Відкрий для себе Чикаго! Українська греко-католицька катедра св. Миколая

Відкрий для себе місто,  у якому ти живеш! 835 N Oakley Blvd, Chicago, IL 60622

Ми зупиняємося біля величавого храму, української греко-католицької катедри св. Миколая. Будівництво велося від 1913 до 1915 року. 27 листопада 1914 р. першим греко-католицьким єпископом в США Сотером Ортинським було освячено наріжний камінь, а першу Службу Божу відслужено на Різдво, 7 січня 1915 р. Історія заснування парафії св. Миколая є найцікавішою серед усіх інших, тому що тут формувалося життя свідомої української громади, попереду якої століття відданої праці.

Починалося усе з хрестин у родині Оленців. Молоді батьки вирішили охрестити сина Михайлом у своєму обряді, запросивши угро-руського священика Віктора Ковалицького, пароха першої греко-католицької церкви святої Марії в Чикаго, збудованої 30 жовтня 1904 року. За його порадою, під час хрестин 17 серпня 1905 р., народилася нова парафія. У 1906 р. з’явилася на карті Чикаго «малоруська греко-католицька церква св.о. Николая». Емігранти-галичани придбали за $ 8000 молитовний дерев’яний будинок на вул. Бікердайк і Суперіор, що належав данцям-протестантам. Перші парафіяльні збори, очолювані о. Ковалицьким, відбулися 31 грудня 1905 р. за адресою 939 Норт Робі (Норт Деймен). Під протоколом стоять підписи перших парафіян — Михайла Зими, Івана Ціхоня і др. Володимира Сіминовича. Важко собі уявити, як можна купити церкву людям, які ледве зводили кінці з кінцями. Із записів в протоколі відомо, що Яків Оленець вніс $ 500, а Іван Шведа і Петро Винярський — по $1 000 кожний, поставивши під заклад власні хати. Розуміючи, що громада зростатиме, її очільники паралельно з церквою за $ 3000 закупили 3 акри лісу на вул. Гіґінс. Тут сьогодні розташований український цвинтар св. Миколая.

Тим часом у район вулиць Чикаго і Нобел переселялися робітники з району Вест Пулман. Багато з них були безробітними після участі у страйку на сталеварні. Згодом вони влаштовувалися на сталеварню «Дірінг КО» на вул. Елстон, фабрики з виготовлення паперу «Пепке Ко» та мила «Колгейт». Дізнавшись про відкриття нової церкви, приєднувалися до громади, а під час першої літургії кожен із 51 присутнього склав пожертву в розмірі $1. Вітаючи сусідів, римо-католицька мадярська церква із району вул. Борн Сайд подарувала вівтар. Дохід у сумі $1 469,08 за перше півріччя 1907 р. підкреслював матеріальну відповідальність, покладену на парафіяльну раду і священика щодо сплати кредиту. 

Із приїздом до Чикаго нового священика Миколи Струтинського церковно-культурна нива громади позначена активністю. 1 червня 1906 р. отець Струтинський, доктор Сіменович та адвокат Стефан Янович заснували братство св. Миколая, яке стало першим відділом Українського Народного Союзу в Чикаго (106 відділ УНС). За ініціативою дружини пароха Емілії Струтинської, у 1907 році тут відкривають «Рідну Школу». Згодом 15 березня 1908 р. засновано сестрицтво Пресвятої Богородиці (125 відділ УНС), а в грудні того ж року — братство святого Степана (221 відділ УНС). У 1912 р. — створено «Просвіту», яку очолив доктор Володимир Сіменович, і саме ця установа відіграла велику роль в процесі українізації Іллінойсу. При церкві діяв  хор імені Лисенка, а з 1914 р. музичне товариство імені Тараса Шевченка. Збільшувалася кількість нових емігрантів, що зі свого боку спричинило необхідність нової церкви. Значно більшу площу під забудову придбано на перетині вулиць Оклей і Райс та за проектом американського архітектора І. Штайнберга будівництво велося фірмою М. Раєна. Через 2 роки виріс величавий храм, поєдуючи архітектуру візантійського та козацько-барокового стилю. 

