Куди поділись справжні діаманти?
Те, як стрімко і драматично змінюються часи, помітно не всім і не завжди. Але вони змінюються тотально і майже завжди завдають непоправної шкоди суспільству. Особливо яскраво ці зміни проявляються в культурно-інформаційній сфері. І ось кричущий приклад.
Недільним ранком їду по майже безлюдному Києву. Кручу радіо в машині і натикаюся на радіостанцію «Країна ФМ» – одразу ж ловлю фразу «українська народна по-новому». Заінтригований цим обнадійливим слоганом, збільшую гучність і починаю прислухатися. О так, цікаві аранжування, яскраві тембри, оригінальні вокальні партії. Але що я чую? Знайомі змалечку фрази: «Ой чий то кінь стоїть, та й сива гривонька…», «Ой, у полі два дубки…», «Ой, на горі женці жнуть…». Ці СЛОВА співали мої родичі, коли я приїздив на канікули до села. Їх співали мені мої батьки – вони знали ці твори десятками, а мама могла співати цілий день, навіть не повторюючись…
Але чому моя душа холодіє від того, що я чую? Бо враження таке, ніби серед білого дня я на вулиці зустрів монстра, створеного доктором Франкенштейном. У нього ніби й красиве тіло, руки, ноги й голова – і навіть гарна усмішка, але ти розумієш, що у нього немає головного – немає людської душі!
Існує вислів: пісня – душа народу. І це справді так – де, як не в рідній мелодії, в її інтонаціях, ховається те, що робить нас, українців, близькими між собою, і те, що водночас відрізняє нас від інших народів, і робить нашу пісенну культуру унікальною. Бо українці, як ніхто інший, залишили багатющу пісенну спадщину своїм нащадкам....
Але тут мої роздуми раптом перервав просто таки класичний твір «Взяв би я бандуру», але це був твір з якимись попсовими грувами, афроамериканськими беками та вокальними фіоретурами в стилі соул, не характерними для нас!
Та головне в іншому – це зовсім ІНША мелодія: в ній не було жодної знайомої ноти, жодної музичної фрази, що відсилала би нас до оригіналу. Все це був «контент», згенерований штучним інтелектом на до болю знайомі слова рідних народних пісень…
Ні, я зовсім не здивований використанням ШІ на сучасному радіо і телебаченні. У Каліфорнії ми багато експериментували в цьому напрямку з дуже досвідченим медійним фахівцем Олегом Авіловим, він багато років працює, зокрема, над рекламним контентом Радіо «Етно ФМ» Сакраменто. Ми з ним генерували у форматі експерименту чимало народних творів, але обов’язковою умовою для нас було – дотримуватися оригінальної мелодії, що нерозривно пов’язана з текстом, а ще ми намагалися зберігати національний колорит через звучання певних інструментів – бандури, кобзи, цимбал, сопілок. І у нас справді виходили цікаві шедеври…
Те, що я почув тут, було зовсім іншим – ніби навмисно відірваним від оригіналу, закутаним у чужорідні шати. В цих, вибачте, «треках» убитий сакральний сенс народних пісень, ті особливі переживання, коли хлопець виливає свою тугу нерозділеного кохання, або дівчину насильно видають заміж за нелюба, або коли козак їде на війноньку, лишивши свою дівчиноньку….
Ні, все, що я нині чув, було якоюсь солодкою і залипучою патокою, що заповзає у вуха, закликаючи до релаксу і бездумного кайфування…
І ось тут я розумів, що ця трагедія визрівала не одне десятиліття: спочатку нас відучали від звучання українських народних пісень, від наших автентичних інструментів, викинувши їх геть з вітчизняного культурного інфопростору. Потім почалися спроби зазіхання на народну спадщину. Я досі не можу зрозуміти, як, наприклад, у Пивоварова піднялася рука на класичний твір Миколи Лисенка і Тараса Шевченка «Думи мої». Це ж один із найепічніших українських творів нашої культурної спадщини. І тут раптом на стадіонах звучить: «Дуууми, думи мої дуууми…» І весь стадіон радо підспівує. Як? Чому ніхто не зауважив, не підказав цьому юному обдаруванню, що є речі, яких не можна торкатися немитими руками!
І от, останній акт цієї драми: оскільки Закон України «Про авторське право і суміжні права» не захищає народної творчості (фольклору), то будь-хто може створювати будь-що на основі народних пісень БЕЗ ЮРИДИЧНОГО ДОЗВОЛУ, оскільки народна творчість є СУСПІЛЬНИМ НАДБАННЯМ! Капс-лок – щоб ви зафіксували ці слова!
А тепер питання, чи розуміють шановні топменеджери радіо «Країна ФМ», яке, до речі, ще недавно мало назву «Gala Radio» і сьогодні веде мовлення в 27 містах України, що воно має справу із дійсно суспільним надбанням?!
Так, це надбання не захищене вітчизняним «Законом» від будь-яких посягань, але ж є ще «Конвенція ЮНЕСКО 2003 року», яка закликає людство до обережного і бережного ставлення з артефактами культури, максимально зберігаючи їхнє автентичне звучання!
А ви, шановні, навіть не спромоглися поставити своїм сонг-кріейтерам завдання написати правильні промпти, аби штучний інтелект орієнтувався на оригінальні твори національної спадщини. А не просто генерував яскраві попсові одноденки на основі всього того, шо є в його гіперпам’яті!
Вибачте, я зовсім не хочу вас звинувачувати в тому, що ви НАВМИСНО спотворюєте національну пісенну спадщину України в межах задуманого кимось знищення національної пам’яті, але, на жаль, такий воно має вигляд. Покоління, що у більшості своїй НІКОЛИ не чуло оригінальних народних пісень, бо їх немає в інфопросторі, тепер масово купуватиметься на ваш такий чудовий слоган – «українська народна по-новому».
Але це страшна підміна понять, панове! Це скляне намисто, згенероване ШІ, яке ви продаєте під виглядом справжніх діамантів із бабусиної скрині. Це хоч і по-новому, «по-модньому», але ніяка це не «українська народна».
Де справжня українська пісня, а не цей сурогатний продукт?
Куди поділися справжні діаманти?!