Війни виграють не генерали…

Ви ж пам’ятаєте вислів Бісмарка:

«Війни виграють не генерали – війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священики». В цьому контексті все, що відбувається в церкві, має стосунок і до фронту. І подія у Львові – також.

Отже, двоє щиро набожних (під час релігійних свят) ліберал-християн, Жадан і Соловій, відзняли відверто попсовий кліп з музикою типу «руківвєрх» про любов, яким хотіли підняти бойовий дух. Не зовсім зрозуміло, кому вони що хотіли підняти зображенням чистого і невинного кохання двох юних лесбійських сердець; краще би ото, сидячи в кріслі, відіграли сценку з «Основного інстинкту» – може б у кого дух і піднявся… Жадан міг би ще, для тонізації, матом всю сцену рясно окропити, досвід є. Врешті, могли б і ще далі піти – шляхом дегенераток із FEMEN… Але вийшло – як вийшло. Як в тому анегдоті про дві взятки на мізер – і так непогано

Що потім? А потім монахи василіани сказали – Ойц!.. Яка прикра несподіванка!.. – і затребували для кліпу аутодафе. Але, як відомо, в наші часи кліпи, як і скріни, – не горять. Тому кліп продовжує собі крокувати інтернетом, цинічно спльовуючи на прохання отців василіан, що і було прогнозовано (бо не для того знімали…). 

З обох боків – ультраліберального і клерикального – відгриміли взаємні прокльони, цинічні жарти, пекельні стогони, скрежет зубовний і молитви, і стали затихати, заглушені канонадою під Авдіївкою…

Через кілька днів ніхто й не згадає.

Але в мене тут пара запитань підвисла без відповіді. Причому вони стосуються більше системних питань – а що, власне, відбувається в церковному світі і чому; і наскільки діяльність чи бездіяльність церкви відбивається на стані нації, яка вписала в Конституцію свою аполітичність і антиклерикальність, але веде війну з нацією імперською і відповідно політизованою і мілітаризованою?

Починаючи з такого: я набрав «василіяни», і мені принесло «монастир василіан імені святого Онуфрія». Зазвичай пересічні до всіх цих імен ранньохристиянських святих, які постраждали за віру, ставляться приблизно так, як ми у брежнєвську пору ставилися до імен комуністичних великомучеників, які постраждали «за ідею», тобто – зі здоровою ігноративною індиферентністю, не заглиблюючись в суть. Між тим, це питання дуже не рядове, оскільки всі ці імена символізують певні світоглядні і морально-етичні установки; а тому декілька слів про Онуфрія.

Святий Онуфрій – типовий пустельник, що було досить масовим для перших століть християнства. І Онуфрій, і Антоній Пустельник, і Симеон Стовпник, і їм подібні покидали гріховне мирське життя, щоби в пустелі (в печері, на стовпі, etс…) вести бесіди з Богом і, як флешка, накопичувати всілякі мудрості. Так проходили десятки років усамітнення… Будь-яка інша людина в такій ситуації з’їхала би з глузду, але наші святі навпаки – набиралися мудрості настільки, що до них стали валити цілими натовпами за порадами – як розрулити ті чи інші мирські проблеми. І святі, чешучи свою благородну багатоденну немиту коросту, давали мудрі поради щодо невідомого їм життя, яке, протікаючи від них вдалині, бурлило живими соками.

Взагалі відречення від нормального життя дуже типове у ранніх християн, причому не тільки серед джентльменів. Як приклад – язичниця Текля Іконійська; та вже збиралася заміж, але послухавши проповіді апостола Павла, вирішила присвятити своє життя Богу і скасувала весілля, хоча курей вже порізали… І таких історій там – всіх не згадаєш… І тут не може не виникати питання: ви дійсно вважаєте це богоугодним – відречення від нормального людського життя? Ви дійсно вважаєте, що Богу саме це потрібно? Я думаю, що навпаки: для того він і утворив дві статі, щоби люди шукали свою половину. Я вам більше скажу: Бог – це не абстрактна любов до всіх, з моральними виродками і патологічними садистами включно, Бог – це кохання, якого ви самі себе добровільно позбавляєте. Той, хто не пережив ніколи кохання, не відчув це тепло – не може щось мені розповідати про Бога. Його слова будуть мертві, як у синтезатора звуку.

