Врятуймо оленя!
Дивовижна ситуація, яка говорить про Україну більше, ніж будь-що інше. В епіцентрі ситуації – олень на ім’я Боря і ми, люди.
Так трапилось, що цей лісовий красень, що мешкав на Рівненщині, і був відомий багатьом людям, бо не боявся їх і виходив на контакт, постраждав у результаті ДТП. Це окрема історія про те, хто там їхав за кермом у вечірню пору без ввімкнених фар і збив тварину, що переходила дорогу. І кинув її напризволяще. Кажуть, що на порушників склали протокол і пожурили, але ж тварина не людина, то який тут склад злочину, скільки їх таких гине під колесами автомобілів...
Отут то і починаються проблеми – від філософських до побутових. Ми, люди, цивілізовані істоти, що живемо в теплі і достатку, забуваємо, що поруч із нами споконвічний світ природи з його мешканцями, яким живеться нелегко і непросто. А ще ми, люди, неймовірно ускладнюємо їхнє існування своїм вторгненням в їхнє життя – порушуємо екосистему, вирубуємо ліси, спричиняємо пожежі, розкидаємо хімікати і труїмо воду.
А ще додайте сюди мисливців, які кайфують від полювання на безсахисних тварин, цькуючи їх собаками, лякаючи і вбиваючи в своє задоволення.
Той, хто хоч іноді буває за кордоном, навіть у ближньому зарубіжжі, напевно знає, як разюче відрізняється ситуація з дикими тваринами у світі і у нас. В тій же Європі чи в США диких тварин неймовірно багато, але їх ніхто не ображає. Лосі, олені, вовки, лисиці і навіть ведмеді вільно виходять до автотрас. В деяких країнах влаштовані навіть підземні або надземні переходи для тварин на інший бік траси. У містах США, особливо на півдні, поруч із людьми, навіть у містах, живуть косулі, борсуки, кролі, лебеді і навіть павичі.
Я неодноразово спостерігав, який магічний вплив це має на дітей, вони зачудовано завмирають, зустрівши когось із братів наших менших на вулиці.
Я також знаю, яке ставлення в американців до домашніх улюбленців – котів і собак, як вони захищені тут законами, на них працює ціла медична і харчова індустрії, викинути домашню тварину на вулицю чи познущатися з неї – це кримінал із важкими наслідками. Так живуть цивілізовані суспільства.
У нас інші традиції. Ще до останнього часу в численних лісництвах України існували своєрідні мисливські зони для «еліти», куди приїздили розважитись партійні бонзи і керівники країни. Вони сідали з рушницями «на номери», а прямісінько на них єгері виганяли живність – зайців, вовків, кабанів, сарн і оленів. Такий собі живий тир для задоволення...
Ми ніколи не цінували життя довкола нас. Навіть домашніх псів у селах тримали на ланцюгах і лише недавно позбулися цього варварства на законодавчому рівні.
І що нам якийсь там олень Борька, що необережно вийшов на дорогу і потрапив під колеса машини, яка їхала до того ж із вимкненими фарами...
Але саме в таких екстремальних ситуаціях і проявляється наша людяність. Тварину знайшли, викликали фахівців, провели діагностику і встановили значні пошкодження і переломи. Вони не смертельні– і оленя можна врятувати, тож уперед!
Якби це трапилося десь у Європі чи США – ця історія вже була б у всіх новинах і на шпальтах газет. За право порятунку оленя вже змагалися б різні благочинні і профільні організації чи міністерства, довкола цієї історії вже б піарилися депутати, суспільні діячі, зірки шоу-бізнесу, політики. Це у них, а не у нас.
У нас люди сердечні і самовіддані не мають жодної підтримки як від державних органів, так і від різноманітних природоохоронних структур, які не звикли виявляти таку «ініціативу». Занадто багато зайвої мороки. А навіщо воно треба? А хто конкретно буде цим займатися? Хто платитиме, де це все робити, особливо, зараз?
Кажуть, що хтось із центральних можновладців не підтримав ініціативу львівських ветеринарів забрати тварину і почати її рятування. Вирішили залишити її напризволяще у лісі, один на один із проблемою виживання, з важкими травмами, яких завдали їй люди...
Це не вкладається в голові. Чому така байдужість? Люди у мережі вже навіть зібрали певні кошти на лікування і могли б зібрати ще. Але для чого?
В Україні існує чимало організацій, які могли б проявити себе на цьому драматичному прикладі: Міжнародний благодійний фонд «Save Wild», Центр реабілітації тварин «Feldman Ecopark» та інші.
Профінансувати цю благородну справо могло б державне підприємство «Ліси України», у якого 6 млн га в управлінні, 1340 лісництв, 1100 рекреаційних пунктів, 10 млрд тільки сплачених податків, 1,3 млрд грн допомоги ЗСУ. За таких оборотів врятувати життя єдиного оленя, гадаю, не було б особливою проблемою.
То чому все так? Тварина у важкому стані. Рахунок іде на дні, можливо, години. Де Міністерство охорони природи? Де високопосадовці? Де багаті люди країни, які б могли себе проявити в цій ситуації.
Ми звикли брати у природи, не віддаючи їй нічого натомість.
Але Природа не безмежна. А Бог усе бачить!
Про автора: Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.