Без коріння саду не цвісти…
Це добре знає кожний садівник. Тільки від того дерева, яке має міцний корінь, можна сподіватися надійного стовбура, розлогого гілля, а потім – рясного цвіту, пишної крони і щедрого врожаю, якщо долею йому написано рости не тільки для краси, але й для радості доброго плоду. І насінина з такого дерева, як би далеко не занесли її птахи чи вітер, намагається знайти бодай грудочку благодатного ґрунту, аби зріднитися з нею, вкоренитися і прорости, наповнюючись силою протистояти природним і житейським стихіям.
Так і з людьми. Ніколи не знаєш, де опинишся. Ніколи не знаєш, які випробування готує тобі життя. Та якщо маєш міцний корінь свого родоводу, якщо не цураєшся його, якщо віриш у нього, то ніяким стихіям тебе не здолати. І на рідній землі – гадаю, це вже зрозуміли ті, хто хотів нас зламати за три дні, а ми протистоїмо ворогу уже третій рік. І на чужині, де ти продовжуєш залишатися частинкою України, вболіваєш за її долю, своїми благодійними пожертвами допомагаєш тримати фронт, своєю працею і життєвою позицією демонструєш світові, що Україна – це звучить гордо. І передаєш ці відчуття своїм дітям і онукам, щоб не переривався зв’язок поколінь, аби і їхню долю живило оте міцне, благодатне коріння, з якого проростає нескорена нація.
Саме таку високу місію несуть через своє життя Павло та Оксана Федьківи, які у 2008-му році організували у Чикаго школу танцю «Вишиванка» і наразі навчають прекрасному мистецтву української хореографії майже дві сотні своїх вихованців. Тут працює вісім різновікових груп: «Дивоцвіт», «Барвінок, «Чебрець», «Соняхи», «Вулик», «Бистриця», «Світанок» і власне «Вишиванка» – ансамбль найстарших, найбільш професійно вишколених. Кожна група – зі своїм репертуаром. Кожна зі своїми вміннями і навичками, характерними для певної вікової категорії. І кожна – з великим бажанням виходити на сцену, щоби показати глядачеві красу українського танцю. Що і зробила «Вишиванка» на своєму традиційному творчому звіті, який цьогоріч був ювілейним – п’ятнадцятим, запросивши доповнити програму своєю творчістю ансамбль «Мелоді» (вокальна студія «Елегія», керівник Світлана Поляк) та зіркового гостя з України – фронтмена гурту «Цвіт кульбаби» Василя Марущака.
Найперше, що спадає на думку, коли дивишся виступ юних танцюристів, – яка це колосальна праця! Передусім – керівників. Так, самі вони – фахові хореографи. Але навчати інших – це таки дар. Це час, це терпіння, це повторення одного і того ж танцювального руху сотні разів, це уміння навчити діток розуміти сцену, чути музику, дотримуватись синхронності рухів, це індивідуальний підхід до кожної дитини і великий талант згуртувати усіх разом не просто у творчий колектив, а в маленьку родину. Українську родину. І результат кропіткої праці є.
Це якраз і засвідчив звітний концерт «Вишиванки», який відбувся минулими вихідними і мав надзвичайну назву – «Твоє коріння». Влучну і глибокозмістовну. Владика Венедикт, благословляючи творчу зустріч, сказав про це так: «Ми маємо знати своє коріння. Знати, хто ми є. Бо якщо ми не будемо знати свою історію, то нам її розкажуть чужинці, але так, як буде вигідно їм…» Що зараз і намагається робити в Україні наш північний сусід, показавши своє справжнє обличчя, розв’язавши криваву війну. І маленька, горда Україна тримає оборону. І небайдужі українці в усьому світі долучаються до допомоги. І не піддається жодному поясненню те, що творять рашисти на нашій землі.
Концертна програма «Вишиванки» розпочалася потужною мистецько-патріотичною привітальною композицією. Краса українського танцю на сцені, незрівнянно красиві краєвиди мирної України у відеосюжетах, виведених на екран, і глибокий біль від протилежно інших сюжетів – про поорану вирвами від снарядів українську землю, про зруйновані міста і села, про знищені людські життя, про свіжі ряди могил під синьо-жовтими знаменами… Дорого заплачено! Ми їм не пробачимо!
А тому не буде перебільшенням сказати, що «Вишиванка» – це не просто школа танцю. Це школа, у якій мовою танцю її керівники розказують дітям про Україну, мовою танцю навчають любити її. Аби навіть ті, хто народився на американській землі (а таких у колективі більшість), знали своє коріння, знали долю тієї землі, де починався їхній родовід. Ось тільки деякі назви танцювальних композицій, з якими виходили на сцену вихованці Федьківих: «Буковинський», «Аркан», «Гуцулочка», «Поліські викрутаси», «Вінницька полька», «Плескач», «Закаблуки», «Буковинський весільний»... І вкотре скажу: яка це колосальна праця! Щоб із отих неймовірно чудових маленьких пташенят-танцюристів, які вибігли на сцену із таночками «Весела дітвора» і «Сопілочка» (наймолодшим учасникам школи – 4-5 рочків), виховати і натренувати отих дорослих хлопців і дівчат, які з гордою поставою презентують улюблені глядачами «Гопак», запальну польку «Люблю Гриця» чи романтичну, але не менш запальну «Дівчину-горлицю». А вони 15 років тому прийшли у колектив такими ж невмілими пташенятами – аж не віриться! Зате сьогодні не тільки самі професійно оволоділи азами української хореографії, але й уже допомагають своїм керівникам працювати з найменшенькими танцюристами. Усе і справді як у справжній родині, де головною умовою є любов. Одне до одного і до спільної справи.
