«Рутинні» тривоги в Києві показують рівень стратегічного планування

Ворог планомірно знищує будь-які склади, логістичні центри і виробничі приміщення реактивними дронами. ППО безпорадна. Сьогодні вранці слухав на «Радіо НВ», як якийсь ідіот, тобто «експерт» абсолютно серйозно розповідав про чудову роботу нашої ППО, і що до Києва долітають «одиниці» дронів, і трагедія в селі Мила це випадковість... А в обід дізнався, що горить склад в Стоянці на тій же трасі, і рух в бік Києва перекритий.

Тривоги в Києві стали рутиною, вибухи, пожежі і смерті – теж. І це не балістика, проти якої ми випрошуємо ракети «Петріот» – вже майже тиждень Київ і область тероризують «звичайні» реактивні дрони, збивати які в нас нічим, хоча Штілерман нам обіцяє балістику і «пан’європейський антибалістичний щит Фрея» – колись в майбутньому житті, а президент ставить завдання виробляти 1000 дронів діпстрайк на добу, і ми, нібито, захистили від шахедів країни Перської затоки, а збивати реактивні шахеди, які з'явилися ще рік тому – нічим!..

Це наочно демонструє рівень стратегічного планування в нашій державі, коли майже кожне друге засідання Ставки присвячується «далекобійним санкціям», а захисту від дронів і КАБів – крихти з барського столу. Якщо так піде і далі, то виробляти ці самі «далекобійні санкції» буде просто ніде, робота бізнесу буде паралізована, а населення зіткнеться з повальним дефіцитом товарів.

Хтось повинен відповісти за цей провал? Питання риторичне.

Подивимося, чим можна збивати реактивні шахеди і «бандеролі».

Мобільні вогневі групи з кулеметами – ефективність майже нульова. Трапляються випадки, коли навіть крилату ракету збивали з кулемета (прикордонники), але це випадок, а не системний результат.

Розпіарені і улюблені дроновим бізнесом традиційні дрони-перехоплювачі не здатні ефективно протидіяти швидкісним цілям – банально не наздоганяють.

Нові реактивні дрони-перехоплювачі – а вже були анонсовані 4 моделі – страждають від того самого недоліку, що і звичайні перехоплювачі – від людського фактору. Оператору дуже важко знайти, наздогнати і знищити ціль на таких високих швидкостях, а в погану погоду – дощ, сніг, туман, вночі майже нереально, це вже на межі людських можливостей.

Намагання встановити на дронах-перехоплювачах якісь «штучний інтелект» – модна назва давно відомої системи автозахоплення цілі, або якусь телевізійну, ІЧ-головку самонаведення, або навіть радіолокаційну, не скасовує людський фактор, проте швидко наближає вартість дрона-перехоплювача до вартості звичайних, набагато ефективніших зенітних ракет. До того ж реактивні дрони з простим, дешевим реактивним двигуном мають дуже обмежений час польоту через великі витрати пального, а з дорогим економічним – коштують занадто дорого, та й виробництво таких двигунів розташоване за кордоном, і їх обсяги обмежені.

Дехто вважає, що нас можуть врятувати великі обсяги закупівлі ПЗРК. Ну, по-перше, ніде в світі немає зараз вільних потужностей для виробництва ПЗРК для України. Продавати нам зі своїх запасів ПЗРК ніхто не поспішає. Та й вартість таких засобів стартує від 70 тис. доларів за одиницю (старі, радянські), і взяти гроші більше немає де, крім відібрати від «далекобійних санкцій» – дрони «Файєрпоінт» якраз «стартують» від такої самої ціни, проте завдання поставлено нарощувати виробництво дронів діпстрайк до тисячі одиниць на добу, а не зміцнювати ППО.

До того ж тут своя «ахіллесова п'ята» – той самий «людський фактор» – щоб протидіяти реактивним шахедам, оператору потрібно в обмежений час, бо швидкість шахедів і бандеролей висока, бути в потрібному місці, знайти той шахед в небі, встигнути прицілитися, ініціювати ракету і здійснити пуск. Навіть в хорошу ясну погоду це непросто, а коли дрон летить високо, або дуже низько, або в погану погоду, вночі – дуже важко.

