«Непокарані геноциди – повторюються!»
7 листопада у Києві відбувся всесвітній конгрес дослідників Голодомору-геноциду українців «Непокарані геноциди – повторюються», приурочений до 90-х роковин пам’яті жертв злочину комуністичного тоталітарного режиму 1932-1933 років. Серед організаторів: Український державний університет імені Михайла Драгоманова, на базі якого й відбувався захід; Інститут літератури ім. Тараса Шевченка НАН України; Інститут журналістики КНУ ім. Шевченка; Університет Григорія Сковороди в Переяславі; Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка; Національна асоціація дослідників Голодомору-геноциду українців; Міжнародна асоціація дослідників Голодомору-геноциду; Фундація Голодомору-геноциду українців (США); Український Конгресовий Комітет (США) тощо.
Одним із перших спікерів заходу був ректор Університету Г. Сковороди в Переяславі, д. і. н. Віталій Коцур:
«Тема Голодомор-геноциду є актуальною. Дослідникам варто розвивати її, адже інколи вона набуває й політичного сенсу – навколо цієї проблематики починаються політичні маніпуляції. Тому саме на таких заходах співпраця в дослідженнях має поглиблюватися, а інформація поширюватися серед суспільства, зокрема серед молоді».
Він розповів, що просвітницька історична робота також виконується з військовими – викладачі їздять по військових частинах, популяризують історію, розвінчують міфи російської пропаганди, зокрема й щодо Голодомору. Загалом, роботи ще багато.
Павло Мовчан, Голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, нагадав усім присутнім, що такі заходи для дослідження та популяризації теми Голодомору-геноциду вже неодноразово організовувалися у співпраці з Українським державним університетом імені Михайла Драгоманова:
«Незалежно від того, чи були влади промосковські (а виняток тільки один – Віктор Андрійович Ющенко) – сентименти перед москвою були в першого президента, другого теж пам’ятаємо – хотів третього терміну, але ми не дозволили йому… І попри всі амплітуди навколо теми Голодомору Драгоманівський університет та «Просвіта» робити свою роботу й продовжать робити її для того, щоб не тільки світ, а передусім ми самі про все знали».
Звернувся до присутніх на конференції:
«Чи бачили ви нині у фейсбуці, чули по радіо чи телевізії висвітлення теми 90-річчя Голодомору, яка повинна бути щодня для нас, усередині – не зовні?».
Він наголосив, що в Україні вже друге покоління, яке не пам’ятає про Голодомор. У зв’язку з цим він висловив подяку Асоціації дослідників Голодомору, члени якої докладають чималих зусиль, виконуючи насамперед інформаційну місію.
«Якщо перекладати сучасною мовою, Голодомор – нищення української нації. Денацифікація, оголошена путіним, – це є продовження вже започаткованої раніше політики».
Головною ціллю нищівної політики Сталіна Павло Мовчан назвав осередок культури й українства – селянство, з яким фактично й вдалося розправитися, залишивши тільки рудименти. Натомість, пан Мовчан нагадав присутнім, що із 1 січня в Україні запрацює так званий ринок землі, а фактично – її розпродаж:
«З 1 січня земля стає товаром, а ми набуваємо зовсім іншого виміру – нація без землі. Якщо говорити про причини війни – то це одна з них. …Нищать домівки, нищать людей, цілі області – щоденно – нас винищують. А що світ? Що він і робив у 30-х роках ХХ століття, відправляючи з України пшеницю».
Окремо пан Павло наголосив на тому, що на догоду певним соціальним групам занижується реальна кількість жертв Голодомору 1932-1933 років:
«Зрештою ми дійдемо до цифри жертв, зафіксованої сумлінними дослідниками – не тими, що в Інституті історії вчергове догоджають москві. Треба вимагати від влади висвітлення теми Голодомору… Ми маємо говорити відверто, а в ефірі “Єдиного марафону” – тиша. Ба більше, коли Асоціація дослідників Голодомору визначила й затвердила цифру в 10,5 млн жертв, Інститут нацпам’яті (інститут національного безпам’ятства!), влада не займаються головним – інформаційним проривом».
Професор Українського державного університету ім. М. Драгоманова, член правлінь ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка й Національної асоціації дослідників геноциду українців Петро Чернега зауважив, що нинішні події – це продовження трьохсотлітнього нищення української нації:
«Усі московські режими – царські, імперські, радянські – мали одну мету зі знищення української нації та культури, а також загарбати наші землі. Вони бачили Україну й без українців, думаючи, що впораються на нашій землі й без нас».
Професор додав, що 10,5 млн жертв голоду – це лише за 1932-1933 роки, за 1921-1922 від голоду померли від 3,5 до 5 млн осіб. За його словами, недарма дослідниця Всесвітньої історії Ольга Мовчан назвала голод у 20-х роках ХХ століття – генеральною репетицією Голодомору-геноциду 1932-1933 рр.