Фінансові клопоти не дозволяли братися за розмальовування церкви. Чикаго позначене особливою міткою присутності Митрополита Андрея Шептицького восени 1922 року. Відомим є факт, що директор Національного музею у Львові Іларіон Свєнціцький на прохання митрополита А. Шептицького допомагав чикагській церкві, надсилаючи проекти, шкіци, залучаючи до праці львівських художників. Щойно у 1928 році талановиті малярі о. Гліб Верховинський та Теодор Катамай завершили настінний розпис, який тривав 6 місяців, вартість роботи винесла $38 000. З Італії доставили головний престіл з ківотом і два бічних престоли, виготовлені з карарійського білого мармуру. Їхня вартість — $8 000. Як бачимо, тодішні парафіяни були вкрай жертовними, віддаючи останній цент на свою церкву.

Співпраця з іконописцями в Україні прослідковується у мотивах східно-візантійського розпису, характерного для української церкви. Найбільш видне місце у внутрішньому оформлені посідає величне зображення Марії-Оранти в консі центральної апсиди, майстерно виконане художниками на ввігнутій поверхні. Воно прекрасно поєднуються із золотим фоном усієї конхи апсиди. Під зображенням Оранти — ще одна композиція, запозичена з Софії Київської, «Євхаристія», а під нею — фігури «Святителів». У них із особливою силою розкривається майстерність портретних характеристик, надзвичайна колористична обдарованість художників-мозаїстів, які створювали ці образи: «Моління», «Св. Іоан Хреститель», «Пречиста Діва» — «Св. О. Миколай», «Св. священомученик Йосафат», «Зішестя св. Духа на Апостолів», «Успення Пречистої Діви». Значне місце в оздобленні відведене мозаїчним орнаментам, якими прикрашено облямування конхи, бокові частини апсиди та її горизонтальні віконні прорізи та внутрішні вертикальні грані підпружних арок. Тут широко застосовані як рослинні мотиви орнаментів, так і суто геометричні. Паралельно замовлялися вітражі, які обійшлися у $ 7 230. Усі вони виконані чиказькою фірмою «Мюнік Студіо». Вітражне скло у вікнах продовжує композицію образами двох св. Пап Римських — Климентія і Григорія Двоєслова, кожний на тлі своєї Церкви в Римі. За ними слідують св. Кирило і Методій, на тлі монастира і храму в Велеграді (на Мораві), далі ідуть св. князь Володимир і кн. Ольга із символічними церковцями в правій руці, на тлі Києва, св. ігумени Антоній і Теодозій на тлі заснованої ними Київсько-Печерської Лаври. Також ми бачимо інші вітражні роботи на біблійні теми.

Цікавим було життя парафії під опікою громадсько-релігійної та культурно-просвітницької організації «Провидіння». Вже у 1917 р. — під керівництвом Емілії Струтинської, було створено товариство «Об’єднання українських жінок Америки», яке вело курси для неграмотних нових емігрантів. Того ж року розпочала працювати перша парафіяльна вечірня школа св. о. Миколая. В аудиторії під церквою відбувалися лекції з української мови, історії, літератури та катехизму. Проіснувала ця школа 8 років. 1917 року — о. Струтинський та др. Білик заклали перший відділ «Січі» в Чікаго з метою створення української визвольної армії. Пізніше це товариство переросло у напіввійськову організацію «Гетьманська Січ».

Парафіяни церкви св. О. Миколая належали до 1-ої, 13-ої, 14-ої і 15-ої чоловічих січових сотень, також діяла 16-та січова жіноча сотня жіноча та дві сотні січового Червоного Хреста, що складаються з молодих дівчат. 1918 р. почали видавати квартальник «Рання Зоря». Події в Україні з проголошення незалежної держави активізували культурне і політичне життя українців. 30 травня 1918 р. відбулося велике українське віче у парку імені Пуласкі. У марші містом і вічі взяло участь близько 10000 українців. Було проведено збірку на «Національну Позичку» для Українського уряду під час української визвольної боротьби і передано в Україну $8 000. Парафіяни долучилися до наступних збірок: «Негайна Поміч для Рідного Краю» — $1 000, на «Рідну Школу» в старім краю $1 300, на українських інвалідів, стрілецькі могили тощо.

Прийняття у школі св. Миколая з нагоди приїзду гетьманича Данила Скоропадського,  1937 р. Фото з архіву Українського Національного Музею в Чикаго.

