Країна дикого, злодійкуватого капіталізму, або Куди рухається Україна

Президент Аргентини (в Давосі) закликав світові еліти до дійсного капіталізму, водночас зараз країни Заходу, на його думку, рухаються в напрямку соціалізму. А в якому стані перебуває та куди рухається Україна? Зрозуміло, що у нас зараз знищуються останні залишки соціалізму. Рівень життя і соціальні послуги – прямолінійно знижуються і стають усе менш доступними для більшості наших сімей. Падають стандарти освіти, науки і культури. Були також «реформатори», які так покращили медицину, що люди не мають можливості купувати якісні ліки, оплачувати аналізи, лікувальні процедури та операції.

Водночас на марші нелюдський капіталістичний устрій. Прибутки і капітали накопичуються в окремих осіб. На початку нашої новітньої історії – у бандитів і радянських директорів, що розграбували існуючі заводи і фабрики; потім у різного масштабу олігархів, що привласнили працездатні об’єкти державної власності; тепер перетікання капіталу відбувається через макрокорупційні схеми від українського населення до бюрократичних каст при владі. Найбільше зараз збагачуються керівники державних підприємств, міністри, правоохоронці та інші апаратники і муніципальні очільники. Діють за допомогою довільного підйому тарифів, цін, процентних ставок, сум у платіжках ЖКГ (кажуть відбувається терор ЖЕК-ів, але це і терор мерів), девальвації та емісії гривні, неконтрольованого використання міжнародної фінансово-боргової допомоги, накручування податків, податкових оборудок (як з ПДВ) та 500-тисячних зарплат, вилучення на свою приватну користь (привласнення) доходів державних та муніципальних підприємств і служб, розкрадання наданих бюджетних коштів, здійснення оборудок з підприємствами-прокладками – фальшивими приватними бізнесменами (зокрема, при закупівлі та поставках ЗСУ), а також тіньового перепродажу землі десятитисячними площами. Це реальний бандитський капіталізм – все на користь певних приватних груп, без користі для мільйонів українських громадян. Цей капіталізм не в змозі створити ресурси оборони країни під час кровопролитної національно-визвольної війни. Йде повний перерозподіл загальнодержавного майна і доходів на користь певних приватних кишень та офшорних юрисдикцій. Такий капіталізм є грабіжницьким (на кшталт капіталізму Дикого Заходу та темного європейського середньовіччя тощо), він не сприяє зростанню маси та технологічного рівня капіталу, збільшенню його різноманітності та якості пропозиції на ринках. Він веде нас до загального занепаду виробництва, до звуження різноманіття життя і до загнивання суспільства.

Нам потрібен демократичний, ринково конкурентний, соціально орієнтований капіталізм, приклад якого надають нам країни Західної Європи та Сполучених Штатів і який не побачив, на жаль, президент Аргентини.

АВТОРИТАРИЗМ І НАФТОДОЛАРИ ЯК ПЕРШОПРИЧИНИ ВІЙНИ

Україна багато років повторювала кроки росії з демонтажу радянської системи. Але в одному ми не могли дублювати її. На базі державних монополій, олігархічних холдингів та при централізованій корупції, які були інституйовані кремлем, ми не будували Збройні Сили, які були б націлені на інші країни.

Держава авторитарного типу, яка має високоприбуткову нафтогазову економіку і величезні золото-валютні накопичення, не могла не використати їх для побудови величезної воєнної армади і нападу на тих чи інших супротивників – ідеологічних, територіальних, економічних, етнічних та інших. Це виглядає як отримання задоволення від демонстрації сили, утискання внутрішніх опонентів та приниження інших народів. Так було в СРСР, в Іраку, так є в росії. Остання, отримуючи величезні надприбутки, скеровує їх у розгортання військового і військово-промислового комплексів. Обіг: нафта і газ – золото і валюта – зброя і військова техніка є постійним, і його кінцевою фазою споживання є лише воєнне споживання, а не народне, як це є в нормальних демократичних державах. Воєнне споживання – це воєнна агресія на сусідні і несусідні країни.

Росія є абсолютно типовою авторитарною, нафтодоларовою і мілітаристською країною. Вона не може не воювати, поки в країні авторитарний режим і величезні експортні продажі нафти і газу. Бої на Донбасі як бальзам для кремлівської команди війни (хоча московські олігархи не у захваті від неї). Коловорот діє, воєнне споживання – на повну, самозадоволення путіністів від, як вони вважають, приниження українців – на піку можливого. Вони упиваються в цьому кічі, і сподіватися, як думають дискутанти ток-шоу на українських телестудіях, що з ними можна домовитися, на жаль, даремна справа.

Звичайно, кругообіг нафтодолари – воєнна агресія можна зупинити. Це вдавалося і у часи СРСР, і при Бурі в пустелі. На мою думку, для цього перше – це зупинити потік нафтодоларів в росію. Ембарго, зокрема замороження Північного потоку-2 – найкращий з можливих варіантів. Друге – це подолання кремлівського авторитарного режиму, що може бути здійснено по-різному, але у підсумку буде становлення демократичної країни. Не мінські домовленості, а скоординовані плани дій цивілізованих країн приведуть до бажаного результату. Не можна не виключати і нових авантюр кремля на цьому шляху. І не тільки на нашій землі.

Нам треба вистояти, нам треба перебудувати економіку і Збройні Сили. Нам треба перейняти стандарти 

НАТО, ініціювати оборонні союзи, освоїти виробництво найсучаснішої зброї, ліквідувати паразитарних монополістів, відійти від сировинної структури економіки та зупинити олігархічні і латифундистські махінації. Боронити нашу землю і наших людей.

Про автора: Володимир Лановий – український економіст, політик, колишній міністр економіки України, депутат Верховної Ради України, голова спостережної ради Української державної інноваційної компанії, президент Центру ринкових реформ.