Захист землі як основа свободи

Розпочався другий етап так званої «земельної реформи», який надає право купувати землю юридичним особам, зареєстрованим в Україні, до 10 тис. гектарів землі сільськогосподарського призначення. Іноземці поки що купувати землю в Україні не можуть.

Але це справа часу.

Компрадорська сутність цієї влади не повинна викликати жодних ілюзій – продадуть та вкрадуть все що тільки можна. Україна для них тільки територія визиску.

Я про це вже писав – ми маємо сформувати політику захисту національної спадщини на основі консервативного прочитання капіталу. Тезово.

Особистий капітал, який ми отримуємо від наших батьків та який передаємо нашим дітям, належить не тільки нам, а й нашому роду.

І це визначає економічну суб’єктність людини – її здатність на примноження та передачі отриманої спадщини своїм нащадкам.

Якщо ж розглянути отримання спадкового капіталу в масштабі не родинному, а національному – то ми повинні поставити два питання:

1. Чи маємо ми стосунок до того національного капіталу, що був здобутий попередніми поколіннями?

2. Якщо так – то чи можемо ми стверджувати, що цей капітал на сьогодні належить нам чи він є узурпований?

Відповідь на питання захисту національного спадкового капіталу може дати консервативний підхід до цієї проблеми.

Ані лібералізм, ані марксизм не можуть не тільки адекватно вирішити це завдання, а й навіть поставити це питання на порядок денний. Оскільки лібералізм є переважно філософією приватного капіталу, а марксизм насамперед переймається працею, ніж спадщиною. Звичайно, що як у лібералізму, так і у марксизму є свої вимоги до влади.

У лібералів це: «ми платимо податки, відповідно, ми можемо питати з тих, хто ними розпоряджається».

У марксистів цю роль відіграє додаткова вартість: «влада, як агент капіталу, живе коштом додаткового продукту, створеного нашою працею».

У консерваторів вимога до влади полягає в іншому: «влада розпоряджається нашою спільною національною спадщиною – або напряму, або визначає правила її використання».

Кожна з цих підстав безумовно важлива. Однак в сьогоднішніх умовах перші дві з них або несуттєві, або фіктивні.

Ми виставляємо свій рахунок сьогоднішній владі не тому, що ми є платниками податків, і не тому, що ми є трудівниками. Корінь проблеми полягає не в тому, що сьогоднішня влада стягує з нас податки чи експлуатує нашу працю, а в тому, що вона через свою олігархічну природу узурпує суспільний капітал, який включає не тільки уречевлену працю наших пращурів, а й нашу землю з її надрами.

Тому завданням консерватизму є захист від обмеженого кола осіб нашого національного спадкового капіталу як основи загальної свободи.

P. S. До речі, це безпосередньо стосується і нематеріального капіталу, отриманого нами в спадщину, – нашої культури.