А яка ж родина без батьків?! Тут, скажу вам, вихованцям «Вишиванки» пощастило щонайменше тричі. По-перше, вони мають рідних батьків, які ухвалили правильне рішення віддати своїх дітей у школу українського танцю. По-друге, мають названих батьків в особі керівників колективу Павла та Оксани Федьківих. А школа танцю загалом має ще й хрещеного батька – пароха церкви святого Йосифа Обручника отця Миколу Бурядника. Зорі зійшлися так, що у 2008 році перетнулися мрія отця Миколи мати серед інших прицерковних організацій танцювальну школу, аби залучати до парафіяльного життя якомога більше молоді, і мрія Федьківих, які приїхали з України і, попри традиційну для емігрантів прозу трудових буднів, плекали надію, що зможуть і тут займатися улюбленою творчою справою.
Так і народилася «Вишиванка», яка стала улюбленицею не тільки чиказького глядача. Адже юні танцюристи демонстрували своє мистецтво на різноманітних фестивалях в Огайо, на Флориді, в Канаді, в Італії. Кілька років тому побували і в Україні. І мріють поїхати туди ще не раз. Тому школа танцю долучається до багатьох благодійних заходів на підтримку України у час нинішнього воєнного лихоліття. А цьогорічного Різдва юні танцюристи пішли з колядками до осель усіх учасників їхньої школи і заколядували понад 10 тисяч доларів. Частину зібраних пожертв школа передала до фонду Revived Soldiers Ukraine, який опікується пораненими воїнами, іншу частину спрямували на підтримку роти вогневої підтримки 76-го батальйону 102-ї бригади Збройних Сил України, у якій мужньо відстоює волю України Іван Шовгенюк – рідний брат однієї із учасниць колективу.
А тому надзвичайно зворушливим моментом творчого звіту «Вишиванки» стало вручення їм особливого подарунка – бойових прапорів, які у відповідь за допомогу і щирість сердець передали школі захисники України.
– Своєю благодійною діяльністю, своєю українською творчістю «Вишиванка» демонструє нерозривну духовну єдність з Батьківщиною, з тією землею, з якої проросло наше коріння, – говорила на мистецькому святі голова батьківського комітету школи Зоряна Стасевич. І, висловлюючи вдячність від усіх батьків, додала: – Для Павла та Оксани Федьківих кожен із наших дітей – це окрема сяюча танцювальна перлинка, якій вони з безмежною відданістю і терпінням передають всі багатства українського танцю. Під їхнім турботливим керівництвом юні танцюристи не лише оволодівають хореографічною майстерністю, а й пізнають українські традиції та звичаї, проймаються гордістю і пошаною до рідної культури.
Хоча зрозуміло, що й самі батьки відіграють неоціненну роль у житті школи, через батьківські комітети невтомно опікуючись усіма її потребами. І їм за це – щира дяка. Як і дизайнеру-костюмеру Валі Блажко та костюмеру Лесі Марчук, творча думка яких трансформується в чудові костюми (а вони у «Вишиванки» справді неймовірно красиві і суттєво доповнюють сценічну подачу кожного танцю). Як і всім тим, хто забезпечує технічну сторону життєдіяльності школи (добір музичного супроводу, звук, фото- і відеопослуги, рекламний дизайн). Щира дяка і спонсорам, підтримка яких (разом із батьківською платою) на різних етапах п’ятнадцятилітньої діяльності колективу допомагає «Вишиванці» жити, працювати, організовувати концерти у Чикаго і виїжджати на різноманітні творчі виступи. Керівники колективу вважають, що їхніх спонсорів правильніше було б називати інвесторами (як, наприклад, кредитівку «Самопоміч» чи фундацію «Спадщина»), адже кошти, вкладені у творчий розвиток дітей, – це справді важлива інвестиція, яка повернеться тим, що вихованці «Вишиванки» збережуть у своїх серцях Україну, і принагідно будуть популяризувати у світі незрівнянно красиве українське мистецтво.
Тобто закулісне життя школи – це також дуже важлива ділянка роботи. Адже без цього закулісного життя не було би того, що бачить глядач на сцені: глибина і високий політ українського танцю; безмір емоцій; скріплення віри, що країну, яка має таку культуру, таке мистецтво, неможливо перемогти; прищеплення підростаючому поколінню, народженому на іншому континенті, любові й пошани до традицій і звичаїв того народу, до тієї землі, з якої усі ми проросли українцями.
Це – важливо. Важливо знати і пам’ятати. Бо в житті усіляко буває. І якщо станеться так, що десь у світах, далеко від дому, втомляться крила твої, ти присядь своїми думками на гілля отого родовідного дерева, послухай, про що шумить густа крона, і відчуєш, як його коріння живить тебе цілющими соками матері-землі. Щоб не зламатися... Щоб вирушати у новий політ…