До речі, в Києві на заводі Артема десятиліттями вироблялася радянська авіаційна ракета К-13, повний аналог відомої американської ракети AIM-9 Sidewinder, яку ми випрошуємо по всьому світу і застосовуємо проти шахедів з літаків-перехоплювачів, з наземних платформ, а також з морських дронів проти авіації ворога. Ліцензії не потрібно, вся документація збереглася, чому б не робити? Проте ми на ліцензійне виробництво «Петріотів» замахнулися, а робити ракети проти реактивних дронів нікому не цікаво.

Бойова авіація проти дронів більш-менш ефективна. Але це дуже дорого, ресурсно витратно і виснажливо для пілотів – тримати постійно в небі перехоплювачі. До того ж ракети «повітря-повітря» недешеві і дефіцитні, а збивати дрони гарматним вогнем небезпечно і для самих пілотів винищувачів, і для мешканців великого міста.

Найбільш ефективними проти дронів – будь-яких, а також проти крилатих ракет, авіації ворога і КАБів є зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) малої дальності. З цього приводу не варто навіть сперечатися – цей факт добре відомий всім фахівцям, бо ЗРК – це висока швидкість боєприпасу, високій рівень автоматизації, низький вплив «людського фактору», або його повна відсутність, можливість обстрілювати кілька цілей одночасно, високий коефіцієнт збиття, універсальність, і помірна ціна самої ракети. Саме ЗРК «Панцир» надійно охороняють москву і інші важливі об'єкти. А де їх немає – там горять НПЗ і логістичні центри.

До речі, ракети «Гвоздь» до «Панцирів» коштують 10-20 тис. доларів, бо вони дуже прості, не мають дороговартісної головки самонаведення, керуються радаром, і забезпечують коефіцієнт збиття дронів 95 відсотків.

Відомо, що Україна отримала французькі ЗРК «Кроталь», американські ЗРК на базі переробленої в керовану ракету некерованої ракети «Гідра» – в нас на тому ж заводі Артема вироблялася схожа ракета РС-80 і деякі інші західні ЗРК в невеликій кількості.

Вітчизняні розробки зенітно-ракетних систем довгі роки не отримували належного фінансування і підтримки держави, так само як і програми «Сапсан» і «Нептун». Гроші були перерозподілені на користь приватних виробників дронів-перехоплювачів і приватного розробника балістичних і крилатих ракет. Тому тепер маємо те, що маємо, як казав Кучма. І за цю безглузду оборонну політику розплачується звичайний бізнес, в якого вже спалено 90 відсотків складів, купа великих магазинів і логістичних центрів.

Чи можна виправити ситуацію?.. Можна, але не так швидко, як наказав президент – вже восени вийти на 90 відсотків збиття реактивних шахедів і бандеролей. Не можна так швидко налагодити розробку і виготовлення необхідної кількості ЗРК малої дальності, хоча такі роботи ведуться різними розробниками, і сама ракета – невелика проблема, більша проблема радар, і його інтеграція разом з ракетою.

До речі, ще напередодні війни КБ «Луч» успішно випробувало універсальні керовані ракети РК-10 в тому ж ціннику 10-20 тис. доларів, що зіставно з вартістю реактивних дронів-перехоплювачів. Який зараз статус програми – невідомо.

Сьогодні – а краще б це було 4 роки тому – програма створення ЗРК малої дальності повинна отримати статус невідкладної і національної – максимум ресурсів і державної підтримки повинні бути скеровані на її реалізацію. Засідання Кабміну, РНБО, Ставки, рішення МО повинні бути направлені на її реалізацію. Якщо треба – призначити Умерова замість міфічної «Фреї» командувати програмою, або супер ефективного Міндіча…

А поки немає чим збивати – треба бити по російських стаціонарних дронопортах, з яких здійснюються пуски дронів і бандеролей – координати відомі, по аеродромах фронтової авіації, щоб знищувати і носії КАБів, і дуже важливо – по заводу-виробнику дронів в Єлабузі, і по інших заводах, які виробляють дрони, ракети і комплектуючі для них. Для цього в нас нібито є купа дронів і ракет «Фламінго». А російські логістичні центри і НПЗ почекають – головне покінчити з повітряним терором. Думка автора суто суб'єктивна, але вступати в дискусії з дилетантами і ботами не маю ніякого бажання.

Про автора: Юрій Касьянов – офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки. Займається виробництвом дронів та БпЛА для української армії та безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації «Matrix-UAV».