Мовчазний спостерігач стає співучасником злочину

Зрештою, світ має зрозуміти, що глобальні проблеми існують з двох причин: по-перше, через того, хто створив проблему, і, по-друге, через того, хто дозволив цьому трапитися. 

Ми завжди звинувачуємо тих, хто створив проблему, але нечасто звертаємо увагу на роль тих, хто стоїть осторонь та за цим спостерігає.

Росія свідомо обстрілює цивільні об’єкти в Україні. Удень – торговельні центри, коли там багато людей, а уночі – житлові будівлі, коли там відпочивають їхні мешканці.

І після кожного ось такого обстрілу путін спостерігає за реакцією світу, а реакції немає. Все йде за планом. Десь потроху, згідно з графіком, поставляють зброю, десь відбуваються якісь обговорення, а в Україні щодня гинуть діти і дорослі. І путін насолоджується цим, що він ось такий «мачо»... 

Але ж уже варто після таких злочинів зрозуміти, що в росії уже немає нічого людського, там уже немає, з ким говорити, а тим більше писати комусь листи... Там лише монстр, який не може жити без смертей українців, це його, мабуть, підсилює і надихає на інші злочини. Іншого пояснення тут немає.

Тож, варто зрозуміти, що і той, хто за цим мовчки спостерігає, і той, хто дбає про те, щоб зберегти ще цьому монстру обличчя, і той, хто ще пише йому листи – усі вони стають співучасниками цього злочину, і у них теж на руках кров невинних жертв, тому що створюють передумови, щоб він вважав себе ще людиною, а там давно уже нічого людського немає – як у нього, так і у тих, хто його оточує і підтримує.

А коли світ нарешті зрозуміє, що це уже не війна у звичайному розумінні, а хвороба, де вбивають лише для того, щоб отримати насолоду від знищення усього людського, і тут якісь санкції, уже не допоможуть?.. І це може припинитися лише тоді, коли світ повністю відвернеться від росії, як від прокаженних – повна ізоляція. Ось тоді, можливо, монстр зрозуміє, що він уже ніхто і ним не захоплюються, його не бояться, а ним гидують, як і його росіянами та тими, хто ним захоплюється за межами росії.

*****

Із останніх новин:

– На фронті точаться жорстокі бої...

– Ворог не припиняє обстрілювати житлові квартали наших населених пунктів, є жертви...

– Йде суд над жителем села Кам’янка, що на Сумщині, який перед російським вторгненням виготовив вибухівку і зброю та мінував дороги, щоб захистити рідне село від окупантів...

– Державна служба геології та надр відновила дію дев’яти спецдозволів на користування надрами компаніям Новинського на видобуток газу...

– Фірташу повернули назад у користування облгази...

«С добрым утром товарисчи!»

Щось останнім часом у ЗМІ стали багато розказувати про незамінних державних чиновників. Ось усі якось одночасно розказують про одну людину, на якій нібито тримається майже все у державі. І, як стверджують прихильники цієї «незамінності», ця людина тільки і живе роботою та живе на роботі, і якщо цю людину звільнити, то в державі все зразу ж і посиплеться. Якщо це дійсно так, що все справді тримається на одному, то, можливо, тоді скоротимо 300 тисяч чиновників, а залишимо лише одного та й заживемо, як у раю?

А я, коли говорять про чиюсь виняткову «незамінність», завжди згадую про один випадок, якому я був свідком. Було це, ще коли були колгоспи. В одному з них був голова, і хоча він був самодур, але умів контактувати з владою і йому все сходило з рук. Тоді інтернету, а тим більше фейсбуку ще не було, тож і жалітися не було як.

А для районного керівництва головне що – це показники. А показники він якось натягував. Тоді дуже слідкували за надоями молока і навіть щоденно подавали дані у район по кількості отриманого молока. Його часто ставили в приклад, як він уміє керувати колгоспом і що без нього там все може пропасти, та розказували, що коли він йде у відпустку, то навіть корови перестають доїтися і надої падають, а тільки повертається із відпустки, то й корови радіють і дають більше молока.

Але якось керівництво району змінилося, а нового керівника зацікавив цей «феномен» такого впливу відсутності голови колгоспу на надої, і він з’ясував, що цей голова, коли йде у відпустку, то забирає із собою ключі від складу, де лежить зерно гороху. А корові, щоб вона давала більше молока, потрібно що? Потрібен білок. Більше білка – більше молока. А горох – це що? Це білок. Немає гороху, то і немає молока. Все просто.

Тому я, коли говорять про незамінних людей, кажу: «А ви відберіть у нього ключі від складу, і зразу ж стане зрозуміло, наскільки він незамінний».

Говорячи про сьогоднішній день, то можна сказати: «А ви відключіть у них в кабінетах телефони, та щоб прокурори, судді, різного роду спецслужби й чиновники на місцях працювали у межах своїх посадових інструкцій та Законів, а не по дзвінку зверху, то тоді насправді і побачите їхню “винятковість” та “незамінність”».

Про автора: Сергій Медвідь – 

письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат 

аграрних наук.