Хор «Гомін» у Чикаго: піснями гомоніли про любов
Здається, вони не роблять нічого незвичайного. Просто виходять на сцену і просто співають. Знайомі пісні, забуті, віднайдені в архівах, авторські й народні, фольклор, світову й українську класику. Але роблять це так особливо, у такій своєрідній інтерпретації, з такою на оголеному нерві енергетикою душі, що їх відразу почали називати феноменом сучасної української пісенної творчості.
Здогадалися чи підказати, про кого йдеться? Звісно, про відомий уже й далеко за межами України, принаймні там, де б’ються українські серця, хор «Гомін», який у 2023 році став творчою частиною Львівського органного залу. Власне з того часу і почалася новітня, так би мовити, історія колективу – з новим керівником Вадимом Яценком, з оновленим складом співаків.
Чи снився їм успіх? Не знаю. Але, заспівавши акапельно, у джазовій обробці «Цей сон, цей сон» – відому пісню Степана Гіги, вони справді прокинулися знаменитими. А невдовзі, після ще кількох творів, і характеристика «феномен» не забарилася. Чи подобається вона їм, молодим і амбітним? Напевно, так. Кому ж не приємно, коли тебе хвалять, коли про тебе стільки позитивних відгуків. Але тільки вони знають, що за цією характеристикою криється неймовірна праця. Інакше не було би феномену. Інакше не було би успіху. Не було би популярності. Не було би великої приємності знати, що тебе чекають у різних куточках світу.
І в Чикаго чекали. І вони приїхали. Минулої суботи «Гомін» запросив на програму ретропісень «Цей хор, цей хор» своїх шанувальників. Концерт відбувся у самому серці Міста Вітрів – у Harris Theater, що в Міленіум парку.
Поки глядацька зала наповнювалась охочими почути спів популярного «Гомону», ми поспілкувалися з одним із директорів Львівського органного залу, який супроводжує колектив у його творчій поїздці. І добродій Тарас Демко розповів газеті «Сурма», що концерт у Чикаго – це частина великого гастрольного туру колективу, який розпочався ще у серпні минулого року. Спочатку це були виступи у майже всіх великих містах України; у жовтні був виїзд до Європи – 9 країн, 18 міст; наступний етап – Різдвяний тур Україною; довкола Великодніх свят – ще один невеликий виїзд у Європу; й ось зараз – Сполучені Штати.
В Америці колектив уперше. Уже відбулися виступи в Бостоні, Нью-Йорку, Філадельфії, Вашингтоні, Шарлотті. Сьогодні – Чикаго (до слова, 273-й концерт великого туру). Далі – Детройт, переїзд до Канади і виступи там у всіх великих містах. Завершиться творча подорож знову у США, у Сакраменто. Затим хор летить до Європи, де перед поверненням додому також має заплановані до кінця травня концерти.
– Як бачите, у нас зараз дуже активний творчий період, – говорить Тарас Демко. – До Америки ми привезли програму ретропісень, яка дуже полюбилася глядачам. Крім того, я би назвав її особливою і для «Гомону». Вона об’єднавча. Вона об’єднує цілу нашу країну. Навіть у тому сенсі, що в колективі працюють люди з різних областей України. У тому сенсі, що в наших піснях – ліси, степи, гори… У тому сенсі, що це пісні, які знають різні покоління глядачів. А такі імена, як Володимир Івасюк, Анатолій Горчинський, Юрій Рибчинський, чиї твори ми взяли до свого репертуару, говорять самі за себе.
– Багато із цих пісень і популярні, і мають свої дивовижні історії, – продовжує Тарас Демко. – Наприклад, пісня «В саду осіннім айстри білі». Знаєте ж, напевно, що вона була вкрадена росіянами, які переробили її на дещо вульгарну «Вот кто-то с горочкі спустілся…» Отож, ми повертаємо цю та інші пісні в українську культуру, повертаємо людям, які знають справжню творчу цінність таких пісень. Ми співаємо про любов, про весну, про молодість, про красу рідної землі і красу людських стосунків… Мені здається, що ця програма – ретро – вона уособлює українську мрію. І вона надихає. І співаків, і глядачів. Коли люди виходять із цих концертів, вони кажуть: ми дуже гарно відпочили, ми зарядилися дивовижною енергетикою, ми скинули з плечей кілька років або й десятки літ. Приємні слова…
Приємним також є офіційне визнання колективу, який, за версією Укрінформу, названий найкращим хором України і в 2024, і в 2025 роках. За цим визнанням також праця. І багатий репертуар – від дуже давньої музики, якій понад 500 років, до сучасних ритмів. І напрацювання кількох програм різного тематичного спрямування. І справді, унікальна можливість працювати з оргáном або ж з великим симфонічним оркестром Луганської філармонії, яка зараз тимчасово релокована у Львівському органному залі. І сміливий крок включити до свого репертуару твори французьких композиторів, скандинавську, балтійську хорову музику, твори латиною.
