Успішна селекція Українського народу

Після дипломатичного перлу інтєлєктуала Подоляка, який він видав московською мовою в розмові з Наташею Влащєнко... Шо, не в курсі? Цитую:

«У чому проблема Індії та Китаю? Проблема цих країн у тому, що вони не аналізують наслідки власних кроків. Слабкий інтелектуальний потенціал цих країн, на жаль...».

Так ось, після цієї фрази можна би було й нічого більше про рівень чинної влади не писати, але таки вставлю свої 5 копійок про ПДФО військовослужбовців, який хочуть з 1 жовтня забрати з бюджетів тергромад.

Як кажуть знаючі люди, такі зміни серед бюджетного року – це вперше. Але вони лише підкреслюють нікчемність антиконституційної адмінтериторіальної реформи.

Те, що бюджетні потоки свого часу перерозподілили на так звані ОТГ, які під час виборів виявились зовсім не ОТГ, жодним чином не було свідченням того, що відбулися позитивні зміни в економіці. Зрештою, навіть нічого не зекономили, бо нові місцеві царьки понабирали на роботу родичів, кумів і знайомих, яким призначили величезні зарплати.

А тепер, коли загальнодержавне корито почало міліти через війну та «втому» спонсорів, вирішили троха повернути взад, звикло – через задницю. Підозрюю, що для бюджетів деяких громад ПДФО з військових – то була суттєва дохідна стаття. На носі зима, яка, за попередніми прогнозами, має бути холодна та сніжна. Отже, підготовка до зими може бути зірвана, виконані роботи не оплачені або оплачені корупційно-вибірково.

Звісно, що самі очільники громад, які під час війни безбожно пиляли місцеві бюджети на різних об’єктах, які зараз далеко не в пріоритеті, самі винні. Таке безголове витрачання грошей, коли не закриті всі нагальні потреби війська, викликало обурення в окраденого народу.

Обмежена інтелектуально, але до біса хитра влада вирішила скористатись моментом й елегантно провести дуже болюче хірургічне втручання містечковим корупціонерам – відсікання рила від корита.

Однак, як підозрюють знаючі люди, відібране з місцевих бюджетів бабло успішно розпиляється «наверху». У результаті нічого доброго не трапиться.

Щоби не дорікали у критиканстві, скажу: навіть абстрагуючись від тотальної корупції, в часі війни (перепрошую, воєнного стану), вже давно слід було обмежити піарно-витратні статті місцевих бюджетів і працювати за принципом усе для Перемоги.

Але коли представники влади публічно демонструють наведені на початку цього допису інтелектуальні потуги, то тут і дивуватися нічому. Тож най собі роблять, бо сперечатись немає з ким.

*****

На теренах московії дуже не люблять книгу спогадів про війну, написану Миколою Нікуліним, професором мистецтвознавства. Рукопис цієї книги понад 30 років пролежав у столі автора, який не мав наміру її публікувати. Потрапивши прямо зі шкільної лави на найкривавіші ділянки Ленінградського і Волховського фронтів і дійшовши аж до Берліна, він дивом залишився живий. Наведу цитату:

«На войне особенно отчетливо проявилась подлость большевистского строя. Как в мирное время проводились аресты и казни самых работящих, честных, интеллигентных, активных и разумных людей, так и на фронте происходило то же самое, но в еще более открытой, омерзительной форме. Приведу пример. Из высших сфер поступает приказ: взять высоту. Полк штурмует ее неделю за неделей, теряя множество людей в день. Пополнения идут беспрерывно, в людях дефицита нет. Но среди них опухшие дистрофики из Ленинграда, которым только что врачи приписали постельный режим и усиленное питание на три недели. Среди них младенцы 1926 года рождения, то есть четырнадцатилетние, не подлежащие призыву в армию… «Вперрред!!!», и все. Наконец какой-то солдат или лейтенант, командир взвода, или капитан, командир роты (что реже), видя это вопиющее безобразие, восклицает: «Нельзя же гробить людей!

Там же, на высоте, бетонный дот! А у нас лишь 76-миллиметровая пушчонка! Она его не пробьет!»… Сразу же подключается политрук, СМЕРШ и трибунал. Один из стукачей, которых полно в каждом подразделении, свидетельствует: «Да, в присутствии солдат усомнился в нашей победе». Тотчас же заполняют уже готовый бланк, куда надо только вписать фамилию, и готово: «Расстрелять перед строем!» или «Отправить в штрафную роту!», что то же самое. Так гибли самые честные, чувствовавшие свою ответственность перед обществом, люди. А остальные – «Вперрред, в атаку!» «Нет таких крепостей, которые не могли бы взять большевики!» А немцы врылись в землю, создав целый лабиринт траншей и укрытий. Поди их достань! Шло глупое, бессмысленное убийство наших солдат.

Надо думать, эта селекция русского народа – бомба замедленного действия: она взорвется через несколько поколений, в XXI или XXII веке, когда отобранная и взлелеянная большевиками масса подонков породит новые поколения себе подобных».

Щодо першої частини цитати, то хочу зауважити: військо є елементом панівної у державі системи. Армія не живе і не діє окремо від усіх інших інституцій. Ба більше, вона від них залежить. І «подлость большевистского строя» ви можете замінити на будь-який інший устрій, суть залишається: війна не згладжує недоліки системи, а тільки загострює.

Щодо другої частини цитати, то вона повністю стосується й Українського народу: маса покидьків розплодилася і сьогодні вони є вигодонабувачами від війни, а ті з них, хто обікрав державу до повномасштабного вторгнення, нині сформували «батальйони Монако» і розкупили по світу купу дорогу нерухомість, водночас збагативши тих, хто допоміг їм виїхати з країни. Інші паралелі з наведеною цитатою можете провести самостійно. Найбільш очевидною стала ця «селекція» з появою соцмереж.