Але якщо церква і сьогодні проповідує целібат, то в таких координатах життя – оце справжнє чудо Господнє! – варте не надто дорого. А це вже, вибачте, не щось відокремлене внутрішньо-церковне, а сфера життєвих імперативів для нації… В ісламі немає целібату, і в юдаїзмі – також.

І от в цьому контексті мене цікавить: а що таке сучасний монастир? Я розумію сенс монастирів середньовіччя – там накопичувалася і оброблялася інформація. Шпенглер згадує, що механічний годинник з колесами і боєм був винайдений аббатом Гербертом близько 1000 року. Зайве згадувати про алхімію, фізику, астрологію, математику… Сьогодні монастирі не виконують цю функцію. Тоді – яку?.. Чи з часів святого Онуфрія сенс зречення мирського життя так і не змінився?.. Тут що характерно: сьогодні житіє монаше протікає в сучасному монастирі, який мало схожий на єгипетську пустелю, де з фанатичним мазохізмом натхненно страждав Онуфрій. Чи досягнуть монахи тієї святості в таких тепличних умовах?.. Не впевнений.

Ну, і щодо причини протесту василіян (я про ніжні лесбійські пестощі в кадрі). Процитую фрагмент статті із сайту CREDO:

«Протягом тижня відбулося кілька визначних подій: наприклад, Папа Франциск зустрівся з членами «Служіння Нових Шляхів», американської групи підтримки ЛГБТ, раніше засудженої як Конференцією єпископів США, так і доктринальним офісом Ватикану…

<…>

…17 жовтня сестра Жаннін Ґремік, співзасновниця «Служіння Нових Шляхів», організації, раніше засудженої Конференцією єпископів США і Конгрегацією віровчення [очолюваною Йозефом Ратцінґером] за породження плутанини щодо сексуальної моралі серед вірних католиків, зустрілася з Папою Франциском у компанії трьох інших членів організації.

Ця зустріч, про яку написали ватиканські медіа, була сприйнята як схвалення Папою Франциском діяльності «Служіння Нових Шляхів». Це сталося попри полеміку довкола вебсайту Синоду, який був змушений видалити відео «Служіння Нових Шляхів», яке запрошувало ЛГБТ взяти участь у синодальній асамблеї».

Я перепрошую, сенс написаного всім зрозумілий?..

То, може, не треба було василіянам поспішати з тим протестом? Бо схоже, що Папа таки розвертає помалу церкву дишлом на райдужні райські простори, де бродять незчислені стада гендерозаврів…

Ну, і щодо самих митців.

Жадан – не лох, і чітко знає, за яким курсом кошерний вітер наповнює паруси творчості продуктами масової культури, які можна гарантовано конвертувати на ринку валютних митців. Це тільки дуже наївні і дуже обмежені й досі вважають, що всі оті паради, задля проведення яких зупиняється життя в столицях провідних держав, – все це результат самоорганізації дегенератів. І відповідні закони по всьому світу, і ліберальні фонди, які завжди знайдуть бабло для інсталяції в дитячу свідомість якого-небудь миленького збочення – все це органічний побічний продукт лібералізму, бо – свобода… Ні, це продукт синтетичний, зварений в лабораторних умовах неомарксистами. І Жадан – просто дрібний дилер, але цей дилер в темі. Він чітко знає, що впарює. і знає, що це все йому зарахується баронами.

А народ, особливо молодь, помалу підсідає на цей продукт… Бо це таке нове, «а ви нічого не панімаєте!..»

То ж як тут не погодитися з психологом (точніше – психопатологом), Максом Нордау, який у листі до Чезаре Ломброзо зауважив:

«Процес виродження поширюється не тільки на злочинців, повій, анархістів і божевільних, але й на письменників і художників».