«Писанка» вперше на сцені Українського народного дому Нью-Йорка у Різдвяні дні
Лідія Корсун та Ольга Обертос
Ми, читачі «Сурми» нью-йоркської української громади, кому вдається читати її бодай в онлайні, по-доброму заздримо масовості та активності громади Чикаго в питаннях поширення української культури: здається, співає й танцює все Чикаго… Молодці! То оце вирішили поділитись і нашим досвідом. Позмагаємось?
Преамбула
«Писанкою» назвала свій український дитячий хор, створений дев’ять років тому Ольга Дзеньків-Обертос – його художня керівниця, диригентка, піаністка, співачка, багаторічний педагог Українського інституту музики в Нью-Йорку і просто красива, чарівна, наша україночка по духу, розумінню суті багатогранного поняття українськість та вірності рідному корінню. Вона ж іще й ведуча програми Різдвяного концерту, про який йтиметься далі. Усе це робить нібито легко, із задоволенням як професіоналка, закохана в свою справу і покликання.
Нашій громаді відомо, що Український інститут музики в Америці, створений в 1952 р. зусиллями української громади, має відділи в Мангеттені та Брукліні, а також в інших містах Америки – надає можливість навчати музичному мистецтву українських дітей і дорослих. Педагоги та учні раз на рік звітують на невеличкій сцені Українського інституту Америки здебільшого батькам та невеликій елітній англомовній аудиторії цього Інституту.
Українська громада за цей період не раз зустрічалась з виступами «Писанки» на українських фестивалях чи в програмах збірних концертів. Народ прихильно аплодував, милувався дітками, їхнім співом, умінню тримати себе на сцені.
І ось хор «Писанка», вишколений пані Ольгою, вперше дає повноцінний Різдвяний концерт плюс друге відділення – демонстрація новорічних костюмів хористами. Мета – навчати дітей артистичності на сцені. Двічі прохід із «закуліс» по сцені у супроводі спеціальної музики й старанням кожного представити підготовлений вдома разом з батьками костюм – це було щось неймовірне. Чудове шоу, яке тривало понад 2 години.
Так все ж, що саме вразило публіку, яка нагородила організаторів та виконавців різдвяно-новорічної вистави та, зокрема, головну героїню цього вечора Ольгу Дзеньків-Обертос публічно висловленими захопленими подяками, аплодисментами та компліментами батьків, глядачів, гостей, помічників, спонсорів? До слова, подяку пані Ользі від імені батьків висловила мама хористки Яни Ірина Батерук такими захопленими словами, що звучали, як пісня.
Хор діток безперервно перебував на сцені годину, виконавши 15 творів, зокрема 11 колядок. Їх розбавили кількома актуальними піснями. Зокрема, піснею, присвяченою Україні на слова Тараса Шевченка й музику Марічки Чабан «Сонце заходить…».
Пісня «Моя молитва» присвячена нашим воїнам-захисникам: «Боже, я молюсь за Україну// Боже! Молю тебе за людей… // Моя молитва нехай лине до тебе, наче фіміам…»
А ще лунали дві українські народні пісні: «Дощ» («Роси, роси дощику» – уже брендова для «Писанки», бо виконується хором місцями оригінальним супроводом-лясканням пальцями, створюючи ілюзію дощових краплин), а також «Ішло дівча лучками, несло фартух з грушками». Для мене – це і персональний подарунок, бо вперше почула цю пісню у живому виконанні родиною Костянтина Степанкова – Ади Роговцевої із їхнім милим неповторним артистичним підігруванням.
Із відомих колядок та щедрівок були «Добрий вечір тобі, пане господарю», «Щедрик», «Тиха ніч». Останню у вдячність Америці дует Анни та Христини Обертос (доньки, співведучі, солістки та творчі помічниці пані Ольги) виконали з англомовними куплетами. Також лунав гімн «Gloria – Alleluia».
Виконання колядок хористи розбавляли віншуваннями з Різдвом Христовим. Серед хористів вибігали двоє-троє від 5-річних до 16-річного Андрія і вигукували віншування, як це робили в Україні колись щедрівники. Оскільки пані Ольга як ведуча програми володіє талантом надихати (запалювати) глядачів із залу, то були експромтні віншування та побажання і від глядачів. Все по-родинному, невимушено. Писанківці, – діти і батьки, – готувались старанно до цієї події. Двічі на тиждень в Українському інституті музики по сусідству з Українським народним домом відбувались репетиції. «Репетиції – це насамперед дисципліна і велика праця», – наголошувала мені не раз пані Ольга.