1920-1930 рр. — культурне життя виділяється концертуванням — оркестрів духових інструментів диригентів Івана Барабаша та Стенлі Сабора, танцювальними фестивалями під керівництвом Дарковича і Василя Авраменка. Про український хор Юрія Бенецького писала американська преса. Велика американська депресія докотилася до Чикаго, 1929-1931 роки були найважчими. Завдяки оців-василиян, які розпочали тут свою місійну працю, вдалося врятувати від банкротства саму будівлю церкви та інші парафіяльні приміщення. У 1932 році на 2 200 парафіян працювало три священики: о. Епіфаній Теодорович — ігумен, о. Сильвестер Журавецький — парох, о. Андрій Трух — місіонер. Щоби втримати в цілісності громаду, було вирішено одну Службу Божу вести англійською мовою.

Особливої уваги й окремого дослідження вимагає історія Союзу Гетьманців Державників, серед яких парафіяни церкви св. Миколая. Повернемося у 1937 рік, коли 12 вересня відбулося посвячення літака «Київ» на летовищі в Рівер Роуд за участю гетьманича Данила Скоропадського, при підтримці Союзу Гетьманців Державників. Вони зібрали гроші і придбали літак, назвавши його на честь столиці України — «Київ». Це був третій літак на еміграції — перші два називалися «Львів» та «Україна». Гетьманич передав громаді привіт від свого батька гетьмана Павла Скоропадського: «Усім українським патріотам, що щиро співпрацюють разом із нами для святого діла — визволення України». Він взяв участь у святі Українського дня, яке відбулося 18 вересня 1937 року на площі 86 вул. та Вестерн вул. Увесь прихід був призначений на «українську вищу школу у Стемфорді».

З нагоди приїзду гостя було влаштовано величавий бенкет в аудиторії школи св. о. Миколая 3 жовтня 1937 року. Організатором був лікар, майор американської армії Мирослав Сіменович. Його батько о. Николай Сіменович виступив із промовою, слова якої актуальні сьогодні. Він вітав в особі гетьманича його батька, аналізуючи роки визвольної боротьби за його участі... «але знайшлися ті великорозумні вчені, що злучилися з ворогами-москолями і завалили ту нашу державу. Самі упали і нарід наш в неволю завели. То була страшна і ганебна зрада», — сказав старенький священник, якому чудом вдалося врятуватися з таборів інтернованих у Польщі. Зібрані в архіві Українського Національного Музею у Чикаго, газетні вирізки з тих років та оголошення висвітлюють події, які пов’язані з подорожами гетьманича Скоропадського Америкою та Канадою у 1937-1938 роках. Син гетьмана Скоропадського зумів налагодити контакти з впливовими політиками з метою заручитися підтримкою гетьманського руху. Він був чудовим промовцем. Його слухали не тільки українці, але й представники американських збройних сил. 

Мало хто знає про те, що саме «українське питання» обговорювалося гетьманичем на зустрічі із самим Генрі Фордом.

25 жовтня 1936 року відкрито школу, яка підпорядковувалася сестрам-василиянкам. А тим часом слава про церкву Миколая у Чикаго рознеслася по всій Америці. У 1941 році тут відбувся Євхаристійний конгрес церков східного обряду, а в 1945 році громада раділа призначенню священником о. Ярослава Габра, чикагівця, сина парафіян. 12 грудня 1961 року він стане єпископом. Папа Іван ХХІІ підписує указ про створення нового єпископства для українців-католиків в США з центром у Чикаго. Упродовж столітньої праці довелося долати різні труднощі. Зокрема великого удару зазнала парафія в 60-х роках під час календарної кризи — перехід від юліанської календарної системи на григоріанську. Успіхами парафія завдячує своїм єпископам, а це преосвящений Ярослав Габро, преовящений Інокентій Лотоцький, преосвящений Михаїл Вівчар,  преосвящений Ричард Стефан Семенюк,  сьогодні очолює єпархію св. о. Миколая преосвящений Венедикт Алексійчук. Парохом катедри св. о. Миколая служить о. Сергій Ковальчук.

Оцінювати діяльність нашої громади настільки ж важко, як і йти її слідами. Ми продовжуємо вивчати унікальне минуле, невіддільне від української культури та історії.

Фото з архіву Українського Національного Музею в Чикаго.