Футбол під НЕмирним небом: як Україна відроджує та втримує на плаву «Гру мільйонів» (Частина 1)

Думаю, що читати щотижня виключно дайджести про спортивні новини з часом трохи набридає, тому після написання минулого матеріалу я поставив собі чітку мету – створити щось нове і цікаве. Подивившись на календар, я згадав, що саме час початку другого кола Чемпіонату України з футболу і команди одна за одною підтверджують довгоочікуваний допуск вболівальників на трибуни, звісно, з урахуванням усіх безпекових норм. 

Про можливість для фанатів відвідувати матчі улюблених команд я писав на сторінках газети «Сурма» декілька разів, бо любителі футболу мають бути у тих самих умовах, що і поціновувачі театру, кіно або гурту «Антитіла», який може спокійно зібрати у столичному Палаці спорту кілька тисяч людей. Тому рішення футбольних чиновників вважаю абсолютно правильним, хоч і дещо затягнутим. 

Тож від згадки про початок футбольного сезону, наді мною спалахнула лампочка ідеї. У межах циклу «Футбол під НЕ мирним небом» я писатиму про аспекти і тонкощі проведення матчів під час війни, про вболівальників на трибунах і футболістів на полі. 

Перед початком безпосередньої розповіді хочеться згадати 2022 рік, коли усім було, м’яко кажучи, не до футболу. Відразу після початку повномасштабного вторгнення росії УАФ ухвалила рішення достроково припинити футбольний сезон і віддати золоті медалі донецькому «Шахтарю», який на той момент посідав першу сходинку. Тоді абсолютно ніхто не міг прогнозувати, чи побачить Україна наступний сезон… Тоді неможливо було сказати, чи житиме Україна взагалі. 

Головні футбольні клуби країни «Динамо» та «Шахтар», хоч і трохи поріділи від легіонерів, які залишили команду (особливо «Шахтар»), навесні 2022 року проводили благодійні матчі у Європі, збираючи гроші на гуманітарні потреби для нашої держави. Але навіть тоді не було ясності щодо змагань чи турнірів для українських команд… не на часі. 

Улітку 2022 року політичне керівництво України наголосило, що футбол має тривати, а чемпіонат має гратися на українських полях (хоча були розмови про проведення турніру за кордоном). Тому в липні прозвучав стартовий свисток сезону української Прем’єр-ліги 2022/23. Футбол буде жити! Відтоді українські клуби змогли відіграти один чемпіонат і почати наступний сезон. Я не буду заглиблюватися у деталі, бо тема у нас сьогодні трохи інша.

Для першої частини із циклу матеріалів я обрав матч між київським «Динамо» та харківським «Металістом-1925». Гра хоч і відбувалася в столиці, але саме харків’яни вважалися номінальними господарями поля й ухвалювали рішення щодо вболівальників на трибунах. Тож, попри те що більшість команд УПЛ розпочали друге коло чемпіонату вже з фанатами на трибунах, у «Металісті-1925» вирішили поки цього не робити. Для мене так було навіть краще, тому що у майбутньому це дасть можливість краще відчути контраст. 

Гра відбулася 25 лютого на стадіоні «Динамо» ім. Валерія Лобановського у центрі Києва. І хоч порівняно з НСК «Олімпійським» він старіший, менший та не такий технологічний, ця арена завжди здавалася мені дуже затишною. По-перше, через те, що саме тут я вперше побував на професіональному футбольному матчі. Це була гра між «Динамо» та сімферопольською «Таврією» у 2010 році… символічно. 

Стадіон сам собою завжди подобався мені легким доступом до футболістів, адже між трибунами та полем там буквально кілька метрів і можна стояти буквально поряд з гравцями, коли вони проводять свої передматчеві тренування. Що вже й казати про ігри без вболівальників, коли на арені, окрім гравців та персоналу, усього кілька десятків журналістів. Можна навіть легко підслухати тактичні настанови від тренерів або розмову між травмованим наразі гравцем «Динамо» Андрієм Ярмоленком та легендарним Андрієм Шевченком, які зручно примостилися біля трибун: небачена розкіш для матчів з уболівальниками, ну а для мене – ідеальний шанс зробити хороші фотографії для наших читачів. До речі, після закінчення розмови, Андрій Миколайович пішов до VIP-ложі, а Ярмоленко піднявся на трибуни і попри дощ повністю відсидів увесь матч, підтримуючи своїх одноклубників. 

Варто зауважити, що кажучи про відсутність вболівальників на грі, я трохи недоговорюю, тому що стадіон «Динамо» розташований таким чином, що з деяких місць у Маріїнському парку дуже добре видно поле і можна навіть розпізнавати гравців по вдалих (і не дуже) діях. Тому на цьому DIY-фан-секторі зібралося десь 15-20 вболівальників, які підтримували киян і навіть іноді заряджали кричалки, які через компактність стадіону могли почути гравці. І це все незважаючи на не дуже приємну погоду. Тому ще раз хочеться сказати, що рішення про допуск вболівальників на трибуни – на 100% правильне. 

На трибунах також були присутні військові, які мали змогу повболівати за улюблений клуб, а також зробити фото та отримати автографи від футболістів з обох команд.

Якщо казати про саму гру, то матч викликав шалені емоції вже на 5-й хвилині, коли рахунок відкрив новачок «Металіста-1925» Денис Гармаш. Що гол, що сам факт враження Денисом воріт колишньої команди – вражають. Наприкінці тайму Владислав Кабаєв зумів змінити цифри на табло – 1:1. Цей гол став для нього другим за київський клуб і другим у сезоні.

У другому таймі «Динамо» продовжувало контролювати гру. Дубль Владислава Ваната вивів гравця на чисте перше місце у таблиці найкращих бомбардирів. Тепер у Владислава 9 голів. Віталій Буяльський, який теж записав своє ім’я у протокол матчу, піднявся до 2-3 сходинки рейтингу. Зараз у нього та Олега Кожушка з «Дніпра-1» по 7 голів. Гра у Києві завершилася перемогою «Динамо» у 2 м’ячі – 4:2.

Загалом я залишився задоволений матчем з різних боків. Як уболівальник, я радий, що нарешті зміг побувати на грі, адже востаннє відвідував футбольний матч ще у грудні 2021 року. Як журналіст, я задоволений тим, що зможу написати хороший матеріал і писатиму про це далі, адже сезон тільки почався, і принаймні ще 2-3 частини, маю надію, ви побачите. І також, звісно, як українець, я радий, що футбол живе і футбол розвивається у нашій країні. І якщо у 2022 році цей спорт попри свою популярність фактично вчився заново ходити, то зараз він дуже добре бігає і навіть мріє про майбутнє, адже українські Сили оборони забезпечують нам зокрема і те, щоб ми могли дивитися матчі саме Чемпіонату України, і щоб в українських містах, на українських стадіонах перед кожною грою лунав наш гімн. 

Далі буде…