По закінченню вистави та завершенню частувань важко було повірити, що це фактично організовано однією родиною Обертос (батьки Ольга і Ярослав, їхні діти 20-річні Анна та Христина, 17-річний Данило). Анна та Христина – блогери й контент-менеджери – забезпечували рекламу в соцмережах, вели окремі відеозйомки. Були співведучими разом з мамою, співають у хорі з дня його заснування, дуетом і тріо теж разом з мамою. Народжені в Америці, а знання української мови мають аналогічні батькам- інтелектуалам із Івано-Франківська. Батько Ярослав з Данилом забезпечували технічні питання в час проведення програми.
Пані Ольга, окрім згаданих вище ролей, сидячи перед хором, акомпануючи йому за електронним піано, ще й співала з хором, примудряючись ним керувати. Це треба бачити!
Загалом здійснення заходу відбулось українською толокою: насамперед дітьми – артистами (в хорі 48 дітей ), як уже сказано вище – родиною Обертосів, батьками (участь у видатках, підготовка костюмів, подарунки хористам, смаколики для фуршету, квіти). Це допомога колег Інституту музики: акомпаніаторів Ельміри Романишин та Анастасії Антонів. Це чудовий виступ старшокласниці Інституту Софії Кривонюк – виконання на піано нашого «Щедрика». А також спонсорів: обидві відомі кредитівки, «Веселка», м’ясарня Бачинського і ще деяких друзів.
Але основне навантаження на родину. Чого варте лиш різдвяне оздоблення залу: новорічне панно, позичене українським драматичним театром Івана Бернацького, срібні та живі ялинки, куплені та позичені декоративні свічки; організація фуршетного залу з оздобленням і частуванням.
Все дійство складалося з трьох частин: різдвяного концерту, демонстрації новорічних костюмів і фуршету. Все відбулося за планом, а найголовніше – з великою любов’ю до українських різдвяних традицій, звичаїв українською мовою.
Післямова: кілька годин в Україні без війни…
У ту неділю, 4 січня нового 2026 року, ми всі, глядачі та гості, опинились на кілька годин вдома. В Україні. Україні без війни. Особисто моє враження – це було справжнє суто українське різдвяно-новорічне свято. Без комплексу загравань з двома-трьома англомовними, без зайвого офіціозу (часто формального). Атмосфера щирості, невимушеності, природності. Звучали українська пісня, українська мова, а значить і український дух. Це все подарувала нам «ПИСАНКА».
А сама пані Ольга наголошувала мені в розмові, що завдячує своєму вихованню та «купанню» в наших традиціях своїй бабусі, мамі та постійній підтримці світлої пам’яті батька, який відійшов у засвіти вдома, в Україні недавно, дочекавшись останньої зустрічі з донькою та онуками. Бабуся мала музичну освіту. Мама не обрала музичну стезю, але духом була культурологом в сім’ї. Із дитинства вдома на всі свята вони готували сценарії, програми, виступи. Фактично існував домашній театр. Троє дітей і троє наставників. Сестра Ольги – бандуристка. Пані Ольга прислала мені, а я вам, читачам, її вдячність своїй матері Анні Дзеньків, яку розділяємо і ми – її друзі:
«Я дуже завдячую своїй Матусі за любов до України і до людей! Дякую за традиції, які живуть у піснях та щирих розмовах. Саме так, навіть на відстані, відчуваємо дім, родину, Україну, де б ми не були! А це і для моїх дітей безцінний спадок! Моя Мама – приклад великої любові та патріотизму!»
Ось звідкіля все, що нас захоплює сьогодні в цій родині. Думаю, може згодитись для кожного з нас та деяких батьків, які прибули недавно з України…
****
Як ніколи публіка по закінченню довго не розходилась. Всі хотіли висловити особисту щиру подяку пані Ользі, яка за цей вечір стала Зіркою. Подяка і від мене особисто. Тому що приїхала на захід ще з ознаками недовилікуваної хвороби, а повернулась здоровою. Така сила позитивних емоцій.
Коли пані Ольга, довго дякуючи всім, пообіцяла, що вони наступного року теж придумають щось оригінальне музично-театральне, миттєво промайнула думка: «Швидше би настали Різдво-26 та Новий рік».
А ще ділова пропозиція для Інституту музики: проводити річні звіти своїх учнів в Українському народному домі, який більш доступний і місткий. Подяка за організацію такого свята!