– Але українська культура – це насамперед, – говорить Тарас Демко. – До прикладу, зараз ми маємо ціль записати всього Миколу Леонтовича – до його 150-річного ювілею. Рік уже працюємо над цим, ще рік – попереду. Тому що Леонтович – це не тільки «Щедрик», який зробив його відомим на весь світ, це й багато інших чудових творів. І їх також повинен почути весь світ. Тому ми використовуємо кожну можливість, кожну сцену, кожний виступ для промоції української музики, для промоції України.
Більше того, у нинішньому часі хор «Гомін» визначив для себе дві місії, про які наш співрозмовник каже так:
– Перша – це, повторюся, популяризувати українську пісню, враховуючи зацікавленість публіки, яка додає нам неабиякого натхнення. Дозволю собі сказати, що ніколи ще в історії української культури не було такого інтересу власне до хорового колективу і до хорового співу. Ми – свідки цього процесу. Це нас надихає і зобов’язує працювати якісно. А друга місія, якою ми дуже гордимося, – не менш важлива: використовуючи публічність, робити свій внесок у підтримку ЗСУ. Тобто у нашій діяльності присутня благодійна складова. Ми збираємо і передаємо кошти нашим військовим. Тільки за останній рік йдеться про передані 28 мільйонів гривень на нашу найбільшу мрію – про мир на рідній землі. Але ця сума була б неможливою без кожного українського серця, де б воно не билося…
Забігаючи наперед, скажу, що на концерті у Чикаго глядачі також підтримали благодійну діяльність хору «Гомін» – і пожертвами до скриньок, і придбанням квитків для проведення лотереї, і активною участю в аукціоні. Загалом межу 10 тисяч доларів переступили. А ще хор «Гомін» запросив бути у рядах глядачів особливих людей – поранених українських захисників, які зусиллями благодійного фонду PROTEZ FOUNDATION перебувають в Америці на лікуванні та протезуванні.
Щодо самого концерту… Знаєте, давно я не бачила такого залу, у якому сотні сердець билися, як одне велике серце. Давно я не чула такої тиші, поки звучали пісні (загалом – близько двох десятків) і давно не чула такого шквалу аплодисментів, коли стихали їхні останні акорди. Та й хіба могло бути інакше, якщо зі сцени лунали неймовірно щемливі мотиви про айстри білі в саду осіннім, про волошкові очі, про розсипані на пероні пелюстки троянд – свідків напевно що розбитого кохання, про гуцулку Ксеню і ніч над Карпатами, про далекі гори і про загадкову червону руту… Вони, артисти, співали, спілкувалися із залом, жартували. На шалено бурхливе сприйняття своєї візитівки – пісні «Цей сон, цей сон» – відреагували своєрідно: розуміємо, чому вона «зайшла» вам, адже першим рядком цієї пісні є слова про зустріч «біля озера у літню ніч…». Отож і в нас із вами є зараз майже літня ніч і озеро поруч – прекрасний Мічиган... Все сходиться. Тільки, сподіваємось, взаємна любов не обмежиться сном, а перейде у гарну реальність…
Дехто із глядачів, не стримуючи емоцій, підспівував. Навіть не дехто, а майже всі. Хоч у залі сиділи люди дуже різного віку. Хоч окремі з почутих пісенних творів були написані так давно, коли юні за віком глядачі ще й не народилися. Але є пісні, які, скільки би не минало років, лишаються поза часом. Тим паче, коли це пісні про любов. Про те світле почуття, яке, врешті, і робить людину людиною.
Отаким був цей концерт, за який глядачі віддячили артистам не тільки бурхливими оплесками, не тільки квітами, але й… короваєм. Так-так, справжнісіньким короваєм, який спеціально до цієї творчої зустрічі випекла українська майстриня Оксана Клюйко, підтримавши ідею знаної в українській громаді ведучої мистецьких заходів і приватних івентів Лілії Семко (вона ж і вручила його артистам як жест єдності, любові та благословення). Ох, і війнуло вкотре у залі Україною – щирою, гостинною, квітучою!
А керівник колективу Вадим Яценко взяв і каже: «Зараз ми заспіваємо пісню про одне українське місто (то була незрівнянна “Києве мій”). Про моє улюблене місто. А ви, співаючи разом з нами, можете заплющити очі і уявіть кожен свій рідний куточок на батьківській землі… І полиньте туди думками… І відчуйте його…»
Не знаю, як іншим глядачам, але мені вдалося. Полинути. Відчути. І завдяки неймовірному співу «Гомону», і ще й тому, що якраз тієї днини, за кілька годин до концерту, мама надіслала мені фото, як біля моєї хати квітнуть вишні. Там, у моєму рідному селі на Прикарпатті. Квітнуть так пишно, так нестримно, так ніжно. І справді: як тебе не любити, рідний краю!? Лиш би миру тобі. Лиш би миру…
Фотограф Роман Кость