Генерал Кривонос про провал підготовки, відставку Залужного та переслідування військових
Від редакції: Інтерв'ю відбулося за кілька днів до відставки В. Залужного.
Сьогодні ми спілкуємося з військовим, Генерал-майором запасу Сергієм Кривоносом. Обговоримо військові прогнози щодо перебігу війни у 2024 році, поговоримо про військово-політичну ситуацію в Україні, про події 2022-го і не тільки.
– Пане Генерале, з точки зору вашої фаховості, як ви оцінюєте ситуацію у 2024 році та які ваші прогнози?
– Безпосередньо на війні прогнози – дуже невдячна справа. З урахуванням своєї довгої служби в розвідувальних підрозділах і частинах, мене навчили казати так, коли ти доповідаєш варіанти дій ворога: «ймовірним варіантом дій противника може бути». Розвідник двічі страхується – бо може бути, а може не бути. Все залежить від багатьох факторів. Основні з факторів, які насамперед впливають на ситуацію на російсько-українському фронті – це спроможність Збройних Сил України наносити своєчасно удари по угрупованнях противника, по пунктах управління, по логістичній системі. На жаль, у 2023 році не було реалізовано те, про що я казав ще у 22-му: якщо ми хочемо звалити росію, то багнетно-чолові атаки на передньому краю не будуть на користь України, адже в росіян трохи більше ресурсів – як у людях, так і в техніці на цьому етапі. Нам треба зрозуміти, що якщо ми хочемо перемогти у цій війні, завдання номер 1 – це потужно й системно руйнувати критичну інфраструктуру російської федерації, а саме знищувати ті заводи й підприємства, які виготовляють ракети, снаряди, боєприпаси іншого призначення, безпосередньо знищувати нафтогазопромислові комплекси – якщо російська військова техніка не буде заправлена пальним, то вона буде просто брухтом.
Відповідь на поверхні: наше завдання, щоб ми мали хоча б ті засоби ураження, які могли б до Уралу досягати й наносити удари. Ось це той прогноз, що треба робити нам. Що стосується ведення бойових дій на території України, то наразі завдання потужно посилити нашу оборону і намагатися виснажити російські війська (у них багато спроможностей по наступу, у нас – по обороні). Також нам необхідна величезна кількість дронів, потужні засоби радіоелектронної боротьби, протитанкові засоби, засоби протиповітряної оборони – і саме це дозволить нам впевнено почуватися в обороні та своєчасно відбивати атаки. Хоча атаки краще відбивати тоді, коли ворог ще не вийшов на передній край, а перебуває десь в районах зосередження і починає висуватися в нашу сторону. Але для цього, знову ж таки, потрібні артилерійські боєприпаси, ракети і потужна розвідка. Ось вихід із ситуації ми зможемо спланувати, якщо все це в нас буде, без цього буде досить складно.
– Від кого залежить наявність у нас вищеперерахованих вами засобів? Виключно від західних союзників, чи, зокрема, від політичного керівництва України, від розгортання виробничих потужностей нашого ВПК?
– Ви вже відповіли на своє питання. Саме ці фактори допоможуть досягнути тієї мети, яку ми ставимо перед собою. Якщо ми хочемо перемогти і будемо спиратися тільки на західні спроможності, то це шлях в нікуди. На жаль, політичне керівництво України не тільки за останні два роки, а й попередні роки перед повномасштабною війною нічого не зробило, щоб посилити потужну спроможність оборонно-промислового комплексу України. Крім того, вони багато доклали зусиль, щоб значно ускладнити його роботу, а в окремих моментах (якщо взяти ситуацію станом на 29 грудня 23-го), то вони ще й зливають інформацію, і російські ракети наносять досить точні удари по нашій ракетній промисловості, як це було у випадку з конструкторським бюро «Луч» і суміжними з ним підприємствами. Це яскравий приклад. Тому ми спроможні налагодити виробництво – як в середині, так і поза її межами – над цим треба працювати. Ми безпосередньо мусимо продовжувати співпрацю з нашими західними партнерами, зокрема активізувати питання повернення ленд-лізу, бо гра в довгу, коли просять зброю і боєприпаси, але незрозуміло, хто і як за це буде платити, – це зупиняє наших партнерів. З урахуванням всіх помилок, які були допущені і цією владою, і попередньою, – це стосується непідготовки України до війни та великої російської агресії, ми мусимо зрозуміти: якщо ми хочемо вижити як нація і держава, то мусимо порушувати питання про забезпечення нас потрібною кількістю боєприпасів, а ми зобов’язуємося платити. Я розумію, що це буде не одне й не два десятиріччя після закінчення війни, але це вже чітка реальність і не треба себе з цим дурити. Це політично зовсім непопулярне питання, але ж і питання тут не в популярності, а у виживанні.
