Андрей Шептицький
1 листопада 1944 року перестало битися серце Андрея Шептицького, видатного діяча Української Церкви і не тільки.
Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року. Все його життя аж до вересня 1888 року було повністю світським, в якому він, син графа, до речі, здобув ступінь доктора права. Але його покликання взяло своє і вже 13 вересня 1888 року Роман Марія Александер, як його звали при народженні, прийняв чернече ім'я Андрей і розпочав служіння церкві й українському народу.
2 лютого імператор Франц-Йосиф номінував його на станіславівського єпископа. Відтоді почалась його діяльність на славу українського народу. Ніхто раніше від нього з ієрархів греко-католицької церкви не писав послання до своїх вірян чистою українською мовою.
7 грудня 1900 року 35-річний доктор теології й доктор філософії Андрей Шептицький був номінований Папою Левом XIII митрополитом Галицьким, архієпископом Львівським і єпископом Кам'янець-Подільським.
Окрім духовного служіння, посада вимагала активної громадської діяльності: він був депутатом галицького крайового сейму й австрійського сенату, у 1905 році його зусиллями і коштом запрацював Львівський церковний музей, згодом перетворений на національний. 22 січня 1906 року він очолив делегацію до Франца-Йосифа І, яка вимагала рівних прав для українців Галичини, реформував богословську освіту, підтримував українські приватні школи та культурно-просвітницькі товариства, мистецтво, а 1914 року за ініціативи Шептицького у Львові був створений Український університет. Андрей Шептицький прагнув створення єдиної української церкви під егідою Риму, що була б юридично й організаційно самостійною.
Після російської окупації Галичини під час Першої світової війни за прихильність до Габсбурзької монархії 19 вересня 1914 року Шептицький був заарештований, перебував на засланні в Новгороді, Курську, Суздалі та Ярославлі, де попри все продовжив свою екуменічну діяльність.
Звільнений невдовзі після Лютневої революції, він 29-31 травня 1917 року зібрав у Петрограді собор Російської греко-католицької церкви, екзархом якої призначив ієромонаха Леоніда Федорова.
У вересні 1917 року Андрей Шептицький повернувся до Львова, де активно включився в політичне життя, став членом Української Національної Ради. Разом із єпископатом підтримав проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. У вересні 1923 року після повернення з апостольського візиту до країн Північної і Південної Америки та Європи був взятий під арешт польською владою, звільнитись із якого вдалося в січні 1924 року лише завдяки особистому втручанню папи Пія ХІ.
У 1925 році Андрей Шептицький був обраний дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, у 1928-му за його ініціативою у Львові було засновано Львівську греко-католицьку богословську академію.
Шептицький був послідовним державником, але частково виступав проти деяких проявів політики ОУН: в 1932 році він написав «Слово до української молоді», а у 1934 році – послання «З нагоди вбивства блаженної пам'яті директора І. Бабія», засудивши політичні гоніння у всіх їхніх проявах.
У 1936 він виступив із посланням «Пересторога перед небезпекою комунізму», в якому засудив дії радянської влади в Україні, у 1938 році митрополит Андрей вітав створення Карпатської України.
Приєднання західноукраїнських земель до СРСР обернулось тотальним нищенням української церкви. За цих умов Шептицький із благословення папи Пія ХІ 22 грудня 1922 року висвятив архієпископа Йосифа Сліпого на коад'ютора з правом наслідування, підготувавши в такий спосіб собі заміну на випадок арешту чи смерті.
Німецько-Радянська війна 1941-1945 років відкрила нову, останню, сторінку в біографії митрополита. Він радо вітав Акт відновлення Української державності 1941 року, очолив відновлену УНРаду, покладаючи сподівання на німців, і навіть написав вітального листа Гітлеру. Але дуже скоро, побачивши справжню суть нацистської політики, Шептицький активно виступив проти терору німецької окупаційної влади, у грудні 1941 та лютому 1942 року написав листи до райхсфюрера СС Генріха Гіммлера, в яких висловив протест проти знищення євреїв, а в серпні 1942 року лист із засудженням німецької політики «остаточного вирішення» єврейського питання він написав до Пія ХІІ.
Отже, робимо висновок, що митрополит Андоей Шептицький був яскравим патріотом українського народу і водночас явним представником християнських традицій. заповідь яких звучить «не убий». Це, звичайно, зараз, в час ворожої навали на нашу державу, звучить не зовсім актуально, але все таки...