Кирило Розумовський — останній правитель України доби Гетьманщини

29 березня 1728-го в селі Лемеші (нині Чернігівщина) в родині козака Григорія Розума та Наталії Розумихи народився Кирило Розумовський, граф, останній гетьман Лівобережної України.

Старший брат Кирила Олексій Розумовський завдяки чудовому голосу опинився у придворній капелі, став фаворитом доньки Петра І цесарівни Єлизавети. Після сходження Єлизавети І на престол Олексій Розумовський отримав звання й маєтності та мав неабиякий вплив при дворі. Він забрав до Петербурга Кирила Розумовського. Різниця у віці між братами була у 19 років, тож Олексій опікувався молодшим братом як батько. Відправив Кирила на навчання до найкращих закладів Німеччини, Франції та Італії.

Після повернення з Європи Кирило Розумовський поринув у веселе та безтурботне життя вельможі єлизаветинського двору.

У 18 років він став президентом Російської Академії наук, яку очолював протягом п’ятдесяти років. Перші чотири її президенти були німцями. Після того як російською імператрицею стала Єлизавета І, вона спрямувала свою політику проти засилля німців. Протягом п’яти років посада президента залишалася вакантною. Бо Єлизавета не бачила гідної кандидатури. На той час Кирило Розумовський повернувся до Петербурга з-за кордону, отримавши там гарну європейську освіту. Та найголовніше — став довіреною особою імператриці.

1746-го він одружився з родичкою імператриці Катериною Наришкіною, яка мала величезний посаг у вигляді кількох десятків тисяч кріпаків, села та нерухомість у Петербурзі й москві.

1747-го імператриця відновила гетьманство в Україні. Цьому сприяли міжнародні обставини та прохання козацької старшини. 1750-го на козацькій раді у Глухові Кирила Розумовського обрали гетьманом Лівобережної України. Кандидатуру гетьмана визначала імператриця, а на Глухівській раді відбулося втілення сценарію «обрання».

Друга половина XVIII ст. — період розвитку Просвітництва на українських землях. На цей час припало й правління Кирила Григоровича Розумовського (1750-1764) — останнього гетьмана Лівобережної України.

За гетьманування Розумовського було відновлено й удосконалено головні атрибути автономної Української держави.

Своє гетьманування у 1750 р. Кирило Розумовський розпочав з того, що скасував обтяжливі збори з населення Лівобережної України. Він ліквідував митниці між Україною та росією, що полегшило життя купців. Пільгою для козацької старшини став гетьманський дозвіл на виробництво горілки. Протягом 1760-1763 рр. гетьманське управління здійснило судову реформу: її суть полягала в поверненні до старої судової системи, що існувала до національно-визвольної війни 1648-1657 рр. Територія Гетьманщини поділялась на 20 судових повітів. У кожному полку створювалися по два земські суди (цивільні справи), два підкоморські (земельні питання) й по одному гродському суду (кримінальне діловодство). Вищою судовою інстанцією ставав не російський монарх, а Генеральний військовий суд на чолі з двома суддями. Нижчі судові інстанції й окремі особи дістали право подавати апеляції прямо до Генерального військового суду.

Гетьман регулярно збирав старшинські ради, а у 1763 р. для затвердження судової реформи на Гетьманщині скликав у столиці Батурині Генеральні збори. Ці збори Розумовський мав намір зробити постійними, перетворивши їх на своєрідний шляхетський парламент, а гетьманську владу — зробити спадковою.

Із відновленням гетьманства підпорядкування Лівобережної України було передано із Сенату до Колегії іноземних справ. Факт перебування України у віданні установи, утвореної для зносин з іншими державами, свідчив про формальне визнання за нею політичної самостійності.

За проектом Лубенського полковника Івана Кулябки у 1760-х рр. проведено реформу козацького війська. Полки перетворювалися на регулярні. Запроваджувалася муштра за іноземним зразком, вводилася уніформа — синій мундир із червоним коміром, білі штани та різнокольорові шапки для кожного полку. Обов’язковим набором зброї були рушниця, шабля й спис.

Дуже багато було зроблено й для розвитку освіти: в кожному козацькому полку відкривалися школи для хлопчиків з обов’язковим навчанням.

У 1760 р. за дорученням Кирила Розумовського було підготовлено проект заснування в столичному Батурині університету за європейським зразком. Однак Катерина II заборонила впровадження цього навчального закладу, так само як і не дозволила перетворити Києво-Могилянську духовну академію у світський університет.

Окрім впровадження університетів, Кирило Розумовський опікувався навчанням здібних юнаків з України та всіляко підтримував їх у подальшій кар’єрі. Зокрема, так сталося, коли у 1760 р., за поданням М. Ломоносова, з Петербурзького університету хотіли виключити Семена Дівовича та Опанаса Лобисевича. За наказом Кирила Розумовського як президента Академії наук українців було поновлено у навчанні. Наступного року Семен Дівович був призначений перекладачем до Генеральної канцелярії в Глухові. А наступного року «похресник» гетьмана написав знамениту політичну поему під назвою «Разговор Малороссии с Великороссией», у якій висунув принципову на той час ідею: Україна (Мала росія) не увійшла до складу росії як її підлегла складова частина, а зберегла свої давні «вольності» й залишалася рівноправною з нею країною, хоч і визнавала владу царя.

У другій половині XVIII ст. свого розквіту досягла українська архітектура. Так, у Києві й до цього часу височіє Маріїнський палац, збудований відомим зодчим Б. Растреллі за наказом імператриці Єлизавети Петрівни.

Із 1770 р. посаду головного архітектора на Лівобережній Україні обіймав Андрій Квасов, який проектував новий дерев’яний гетьманський палац в Батурині. Пізніше, наприкінці століття, за проектом англійського архітектора Чарльза Камерона розпочинається будівництво кам’яного палацу Розумовського. 

Андрія Квасова також вважають можливим автором Трьохсвятительської церкви в Лемешах і шедевра українського бароко — собору Різдва Богородиці у Козельці. Саме він займався проектуванням та розбудовою міста Глухів — гетьманської столиці України.

Справжньою перлиною українського бароко став дерев’яний Свято-Троїцький собор, розташований у Новомосковську Дніпропетровської області. Побудований Якимом Погребняком без єдиного цвяха, він вважається шедевром козацького зодчества XVIII ст.

Після приходу до влади Катерини ІІ гетьманство було ліквідовано у 1764 році. Розумовський вирушив у подорож за кордон. Протягом 11 років нова імператриця не дозволяла йому повернутися в Україну. 1794-го він остаточно переїхав до Батурина. Займався меценатством. Помер у січні 1803-го в Батурині, де його і поховали в трапезній церкви Воскресіння Христового, яку він відбудував на руїнах мазепинської церкви.