Повернути Україну українцям

Я вірю у нашу перемогу, тому і часто думаю, а якою буде Україна після перемоги? Адже у нас уже були перемоги у 2004 році, у 2014...? Звичайно, шлях до цієї перемоги буде занадто жертовний.

Але, можливо, якби ми правильно використали попередні перемоги, то і не було б цих жертв?

Дуже влучно про особливості нашої ментальності вже більше ста років тому сказав один із видатних умів української нації В’ячеслав Липинський:

«Надмірною чутливістю (при пропорційно заслаблій волі та інтелігентності) пояснюється наша легка запальність і скоре охолоджування; пояснюється теж дражливість на дрібниці і байдужість до дійсно важливих речей, яких розрізняти від дрібниць не вміємо. Всі наші одушевлення зі слізьми, молитвами і “всенародними” співами – проходять так само скоро і несподівано, як вони і з’являються. Виявити наше хотіння в ясній і тривалій ідеї та закріпити його тривалою, довгою, організованою послідовною і розумною працею нам важко, тому що увага наша, не керована віжками волі і розуму, весь час розпорошується під впливом нових емоціональних подражнень, які нищать попередні. Досить, наприклад, подражнити чиюсь дрібну амбіцію або дрібне хотіння, щоб він під впливом цього дрібного подражнення забув про ідеали та хотіння, вирішальні іноді для буття всієї нації…»

Тому, враховуючи усе це, ми мали б десь зрозуміти та не повторювати ці помилки, за які доводиться платити великими жертвами.

Тож, ми маємо не витрачати час на якісь дрібниці та розбіжності, які є поміж нами, а об’єднатися і йти до перемоги. А після Перемоги будувати Україну під одним гаслом – «ПОВЕРНУТИ УКРАЇНУ УКРАЇНЦЯМ!».

***

Багато інформації про те, що деякі українські міністри мають житло за кордоном і вивезли туди свої сім’ї. Та хіба лише міністри? А он українські дипломати, у своїй більшості, взагалі і не збираються повертатися і уже мають там свій бізнес, маєтки. 

Не відстають від них і деякі керівники обласного масштабу, радники, та інші...

А чи знаєте ви, що на пасажирських літаках немає парашутів? Звичайно, те, що їх немає для пасажирів, то ви це знаєте, але їх немає і для пілотів...

І часто можна десь прочитати чи почути, що якийсь пілот під час аварії літака героїчно до останнього боровся і все-таки зумів посадити літак і врятувати пасажирів.

Так, це правда, що боровся до останнього. Але чи тільки за життя пасажирів, чи і за своє? Ось тут питання.

І, якщо допустити, щоб там були парашути для пілотів, то чи усі пілоти в аварійних випадках боролися б до останнього, чи, можливо, деякі покинули б літак з пасажирами та рятували лише свою шкуру?.. Так от, щоб такого не сталося, на борту пасажирських літаків і немає жодного парашута.

Щоб пілоти не допускали помилок під час польоту, а якщо і виникне якась аварійна ситуація, то боролися за життя уже незалежно чи то пасажирів, чи своє – до останнього... 

Тож, чи багато у нас чиновників, які ухвалюють доленосні рішення для країни без «парашутів» у вигляді закордонних маєтків, бізнесу і грошей в офшорах? І чи будуть ці чиновники і різного штибу радники боротися до останнього за Україну?

Питання, звичайно, риторичне, але без його розв’язання наш шлях до перемоги буде дуже складний.

Про автора: Сергій Медвідь – 

письменник, академік Академії 

інженерних наук, кандидат аграрних наук.