– Стовідсотково погоджуюся з тим, що ми мусимо зробити все, щоб вижити, і що потрібно платити. Але потрібно все розраховувати комплексно, по рахунках. Якщо ми візьмемо Будапештський меморандум, то крім безпекового значення, наш ядерний запас мав цілком реальну економічну вартість виробництва, від якої ми фактично також відмовилися. Тому це повинно бути результатом комплексних консультацій з нашими західними партнерами.
Вашу позицію щодо розгортання власного виробництва ви озвучували вже давно; свого часу у статті (2022 р.) Генерал Залужний разом із Генералом Забродським також про це написали… а віз нині там, де він є. Останніми днями дуже гарячою темою є військово-політична ситуація в Україні. І ця тема гаряча не тільки в нашому інфопросторі, а й у західних ЗМІ. Всі пишуть про розкол між військовим і політичним керівництвом та про можливу відставку Генерала Залужного. Що, на вашу думку, відбудеться найближчим часом? Чи слід нам очікувати на відставку?
– Загроза усунення з посади Генерала Залужного достатньо висока. Нещодавно спілкувався з Генералом Залужним наживо: він чітко розуміє ступінь загрози. Розуміє, що «зелена» влада намагається прибрати конкурента, якого вони самі в своєму образі створили, бо я точно знаю, знаючи Залужного вже понад 30 років, що він – людина війни, створена для війни і яка займається війною. Коли політики починають випихати військових у політику – це провина тих політиків.
Проблема полягає у хворому сприйнятті (політичної верхівки, – прим. ред.) потужного рейтингу Залужного в українському та світовому суспільстві. І це дуже нервує Офіс президента на чолі із самим президентом. Саме вони створили собі образ конкурента в можливому політичному майбутньому. Якщо ви хочете собі високі рейтинги – займіться безпосередньо тим, за що ви відповідаєте.
Зараз ситуація навколо закону про мобілізацію показує те, що керівництво країни не розуміє, за що воно відповідає. Абсолютно не намагається зробити щось в чинному законодавчому полі. Бо чинний закон про мобілізацію достатньо нормально працював з 2014 року до літа 2023-го – в нас не було особливих проблем щодо цього питання. Це що стосується людей.
У нас існує проблема в першій частині закону про мобілізацію. Якщо ми прочитаємо, що це і для чого вона існує, то зрозуміємо, що влада нічого не зробила для того, щоб виконати наявний закон. Між тим, мобілізація – це переведення на функціонування в умовах особливого періоду економіки, центральних та інших органів влади, місцевого самоврядування, підприємств; переведення на штати військового часу військової частини Збройних Сил та інших силових структур.
Влада формує точки зору щодо мобілізації суто як набір людей для поповнення втрат на фронті для ЗСУ. А де ж питання для вирішення економічного напрямку? Ми перевели економіку на рейки, на яких вона мусить існувати під час воєнного стану? Ні. Ми поставили мобілізаційне завдання підприємствам української промисловості з виготовлення та випуску продукції для забезпечення потреб ЗСУ? Ні. Ми перевели органи центральної влади на функціонування в особливий період? Ні. Влада не зробила ¾ безпосередньо тих завдань, які на ній лежать відповідно до чинного закону, і розповідає, що якраз тільки військові винні в тому, що мобілізація зірвана. Це ж смішно. Будь-яка людина, яка може прочитати цей закон, зрозуміє, що це просто маніпуляція. Намагання запустити новий закон, з моєї точки зору, є не зовсім коректними. Можете написати й ухвалити ще сто законів, але якщо ви не виконуєте чинний, то навіщо вам народжувати інший?
– Так, справді. Чинне законодавство не виконується, увага мобілізації переключена виключно на людей. І це все відбувається в умовах деморалізації з 2022 року, коли люди в єдиному пориві піднялися захищати Україну, і дотепер, коли чимало ІПСО.
Президент України Володимир Зеленський у своєму інтерв’ю німецькому телеканалу ARD сказав приблизно таке: «Я чекаю від військових законопроекту, який відповідатиме таким і таким вимогам…» Це достатньо абсурдно, адже військові не можуть бути суб’єктом законодавчої ініціативи. Вони можуть консультувати, підказувати, давати вимоги тощо. Тобто відбувається спроба перекласти відповідальність за непопулярне рішення, яке треба ухвалювати в умовах війни.
Власне, з приводу перекладання відповідальності… Що відбулося в лютому 2022 року? Чому московська армія настільки далеко змогла зайти? Що відбулося з Чонгаром? Чому московські війська фактично добралися до Києва?
Це безпосередньо пов’язано з тими політичними процесами, які ми зараз обговорюємо.
