Про зрадників і покарання
Той, хто мене постійно читає, то, можливо, помітив, що я часто звертаю увагу на вислів, що «Спочатку було слово». І ось саме від тих слів, які ми вживаємо, то такі здебільшого і результати.
Простір в українських ЗМІ, ФБ та й не тільки заповнений інформацією про те, що під час війни в Україні багато зрадників. Але ж це не зовсім так.
Ось я беру в руки «Новий тлумачний словник української мови» (Укладачі Яременко і Сліпушко) від 2006 року, у якому більше 200 000 слів, і читаю:
«Зраджувати – займатися зрадництвом, діяти підступно. Відмовлятися від попередніх слів, звичок, поглядів. Виявляти, виказувати щось перед кимось. Не виправдовувати чиїхось надій, сподівань...»
І наступне слово, яке я хочу вам запропонувати для розуміння, яке в нас зовсім чомусь не вживається, і, на мою думку, це робиться свідомо. Ось це слово: «Шпигунство – злочинна діяльність, яка полягає у таємному збиранні відомостей або викраданні матеріалів, що становлять державну таємницю, з метою передачі їх іншій державі».
Так ось, українське суспільство має визнати, що в нас є не лише зрадники, а і шпигуни. І їх немало. Шпигуни – це ті, хто на постійному зв’язку зі своїми кураторами. Шпигуни, не виключено, можуть працювати на декількох господарів, і тому їх ніхто з іноземних служб безпеки і не турбує. Багато із них вважаються в тих спецслужбах кадровими розвідниками й отримують чергові звання і нагороди, премії і т. д.
А зрадники – це ті представники влади в Україні, які цих шпигунів, влаштовують на високі посади у владу.
Їх прикривають, дають їм доступ до державних таємниць, роблять їх недоторканими в той час, коли вони шпигують на користь іншої держави проти українського народу. А потім зрадники стають поплічниками шпигунів і починають працювати проти своєї держави і т. д.
Тому українцям уже б варто це розділяти і розуміти: хто в Україні є хто?!
Коли читаю, як українці зраджують українців, зливаючи ворогу інформацію, чи працюють відкрито на ворога, чим своїми діями убивають або ж допомагають ворогові убивати українців, то згадую як в «Історії запорізьких козаків», написаній Д. І. Яворницьким, описано, як карали козака, який убивав свого товариша. Передаю дослівно: «Найстрашнішою стратою було закопування злочинця живим у землю: так чинили з тим, хто вбивав свого товариша – вбивцю клали живим у труну разом із убитим і обох закопували у землю».
Ось і постає питання: чи не занадто ми толерантні, чи злочинно байдужі до зрадників і колаборантів? А до зрадників у період війни належать і корупціонери.
Адже саме ці люди вселили і вселяють в путіна впевненість, що тут багато таких, і тому в Україну можна йти та її завойовувати. Саме на їхній совісті значна частина цієї трагедії.
Я впевнений, що перемога буде за нами. Але ми, щоб такого більше не повторилося, раз і назавжди маємо викорінити серед нас зрадників, колаборантів і тих, хто просто «співчуває» ворогу.
Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.