 4 бомб із дальністю 180 км, а пріоритетним завданням F-16 буде змусити триматися далі російські Су-34, які обстрілюють фронт зі свого повітряного простору. Також F-16 можуть знищувати крилаті ракети, якими московія б’є по цивільній інфраструктурі.
Ще F-16 можуть запускати протикорабельні ракети «Гарпун» проти Чорноморського флоту та бути ефективними проти повільних безпілотників «Герань», копій іранських шахедів.
7. Україна може мати максимум 4 ескадрильї. Для здійснення наступу та повернення тимчасово окупованих московією територій потрібно принаймні 12.
8. Потрібен час для інтеграції F-16 в українську ППО. Координація польотів із кількох аеродромів буде складним завданням. Прибуття F-16 знаменує початок розбудови ВПС України за стандартами НАТО. Це підключає Україну до добре розвиненого ланцюга постачання F-16.
Україна мала шанс підірвати найкращі військові літаки рф, але…
На початку літа 2024 року в України був шанс знищити найкращі військові літаки росії на авіабазі «Мальшево» біля Воронежа, але США заборонили використовувати для цього далекобійні ракети ATACMS. Про це пише Forbes.
«Протягом місяців українські офіційні особи благали своїх іноземних союзників про дозвіл використовувати найкращу надану зброю, зокрема, потужні балістичні ракети, щоб вразити російські військові літаки, які стояли просто неба на аеродромах у росії, у межах короткої відстані польоту від українських міст. Місяцями ці союзники ухилялися від відповіді, посилаючись на ризик ескалації конфлікту», – пише видання.
Через це українські війська посилили свої атаки на найбільш вразливі російські аеродроми, використовуючи зброю українського виробництва. 3 серпня українські безпілотники поцілили авіабазу «Морозовськ» у Ростовській області, розташовану за 265 кілометрів від лінії фронту. В результаті атаки було знищено винищувач-бомбардувальник Су-34 впс рф, пошкоджено ще два Су-34 і спалено склад боєприпасів.
У Forbes пояснили, що атаками на аеродроми, зокрема й «Морозовськ», українські військові намагаються припинити російську кампанію із закидування України КАБами.
Зокрема, у виданні пишуть, що на початку цього літа українські військові мали можливість завдати серйозного удару по інфраструктурі, яка забезпечує удари по Україні цими бомбами.
Тоді 47-й гвардійський бомбардувальний авіаційний полк впс росії відкрито розмістив десятки Су-34 на авіабазі «Мальшево» у Воронезькій області росії за 160 км. Ці літаки є носіями керованих авіабомб. Оскільки авіабаза добре захищена, Україна просила у США дозволу вдарити по ній ракетами далекого радіусу дії ATACMS, адже їх складно перехопити. Але Адміністрація президента Джо Байдена відповіла категоричною відмовою.
Раджу всім читачам, особливо тим, хто проживає в США, читати всі статті із такого розряду повністю та особисто. Для того, що будувати власну думку із першоджерел, досліджуючи весь інформаційний простір.
Особисто для мене така поведінка адміністрація Байдена є абсолютно очікувана. Згадайте той же ленд-ліз, відповідно до якого нам адміністрація Байдена могла передавати озброєння в будь-якій кількості, без обмежень та додаткових погоджень із Конгресом. Якби це було зроблено, ми в 2022 році не зупинилися б після Харківської та Херсонської контрнаступальних операцій. А скільки святої української крові наших воїнів не було б пролито…
Задумайтесь над цим. Особливо, коли всілякі «експерти» вчергове будуть розповідати про «антиросійськість» Байдена, його команди та їхню любов до України.