«Громовиця» запросила на вечорниці

Я належу до того покоління українців, яке уже не застало таку форму осінньо-зимових зібрань молоді, як вечорниці. Оті справжні, натуральні, так би мовити, коли в тому чи іншому кутку села, у заздалегідь домовленій хаті, збиралися дівчата, аби спочатку роботою зайнятися, а потім і до розваг перейти. Знаю про це із розповідей своєї бабусі, із книг, із кінофільмів чи вистав, які показують нашу минувшину, із програм фольклорних колективів, які на сцені відтворюють таку важливу частину сільського життя, як вечорниці. Важливу і, як на мене, дуже цікаву, наповнену особливим змістом і сенсом.

Все починалося справді із певної господарської роботи: дівчата могли тут дерти пір’я – на подушки і перини, лущити квасолю, теребити кукурудзи, або ж прясти, шити чи вишивати – до прикладу, рушники собі на придане. За роботою всілякі бувальщини розповідали, співали і краєм ока зазирали у вікно, чи там ще парубків не видно. Адже вечорниці були тим місцем, де молоді люди знайомилися, зав’язували стосунки, шукали свою долю.

Хлопці приходили на вечорниці пізніше. Вони також могли працювати, але найчастіше просто сиділи, жартома заважаючи дівчатам, залицялися до них, розважали дотепними приповідками й небилицями або ж лякали страшними, в основному вигаданими, історіями. А ще приносили із собою музичні інструменти і всі з нетерпінням чекали того моменту, коли вдарить бубон, соловейком заллється сопілка чи задзвенять струни скрипочки в руках сільських музик-самоучок і в хаті аж курява здійметься від запальних танців.

«Краков’як», «Падеспанець», «Канада», «Решето», «Плескач», «Танець з віником», «Голубка» чи просто полька або коломийка – для кожного регіону України були характерні свої і танці, і пісні. Але об’єднувало їх глибоко народне коріння, уміння молоді забавлятися, наповнювати відпочинок любов’ю і пошанівком до народних звичаїв та обрядів.

На жаль, все це і справді стало гарним спомином про минуле, бо вечорниці уже давно не практикуються в Україні. Однак те, що вони оживають на сцені зусиллями фольклористів – це також багато означає, бо таким чином молоді покоління українців і власне в Україні, і в діаспорі вивчають побут своїх праотців, пізнають наше велике народне мистецтво.

Уже більше чотирьох десятків літ популяризує неповторну українську культуру, її силу й незвичайну енергетику танцювальний колектив «Громовиця», який небезпідставно називають гордістю українського Чикаго. Сотні хлопців і дівчат пройшли через цю школу танцю під керівництвом закоханої у свою справу Роксани Дикої-Пилипчак. Вони дарували хореографічне мистецтво і вдячному чиказькому глядачеві, і далеко за межами як міста, так і штату Іллінойс, і навіть за межами Америки. Бо народний танець – це те маленьке диво, яке повертає нас до чистих джерел, що нуртують із глибин нашої святої землі.

А минулого тижня «Громовиця» організувала у Чикаго колоритні вечорниці. У гостинній залі культурного осередку при парафії святих Володимира і Ольги зібралася, як влучно зазначила пані Роксана, велика танцювальна родина – танцюристи різних поколінь, батьки нинішніх учасників колективу, спонсори і найпалкіші шанувальники творчості «Громовиці».

 Гостей зустрічали духмяними калачиками та оригінальним коктейлем у синьо-жовтих тонах. Було смачне частування. А потім… Ні-ні, пір’я тут не дерли, і квасолю не лущили, і не вишивали. Зате усі присутні мали чудову нагоду побачити танці і забави, характерні якраз для вечорниць («Громовиця» вивчила їх, перебуваючи в одній із подорожей до України). І не просто побачити, але й долучитися до них. Адже спочатку на середину залу виходили сьогоднішні вихованці «Громовиці», пані Роксана радила гостям придивлятися до їхніх танцювальних рухів, після чого хлопці і дівчата запрошували до кола саме своїх гостей. Отож і довелось декому скинути із плечей добрий десяток  літ, аби закружляти в танці з енергійною молоддю. Повірте: було справді цікаво, весело і якось по-родинному тепло.

А ще зігрівала думка про те, що організована творча зустріч проводилася не просто задля розваги. «Нинішній вечір ми маємо для того, щоб відпочити і щоб зібрати кошти – для подальшої роботи колективу і для допомоги пораненим українським воїнам», – говорила Роксана Дика-Пилипчак. Двоє із них – Дмитро Терещенко і Євгеній Петров – також були присутні на вечорницях, а Мар’яна Балаш, волонтер фонду «Revived Soldiers Ukraine», який організовує приїзд наших військових на лікування і протезування до Америки, коротко розповіла про діяльність фонду, подякувала за фінансову підтримку і «Громовиці», і парафії церкви святих Володимира та Ольги. До слова, це вже не перша благодійна акція танцювального колективу, адже від початку повномасштабної війни в Україні червоними чоботами «Громовиці», як люблять образно говорити у колективі про свою працю, зібрано понад 120 тисяч доларів фінансової допомоги Україні і більше 40 тисяч фунтів гуманітарної та медичної допомоги. Частину доходу від вечорниць (а це кошти, отримані від гостей свята та спонсорів, від продажу вхідних перепусток, від проданих з аукціону лотів) також буде передано фонду «Revived Soldiers Ukraine» на лікування воїнів.

Так, це справді важливо, що українці за кордоном, будучи далеко від рідної землі, щиро вболівають за її долю, усіма можливими способами докладаються до боротьби з підступним ворогом, до допомоги військовим, до наближення перемоги. Усі ми віримо, що цей день настане. І тоді збудеться гарна мрія, якою поділилася керівник колективу «Громовиця» пані Роксана Дика-Пилипчак: навіть стіни найбільших залів будуть нам затісні, а тому ми вийдемо на просторі майдани і такого гопака з радості утнемо… Нехай же чимскоріш так і станеться!