Малевич і його вікно в XXI століття

Трапилося так, що я змушений був несподівано зануритися у філософію і естетику «Чорного квадрату» Казимира Малевича, який був згаданий в одному духовному контексті і викликав у мене цілий потік несподіваних думок та алюзій, які варто озвучити, адже, вважаю, вони будуть цікаві не лише мені.

Почну з того, що досить недавно я публікував есе з назвою «Від Ейнштейна до Епштейна», де зазначив, що в основі прізвищ обох цих персонажів лежить німецький корінь, що означає «камінь». Але це не той «наріжний камінь церкви», яким іменував Христос апостола Петра. 

Ейнштейн і Епштейн – це камені нової релігії ХХ століття, для якої характерне знищення традиційної картини світу і його системи протилежних координат, як то: небо – земля, світло – темрява, добро – зло, святість – гріх...

Ні, я тут зовсім не роблю з Ейнштейна (перший камінь, якщо дослівно перекласти його прізвище) ідеологом богоборства. Його теорія відносності стосувалася суто математичних речей і просто породила теорію релятивізму, тобто відносності всього до всього. Іншими словами, Ейнштейн зруйнував звичну систему координат, де все було чітко й зрозуміло. 

Екстраполювати його висновки зі світу математики у світ моральних імперативів – це лише крок. Але дуже суттєвий. Та підемо далі: від першого каменя до «останнього каменя» – таким і є Епштейн (саме так розшифровується його прізвище). Саме на Епштейні закінчується побудова того храму, який тримається виключно на грошах і сповідує поклоніння усім мислимим земним вадам і збоченням, які лише могли прийти в голову неймовірно багатим і розбещеним особам світової еліти...

Але яким боком до всього цього Малевич, запитаєте ви? Оце і є цікавим досвідом для мене! Почну з елементарного. Як Ейнштейн, так і Малевич народилися одного й того ж року – 1879-го. Тільки перший 14 березня, а другий 11 лютого. Тобто у двадцяте століття вони увійшли молодими особами продуктивного віку. Але згадаймо, що ж відбувається на зламі цих двох століть? А от що: руйнується класична картина світу і людина втрачає відчуття стабільної опори. Під питанням опиняються «очевидні істини» цього світу. Фізичні закони Ньютона ставляться під сумнів, а разом із ними і моральні ідеали християнства. Ейнштейн показує: простір і час – не абсолютні.

А Малевич стверджує: зображення довколишнього світу – зовсім не обов’язкове для мистецтва. Віра більше не зігріває серця. Зникає щось, що утримувало людей в усталених формах життя. Світом прокочується низка соціальних революцій і згодом у Європі розпочинається Перша світова війна. 

Війни завжди були рушійним механізмом оновлення і зміни світопорядку, згідно з переписаними правилами. Але правила пишуться не кимось одним, а когортою людей свого покоління: філософами, економістами, митцями. Тими, хто чутливіше придивляється і прислухається до світу довкола себе і світу в собі. Можливо, Ейнштейн і Малевич і були з тих людей, хто не тільки чули чийсь таємничий шепіт, а й виступали ретрансляторами майбутніх змін.

У цьому сенсі «Чорний квадрат» Малевича можна легко прирівняти до теорії відносності Ейнштейна, тільки один переосмислює світ фізичних законів, а інший – духовно-мистецький світ. 

Довкола «Чорного квадрату» свого часу велося досить багато мистецтвознавчих дискусій. Картину наділяли безліччю глибоких сенсів: від відвертої апофатики, що Бог є непізнаваним для людини, тому немає сенсу шукати його в образах, формах чи кольорах, до таких тверджень, що темрява і є світло, тільки таке світло, що осліплює...

А, може, все значно простіше? Може, Малевич відчув, як ніхто інший, суть епохи, в якій згідно з твердженням Ніцше, «Бог помер», бо люди перестали відчувати в ньому потребу. І тому «Чорний квадрат» не символ прихованого світла, а його передчуття трагічної втрати світла?

Особливого символізму набуває той факт, що ця картина була розміщена на виставці «0,10» (остання художня виставка футуристів, 1915 рік) у так званому «червоному куті» – місці, де у традиційній хаті розташовували ікони. Цей жест важко вважати випадковим. Тобто місце ікони залишилося. Але сама ікона – зникла. Замість Божого Лику – чорне поле.

І це вже не просто художній експеримент. Це жест, який можна прочитати як провокацію або як констатацію – сакральний простір спорожнів! Світло витіснене, і його місце посіла темрява...

І я зовсім не стверджую, що Малевич був свідомим богоборцем. Навряд чи це так у прямому, ідеологічному сенсі. Але він, безумовно, був свідком і учасником того процесу, що відбувався мимоволі. І тоді його твір, завдяки особистій надчутливості, фіксує це руйнування.

У такому прочитанні «Чорний квадрат» можна назвати іконою відсутності Бога. Це не світло, приховане в темряві, а темрява, що зайняла місце світла.

«Чорний квадрат» можна сприймати як найдивовижніше художнє свідчення кризи християнської цивілізації, як прогноз на ХХ століття з його катастрофами, втратами й пошуком нових сенсів на місці усіх зруйнованих.

«Чорний квадрат» – це також відчинене вікно у ХХІ століття, де панує суцільна духовна темрява, породжена брехнею і жадібністю, невіглаством і прагматизмом, аморальністю і збоченістю, тотальним беззаконням і відсутністю віри в ідеали...

А наостанок свідчення з Євангелія. Воно говорить про суцільну темряву серед білого дня, яка на ТРИ години накрила землю – і все це супроводжувалося потужним землетрусом, що привело до розриву завіси в Єрусалимському храмі. Це трапилося тоді, як Ісус помирав, розіп’ятий на хресті...

У християнській традиції ці події трактуються як космічний знак скорботи з приводу смерті Сина Божого, а також як вияв гніву Творця, який остаточно переконався в гріхопадінні людства...

У світу після цього не лишається жодного шансу на виживання. Ми всі розуміємо це, але опиратимемось до останнього, не визнаючи біблійних істин, вважаючи їх давно перегорнутою сторінкою...

Але ж від людей вимагалося так мало  – всього лише вірити в Того, хто вимолив прощення у Творця за всі наші гріхи. Продовжувати вірити в Любов і в здатність відчувати себе людьми, створеними за образом і подобою Бога.

Це так мало – і це так багато!

Про автора: Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.