Ліквідація Запорізької Січі
Її було зруйновано 15 червня 1775 року, а рішення про її ліквідацію було ухвалене на придворній раді ще 7 травня 1775 року.
Отака була подяка Росії за козацьку допомогу під час російсько-турецької війни 1768-1774 років, яка завершилась підписанням Кучук-Кайнарджійського мирного договору 1774 року.
Російські війська в кількості 100 тисяч віроломно напали на Січ, в якій тоді перебував гарнізон із заледве 3 тисяч козаків. Більшість козаків тоді перебували за межами власне Січі, деякі не повернулися ще з війни, а деякі перебували на промислах, як це здебільшого й було на початку літа. Російські війська очолював генерал-поручик Петро Текелій, сам за походженням серб, поки він руйнував Січ, війська під командуванням генерал-поручика Олександра Прозоровського захопили лівобережні паланки.
Посланець Текелія поставив вимогу перед кошовим отаманом, щоб він негайно з’явився в таборі генерала. Скликана кошовим отаманом Петром Калнишевським рада ухвалила рішення здатися переважаючим силам ворога, хоча рядове козацтво було налаштоване чинити опір. 15 червня Січ було зруйновано, старшину звинувачено у зраді і засуджено до каторги.
На користь росії конфісковано запорозьку скарбницю, вивезено до Петербурга військові клейноди, артилерію, зброю, боєприпаси й архів.
Так російська імперія знищила останній оплот української свободи який протидіяв колонізаторам, в усі роки був на захисті українського народу, сприяв збереженню його культурних традицій та самоідентифікації.
Імператриця Катерина ІІ подала у своєму маніфесті знищення Запорізької Січі як акт виконання монаршого обов’язку перед Богом, перед імперією, і навіть узагалі перед самим людством. Хоча насправді цю подію можна назвати хіба черговим актом російського великодержавного шовінізму, адже Січ була як більмо на оці великодержавницьких російських інтересів.
Можна згадати про славетних діячів козацтва, таких як Дмитро БайдаВишневецький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко та багатьох інших менш відомих, але славних діячів козацької доби.
Запорізька Січ була справжнім символом України, її незламності та нескореності козацького духу.
В Україні після зруйнування Запорізької Січі прийшла пора повного підкорення російській імперії, період колоніального підданства, занепаду української культури. І цей період тривав досить довго, тільки нещодавно Україна почала прокидатися від віковічного сну, приспана росією. Як шкода, що головним каталізатором цього процесу стало розв’язання росією широкомасштабної війни, але краще пізно ніж ніколи.
Росіяни називали себе братнім народом, хоча й такими не були для нас ніколи. Вони – споконвічний ворог, під ярмом якого Україна перебувала довгі століття, ось ким вони були насправді.
І бачачи, як Україна, хоча й повільно, але незворотньо вислизає з-під їхнього впливу, розпочали війну, щоб повернути все на круги своя. Але історія не має зворотнього процесу, Україна виходить із темних віків і прямує до світлого майбутнього. Хоча до нього ще дуже далеко, ще на нашому шляху дуже багато перешкод, але якось віриться, що все найгірше, що з нами могло статися, вже відбулося і назавжди залишиться в минулому.
Слава Україні!