Голова Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду, д. і. н., професор, завідувач кафедри світового українства КНУ ім. Тараса Шевченка Володимир Сергійчук нагадав присутнім про групу підписантів відкритого листа проти фальсифікації історії Голодомору-геноциду:
«Професор Кульчицький – перший підписант, за ним Лариса Якубова, Вахтанг Кіпіані, Гриневич, Боряк, Квіт, два декани історичних факультетів… студенти, асистенти, домогосподарки, менеджери тощо. Усього – 238 осіб. Ви знайдете серед них і моїх студентів, моїх аспірантів, яких переконали, що Сергійчук – фальсифікатор».
Він додав, що для підписання цього листа зверталися й до знаних діячів діаспори, проте жоден з них не пішов на це:
«І це вже не перший лист, а третій з черги. Перший – це лист, підписаний професором Кульчицьким у 1988 році – протест проти діяльності міжнародної комісії юристів, що на той момент засідали в Нью-Йорку. Ми можемо зрозуміти професора Кульчицького того часу – підневільного партії».
Пан Сергійчук наголосив, що коли ви чуєте російський наратив про те, що в час Голодомору-геноциду був усесоюзний голод, то першим такий термін «засвітив» у своїй статті в газеті «Вісті з України» професор Кульчицький у січні 1988 року. Другою ганьбою професор Сергійчук називає лист до Голови оргкомітету з відкриття меморіалу Голодомору-геноциду в Україні у Вашингтоні, де наголошувалося, що не потрібно говорити про 7-10 млн жертв, як уже було зазначено на сайті оргкомітету (на пам’ятнику мала бути вибита така цифра):
«…Говоріть про цифри втрат у 3,5 млн, бо так сказав професор Кульчицький, а за ним і Ґраціозі, Снайдер тощо… Загалом маємо три документи вічної ганьби для українців – самі починаємо обирати, кого будемо згадувати, кого не будемо. Рахуємо одних 10, хто не перейшов у наступний клас, а ще 10 – забуваємо. Але ж у землі лежать всі».
Наприкінці свого виступу пан Сергійчук пригадав випадок, коли за часів Ющенка, під час інтерв’ю професор Кульчицький називав цифри у 7-10 млн жертв Голодомору 1932-1933 років.
Наступний спікер Павло Гриценко – професор, директор Інституту української мови НАНУ, – розпочав виступ з того, що без досліджень Володимира Сергійчука ми б не знали правди, а надалі керувалися викривленими даними. Також науковець продемонстрував наочно – на мапах – об’єктивні масштабів злочину.
Професор, провідний співробітник Інституту історії України НАНУ Василь Марочко зауважив, що не наважився б згадувати до 90-річчя Голодомору-геноциду статті Станіслава Кульчицького (1988 року). Водночас дослідник заявив, що навіть цифра в 10,5 млн жертв – ще неостаточна.
Голова Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців, д. і. н. Олеся Стасюк нагадала, що під час вчинення особливо тяжкого міжнародного злочину комуністичний режим знищив в УСРР та в місцях компактного проживання українців 10,5 млн осіб, з яких 4 млн
дітей:
«Ці втрати ніколи не були таємницею, а були широко відомі, про що свідчать не лише українські архіви, а й розсекречені матеріали в Німеччині, Польщі, Італії, США, Британії та інших країнах. Однак ми не повинні зупинятися, а продовжувати далі дослідження як чисельності жертв, так і інших наслідків геноциду українців – економічні, територіальні, культурні, медичні, державні».
Дослідниця додала, що кремль 90 років приховує цей страшний злочин і буде приховувати надалі.
«Сьогодні настав час об’єднуватися і відстоювати національні інтереси України. Адже зло повернулося лише через те, що його не покарали. Дотепер не проведені розслідування численних злочинів, вчинених комуністами проти українців. А де справи по знищенню борців за волю та незалежність України, по знищенню воїнів українського повстанського руху, по знищенню української інтелігенції, духовенства, Церкви тощо? Їх немає.
Їх немає тому, що гуманітарна сфера завжди була під контролем росії. Як і в часи російської окупації, так і в часи незалежної України. Їх немає тому, що в Україні дотепер панує радянська історична школа, зберегти яку активно намагається “п’ята колона” в Україні. Дотепер ми чомусь використовуємо радянську термінологією, яка, як сказав професор Володимир Василенко, є термінологічною диверсією росії проти нашої держави», – сказала пані Стасюк.
Найголовніша думка, яку хотіла донести Олеся Стасюк, полягає в тому, що дискусія щодо втрат знищених українців, яку намагається розв’язати росія в Україні, використовуючи «п’яту колону», – штучна та легко розбивається.