– Ще у 2017 році Збройні Сили чітко розуміли, як буде наступати ворог. Восени 2017-го були проведені потужні навчання – командно-штабна військово-стратегічна гра, на якій було розглянуто всі варіанти можливого наступу рф. За результатами навчань, було опрацьовано пропозиції та рекомендації, що саме зробити, щоб цього не допустити. Це було доведено до політичного керівництва країни. Тоді активізувалися розробки і прийняття на озброєння певних зразків, зокрема запрацювала ракетна програма з більш потужним поштовхом. Але ці рекомендації не були враховані новою владою – вони не брали їх до уваги, взагалі не хотіли чути й читати. Ми бачимо, що безпосередньо з приходом нової влади, з початком 2020 р., були спроби заморозити, зірвати ракетну програму. Бо саме ракетне озброєння дозволяло мати потужний стримувальний фактор для російської федерації. Спроможність вражати ворога на дальніх підступах – це той фактор, який дуже потужно впливає під час ведення війни.
Після намагань заморозити ракетну програму, завдяки потужній підтримці з боку журналістів і народних депутатів, ми змогли її далі запустити. Прийняли на озброєння ракету «Нептун», довели до нормального стану випуск ракет «Вільха» та «Вільха-М», що було потужним фактором. Але все одно влада не пустила, не запропонувала в державному оборонному замовленні збільшення випуску цієї продукції. Я вже не кажу про те, що ще з весни 2020 року я розповідав, зокрема владі й українському суспільству, яким чином і як буде наступати рф. Саме тоді загострив увагу на важливості зосередитись на Чорнобильському, Сумському, Чернігівському напрямках. Влада ніяк на це не реагувала, а в багатьох випадках робила речі, які безпосередньо зводили нанівець спроможність українського оборонно-промислового комплексу. Саме у 2020-му було переведено на одноденний режим роботи підприємство, яке виготовляло снаряди – завод «Артем». Насичення артилерійськими снарядами, ракетами було низьке. Наприклад, забезпечення ракетами «Вільха» було на 8 повних залпів – це ніщо. Це ми відчули, коли йшли бої під Києвом у 2022 році: коли ми знали цілі, могли коректувати по них вогонь, але нам просто не було чим стріляти. Влада зробила так, щоб у нас була достатньо велика проблема з можливістю вражати ворога. Тому я розглядаю питання роботи влади у період 2019-2022 рік як зниження спроможності України випускати продукцію військового призначення.
Якщо наша влада не чула військовиків, то наші партнери з жовтня 2021 року почали стукати у двері Офісу президента та розповідати, що ворог нападе, варіанти наступу… влада нічого не робила. З точки зору, що вони почули наших партнерів з жовтня до лютого (перед повномасштабним вторгненням рф, – прим. ред.) – багато можна було зробити і в плані підготовки людей, і безпосередньо у випуску продукції військового призначення. Один із прикладів, що влада затягувала процес підняття рівня обороноздатності України, можна привести по підкилимній боротьбі навколо закону про територіальну оборону. Наша група народних депутатів і ті, хто працював у РНБО, ще в грудні 2020 року зареєстрували закон про територіальну оборону України. Упродовж 5 місяців цей закон абсолютно не розглядався, потім президент Зеленський подав альтернативний закон про національний супротив і вони його ухвалили з початком реалізації 1 січня 2022 року. Ми втратили рік. За рік, якби ми робили ці речі спокійно, фахово та підготовлено, то могли б значно підняти рівень нашої тероборони. Я називаю це рік втраченої можливості. Ми б на такий рівень могли вивести територіальну оборону, що, можливо б, і не втратили Херсон чи іншу велику частину наших територій. Влада робила все, щоб не готуватися до війни. Це не мої пусті слова, а реальні факти, які ми аналізуємо ще з 19-го. Тому, на жаль, ситуація для мене станом на початок повномасштабної війни була зрозуміла.
Згадайте, як за день до вторгнення нам розповідали, що все добре, ніхто не буде нападати, «ми не бачимо ударних угруповань рф»… Десятки, сотні тисяч російських військ стояли біля кордонів України і ми нічого не бачили? Мало того, влада намагалася повісити «зелену» локшину на вуха українцям. Саркастично керівники високого рівня казали «ну, ми чуємо західну розвідку, але в нас своя розвідка краща» – це було посміховисько і над тими, хто нам хотів допомогти, і над власним народом. Ось чому ми побачили ситуації в лютому 2022-го; якраз в лютому і березні 2022 року ми вистояли не завдяки діям влади, а завдяки діям військового керівництва та українського народу, який, не очікуючи жодних рішень і дій влади, почав діяти і захищати власну землю.
