Ліки від хвороб сучасного світу: сценарій для України
Те, що сьогодні переживають українці у зв’язку з нестачею електроенергії, особливо у містах, має б змусити задуматися, а чи правильний ми обираємо спосіб життя, забравшись у «кам’яні джунглі»? Я розумію – війна, втрата електрогенерації та інше. Але ми маємо враховувати і те, що чим на вищий поверх ми забираємося, тим стаємо більш залежні. І це так.
У своїй художній книзі ще п’ятнадцять років тому я спробував це пояснити:
«Ще в 1989 році в Англії вийшла книга “Мрія про Британію”. У ній принц Уельський писав: “Сподіваюся, ми зможемо стимулювати розвиток міських сіл, щоб відтворити людський масштаб, близькість один до одного і атмосферу вуличного життя... що допоможе повернути людям почуття приналежності до свого оточення і гордості за це оточення”. І ти зауваж, це він пише у ті роки, коли у вас такі села уже були. А зараз вони до цього йдуть, а ви все своє замість того, щоб дати сільським населеним пунктам досягнення науково-технічного прогресу, успішно розвалюєте. І коли весь цивілізований світ зрозумів, що великі міста або якщо точніше висловитися – “кам’яні джунглі” нічого доброго для людського існування не несуть, починає повертатися ближче до землі, ви навпаки, як шалені кинулися в міста, залишивши своє природне місце існування. Уяви собі, людина їде до великого міста, влаштовується на роботу, бере кредит, купує квартиру і все життя як раб відпрацьовує за цю квартиру. Піднімається зарплата, в той же час піднімаються комунальні платежі, платежі за проїзд і т. д. І замість того, щоб бути із сім’єю, займатися з дітьми, люди по кілька годин добираються на роботу і назад. А квартира, про яку так довго мріяли, стає лише місцем ночівлі і постійним нагадуванням, що за неї ще виплачувати багато років. Хіба це можна назвати життям? Водночас їхні старі батьки залишилися в добротних будинках у селах, на самоті, без допомоги і взагалі забуті і покинуті. У селах створили ілюзію власності на землю, а разом з тим забрали все: медичну допомогу, дитячі садки, школи, будинки культури, будинки побуту, транспортне сполучення і взагалі віру в те, що туди хтось повернеться. Ось, поставмо просте запитання: сьогодні криза фінансова, енергетична, то що заважає владі створювати підприємства у місцях, де дешеві та зручні умови для життя? Чому б для новостворених підприємств – виробників продукції в райцентрах, селищах, селах не дозволили податкові канікули на перші 3-5 років, за умови використання новітніх технологій? А телебачення, інтернет, холодна, гаряча вода, каналізація та інші умови побуту при сьогоднішньому досягненні науки і техніки дуже легко вирішуються. Люди тут разом працюватимуть, з роботи додому 5-10 хвилин ходу, більше часу залишиться на сім’ю, дітей, батьків. Знижується злочинність, тому що в невеликих населених пунктах майже всі одне одного знають і якоюсь мірою контролюють.
А скільки пустих будівель стоїть у цих селах і селищах? А люди їдуть у місто в пошуках роботи і потрапляють у коло – квартира, кредит, робота, комунальні платежі і знову борги. І дуже часто за всім цим стоять інтереси однієї фінансової групи. Так розірвіть це страшне, порочне коло і починайте створювати робочі місця там, де дешеві життєві умови! Людина повинна бути ближче до природи, спираючись на землю двома ногами, тоді вона більш стійка до всіх життєвих негараздів, і у неї з’являється природний захист. Адже не обов’язково, що життя в селі – це лише робота в полі. Сьогодні науково-технічні досягнення дають можливість значно зменшити кількість працюючих в сільському господарстві. До сільського населеного пункту слід підходити як до середовища існування, яке формує сильну цивілізацію майбутнього і яке створює власний захист від різних криз, які періодично будуть трясти
цей світ.
У вас сьогодні дехто намагається агітувати тільки за великі сільськогосподарські підприємства. Так необхідно знати, що у тій же Америці, 82% всіх сільськогосподарських підприємств – це невеликі ферми, і їхній внесок в загальний дохід не перевищує 12%. Здавалося б, ефективність від них невелика, але не тут то було! Держава постійно надає їм фінансову підтримку, оскільки на цих сімейних фермах син працює разом з батьком, онук з дідом, а це вища і найнадійніша форма виховання.
Затишний притулок для дітей під час їхнього дорослішання і пізнання світу завжди був важливим аспектом виховання. Не тільки стабільна робота забезпечує таку безпечну гавань, а й оточення, дитячий садок, школа, спільний відпочинок теж вносять значний внесок у це. У суспільстві, де переважає увага до сімейних стосунків і виховання дітей, цей затишок повністю зберігається і передається наступному поколінню. А в тому суспільстві, де сімейні стосунки і виховання дітей приносяться в жертву грошовій економіці, цього, як правило, не відбувається. Хвороби сучасного суспільства – самотність, заворушення, вандалізм, алкоголізм, наркоманія і пов’язана з цим злочинність – багато в чому обумовлені байдужістю влади до таких факторів, як любов, сім’я, діти, а звідси і майбутнє країни». (Із книги Сергій Медвідь. «Сценарій для України» Вид. «Консоль» 2009 р.)
Про автора: Сергій Медвідь –
письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.