«“Померлі від голоду” через “надсмертність” 3,9 млн та 1,5 млн “померли своєю смертю” – це під час розстрілів, убивств за колоски, депортацій, катувань, знущань тощо? Знову ж таки підміна понять... Де ж тоді українська історична наука?
У зв’язку з викладеним Національна асоціація дослідників Голодомору-геноциду українців закликає усіх взяти участь у відновленні Української історичної школи, ліквідованої комуністичним режимом у 1933 році. Враховуючи, що зусилля українських науковців відкрити правдиву історію України, блокуються росією та підтримуються її агентами в Україні. Саме це на сьогодні заважає остаточно переглянути так звану “радянську історію” та надати правдиву історичну оцінку злочинам тоталітаризму», – підсумувала вона.
Зі словом звернувся і головний редактор газети «Сурма» Назар Мухачов:
«Коли ми обговорюємо злочини чи будь-які дії наших ворогів, спрямовані на руйнування українського народу та створення передумов для його знищення, ми розпочинаємо своєрідний “плач Ярославни”. І це тоді, коли ми маємо чітко розуміти, що вороги завжди залишаться ворогами. Питання в тому, як ми будемо їм протидіяти. Коли ми говоримо про Голодомор, увагу треба зосередити не просто на тому, що це трагедія – а це насамперед колективний злочин. Цинічний, добре продуманий, високо організований. Коли ми говоримо про злочин з юридичної точки зору, однією з найважливіших складових злочину є поняття мотиву. Власне через глибинне розуміння мотиву й деталізований розпис умислу ми маємо вийти на всіх співучасників злочину, його глибинних організаторів (адже в таких питаннях не можна обмежуватися лише прізвищами Сталін тощо).
Голодомор як безпрецедентно жорстокий і масштабний злочин повинен стати й передумовою для української люстрації. Чи мають моральне право нащадки організаторів і виконавців Голодомору керувати Україною? Чи порушувалися такі питання? Зрештою, коли як не зараз, під час повномасштабної війни із зовнішнім екзистенційним ворогом. Водночас в нас є внутрішній ворог, споріднений із зовнішнім. Не бачити цієї спорідненості – плювати на смерті, які були тоді і які відбуваються зараз.
Правильно зазначив раніше Павло Мовчан щодо розпродажу землі. Голодомор виник не тому, що земля не вродила продукції, а тому, що вона була вивезена. І яка різниця: вивозитиметься вона більшовиками, чи “ефективним приватним власником”? Є приклад Мадагаскару, який годував майже третину Африки, а вже понад 10 років там найвищий індекс голоду в світі (за офіційними даними ООН) – після розпродажу їхньої землі».
Назар Мухачов наголосив, що наразі відбувається обезземелення українців, зокрема втрата надр, що в довгостроковій перспективі становить не меншу загрозу для українців, аніж московські танки.
«Говорячи про дослідження Голодомору, щиро вдячний дослідникам: Олесі Стасюк, Володимиру Сергійчуку та іншим за те, що настільки правильно порушена ця тематика. Але я хочу звернути вашу увагу на те, наскільки їх колективно та синхронно намагаються задавити з різних боків. Працює для цього й московська “п’ята колона”, і глобалісти – наукова спільнота цього не може не помічати. З цього виходить, що ми повинні переглянути наші погляди: хто, як не наукова еліта, має доносити правильні акценти до людей і пояснювати, що насправді відбувається.
Варто поглянути на світоглядний рівень війни. Наприклад, зазначені паном Сергійчуком листи професора Кульчицького – що це, як не глибинна антиукраїнська діяльність? Поставте собі ще одне питання: є московський окупант – для нас очевидно, що він підлягає знищенню, а хіба меншої шкоди приніс умовний професор Кульчицький? Наша колективна толерантність також причина цьому. Потрібно робити висновки й засвоїти ці уроки.
Питання Голодомору – надзвичайно важливе наразі й ми маємо стати на захист дослідників».
Також у конгресі взяли участь доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук, директор Науково-дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук Володимир Пилипчук та доктор права, суддя Федерального суду (США) Богдан Футей. Зокрема, пан Пилипчук зазначив, що методики, використані слідчими під час розслідування кримінальної справи № 475 та кримінального провадження щодо виконавців геноциду, дають можливість слідчим розкривати воєнні злочини та геноцид, вчинений окупаційною російською армією впродовж 2022-2023 років. Водночас суддя Федерального суду США Богдан Футей наголосив на важливості створення Міжнародного кримінального суду та притягнення до відповідальності диктатора путіна та його оточення.
Наприкінці заходу науковцями й дослідниками була ухвалена спільна резолюція.