– Це надзвичайно болючі моменти, про які забувати не можна. В нашому інформаційному просторі, зокрема в «Єдиному телемарафоні», дуже полюбляють тезу «Після війни будемо розбиратися, а зараз критикувати владу не можна». Проте, популяризуючи речі з такого розряду, водночас влада і підконтрольні їй займаються, не побоюся цього слова, репресіями проти людей, які в окремих моментах є свідками їхніх злочинів, зокрема проти військових командирів. Наскільки мені відомо, проти вас відкрита кримінальна справа за оборону аеропорту «Жуляни» в лютому-березні 2022 року. Прокоментуйте, будь ласка, і, можливо, перерахуйте прізвища тих достойних українців, які всупереч справедливості та здоровому глузду перебувають зараз за ґратами.
– Щодо «Жулян»: саме утримання під контролем аеропорту «Жуляни» і проведення певних заходів недопущення висадки російського десанту на летовищі дозволило нам не втратити Київ. Можна сказати, що Кривонос сам собі щось написує. Але попередні 30 років служби моє хобі і професійне кредо було безпосередньо захоплювати аеродроми. І в житті так склалося, що я не тільки тренувався їх захоплювати, а й з приходом війни обороняв їх: у 2014 році – це був аеродром «Краматорськ», у 2022 р. – «Жуляни». Оцінку моєї роботи в «Жулянах» поставили дві гілки влади: політична, яка порушила кримінальні справи щодо незаконного командування мною оборони, щодо нанесення шкоди злітно-посадковій смузі, яку ми залили оливою і жоден російський літак не зміг би сісти (тому росіяни й відмовилися від цієї ідеї, бо аеродром в його розумінні перестав існувати); військова – позаду мене прапор, на якому рукою Генерала Залужного написана одна фраза: «Дякую за “Жуляни”». Тому кожен українець зробить висновок: що каже влада, і що кажуть військові.
Щодо постійної боротьби влади проти військових. Можемо згадати багато прикладів, починаючи від Генерала Павловського, Генерала Марченка, яких садили за ґрати, і завдяки потужній підтримці українців звинувачення розбивалися. Але час було втрачено і шкоду цим військовим і фізичну шкоду їхньому здоров’ю було нанесено. Згадаймо яскраві приклади минулого й цього року. Минулий рік – це арешт полковника Червінського. Вже понад 70 судів пройшло, де розглядається питання з обвинувачення його в тому, що безпосередньо шито «зеленими» нитками. Сторона обвинувачення і судді не хочуть чути аргументи адвокатів, постійно продовжують термін перебування в камері. Мені простіше в цьому розбиратися, бо це якраз специфіка моєї діяльності – робота Сил спеціальних операцій. На той момент полковник Червінський працював безпосередньо в структурі ССО, тому обвинувачення слідства – це абсурд.
Такий же абсурд трапився нещодавно. У Харкові рішенням Київського районного суду м. Харків було взято під варту без права внесення застави майора Андрія Малахова – командира 518 батальйону «Дике поле», одного з найпотужніших комбатів цієї війни. Людини, яка лише за останні півтора року отримала три державні та сім відомчих нагород, декілька разів був поранений, один з яких дуже важко – трьома кулями було прошито тіло, але він продовжив командувати боєм. Саме його батальйон брав участь у звільненні Херсонщини та Харківщини. Влада закрила його, вигадавши висмоктане з пальця звинувачення за 114 ст. – можете почитати, в інтернеті є копія обвинувачення. Свого часу Андрій Малахов був головою партії «Воїни АТО», яка колись висувала мене в президенти України. Тому з точки зору юриспруденції це обвинувачення шито білими нитками, є просто політичним переслідуванням активних людей, які мають власну точку зору і можуть створити політичну конкуренцію чинній політичній владі.
– Тобто це, так би мовити, робота на випередження?
– Так. Я вже не кажу про те, що величезна кількість представників опозиції постійно контролюється силовими структурами, величезна кількість співробітників СБУ та ГУР спрямована на прослуховування та слідкування за людьми, які не задоволені або не підтримують чинну владу. Вже й про себе не кажу: постійно телефони пишуться, супровід по місту чи по Україні. Немає куди більше витрачати ресурси? Ви шукаєте шпигунів серед патріотів України? Водночас шпигуни абсолютно спокійно гуляють по Україні та перебувають на керівних посадах. Навіть приклад витоку інформації по конструкторському бюро «Луч» – це стовідсоткова державна зрада. Саме такі речі влада мусить не допускати. Але їх це не цікавить, бо багато питань до перебування «п’ятої колони» безпосередньо в Офісі президента. Мене деякі люди з їхнім минулим і сьогоденням насторожують, вони не мають права бути при владі.