Для чого Ти прийшов у цей Світ?
Один у другого питаєм:
Нащо нас мати привела?
Чи для добра? чи то для зла?
Нащо живем? Чого бажаєм?
І, не дознавшись, умираєм,
А покидаємо діла…
Прості рядки геніального Тараса Шевченка. Нащо ж ми живемо? Для чого? Чого насправді прагнемо? Та й хто ми, люди, взагалі такі? Чи є у нас відповіді на ці питання? Чи взагалі потрібно ставити собі такі запитання? Чи краще пірнути у нестримний життєвий потік, навіть не ставлячи собі таких питань?
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» — «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Метафізика Шевченка розкривається поступово. До моменту, поки ти не володієш певними «ключами», прихований зміст багатьох фраз залишається закритим. Проте в метафізичному сприйнятті світу для Вчителів є таке правило: «водити» Учня навколо «центру», розповідати про «центр», описувати його, але дійти до «центру» Учень повинен сам. Коли буде готовий. Учитель може лише вказати Шлях, але пройти ним Учень може тільки сам.
Кожен з нас водночас є Учнем в своєму житті. Тарас Шевченко є одним із Великих Вчителів, який дуже багато залишив для нас і знань, і «ключів», за допомогою яких ті знання ми зможемо відкрити.
Вищезазначені питання є набагато важливішими для нашого життя, аніж постійне спостереження за новинним потоком. Тож власне сьогодні, коли США відзначають День Подяки, а я відзначаю свій День Народження, хочу порозмірковувати над ними. І вказати хоча б частково свої відповіді на ці запитання.
Ілюзія знань постійно закладається у нашу свідомість. Це стосується і нашого повсякденного життя, і фрагментованості новинарного простору, і навіть так званої «науки», яка любить наголошувати на своїй «доказовості». Проте, до прикладу, навіть така наука, як фізика, не здатна пояснити, що таке сила тяжіння, електромагнітні сили, що первинне – магнетизм чи електрика тощо. Проте ми робимо якісь припущення, аксіоми, а вже на їхній основі далі розвиваємо думку. Геометрія, яку ми всі вивчаємо в школі, базується, зокрема, на так званих «аксіомах Евкліда». Серед них і «Аксіома паралельності Евкліда», яка стверджує, що через точку, яка не лежить на даній прямій, можна провести тільки одну пряму, паралельну даній.
Проте вже у Вищій Математиці та профільних Університетах принаймні частково ми дізнаємось про «геометрію Лобачевського», в якій паралельні прямі перетинаються. І це досить чітко насправді доводиться і на перший погляд нібито суперечить тому, що ми «знали» до того. І це ми маємо у сфері, яка є однією із найточніших, а Математика взагалі названа «Царицею Наук».
Аналогічних прикладів можна навести чимало, проте метою статті є пошук відповідей на «що ти такеє?» та «нащо нас мати привела?».
Народжується немовля. Що відбувається далі? Воно усвідомлює себе з моменту народження? Чи ним спочатку керують лише інстинкти і воно тягнеться до тепла батьків та запаху материнського молока? Проте вже навіть сучасна наука доводить, що ще не народжена дитина в утробі матері володіє свідомістю, пам’яттю – реагує на музику, на голос батька і матері, відчуває тональності, емоції, енергію. То як же тоді відповісти на ці питання?
На шляху свого духовного пошуку я чимало роздумував над цим і не тільки. Теоретично чимало відповідей повинна давати Релігія, проте, як на мене, їх там явно бракує. Принаймні в політичних культах, які досить часто зведені до формальної обрядовості. Слово «релігія» походить від латинського «religio», найбільш поширена етимологія якого вказує на зв’язок між людиною та надприродним світом, богами або вищою реальністю. Релігія за своєю природою ставить Духовне на вищий рівень, ніж Матеріальне. Дух над Матерією. Дух є первинним.
На шляху свого духовного пошуку, який триває досі та триватиме (я так думаю!) протягом усього життя, я читав чимало книг філософів, метафізиків, в силу можливого досліджував християнський містицизм, ведичні традиції Індії, язичництво наших предків, козацьке характерництво, класичний психоаналіз Юнга та ще чимало дрібніших, але, можливо, не менш важливих елементів, які формували свідомість сучасних людей. І в цій статті, в обмеженому за розміром газетному форматі, я хотів поставити вищеназвані запитання (адже правильне запитання вже містить в собі частину відповіді) та поділитись відповідями, до яких я дійшов.
За своєю природою ми є духовно-матеріальними сутностями, тобто Людина поєднує в собі духовне та матеріальне. Одна із ключових причин жахливого стану, в якому перебуває Людство, полягає в тому, що в часи так званої французької революції руками «французьких» філософів насильно закладалась думка про те, що Матерія більш важлива. При цьому було використано маніпулятивний покроковий ланцюжок, в ході якого спочатку Матерію поставили на одне місце з Духом, потім навіть «припідняли» – поставивши в переважне становище, а згодом взагалі заперечили існування самого Духа.
Споживацький паразитичний спосіб існування походить саме із цього. Після нас – хоч потоп, хоч трава не рости. Лихварство як один із диявольських інструментів не просто так було заборонено на рівні всіх релігій, зокрема цілі трактати цьому були присвячені християнськими мислителями. Проте зараз капіталізація банку Ватикану перевищує 500 мільярдів доларів. Що зрештою і є показником рівня «духовності» певних політичних структур.
Одне із завдань та викликів, які зараз стоять перед Людством, – збалансувати Духовне і Матеріальне. В собі, в народах, в усьому Світі. Для досягнення балансу, на мою думку, нам необхідно визнати та усвідомити Первинність Духа, вторинність Матерії, Матеріальну сутність цього Світу. При цьому мушу зазначити, що Світ навколо нас, із метафізичної точки зору, є Світом пізнання Добра і Зла, в якому наш Дух, набираючи досвіду та еволюціонуючи (на противагу регресу), розвивається, щоб згодом його покинути, відправившись у те, що християнська традиція називає Раєм. Ведичні традиції Індії та предків сучасних українців (які є надзвичайно спорідненими, а не просто схожими) говорять про Колесо Сансари – чергу перевтілень та, відповідно, завершення Колеса Сансари – виконання свого Призначення – Завдання, поставленого Творцем, – Карми. Перераховую не тотожні речі, а пов’язані між собою причиново-наслідковим зв’язком. Розуміння яких, на мою думку, є необхідним. Але не є достатнім.
З огляну на вищезазначену Первинність Духа, читаючи Вчителів Людства від Рами до Ісуса Христа (відкидаючи при цьому вироджену політичну суть релігійних структур, наскільки це можливо), я зупинився на такій «спрощеній» моделі Природи Людини. Ви знаєте, як працює проектор? Є джерело світла, яке просвічує проявну плівку, внаслідок чого на екрані з’являється зображення. Для спрощення розуміння я обираю саме таку модель, хоча це не зовсім точно здатне передати велич та глибини, закладені в духовній спадщині Людства. Дух – джерело Світла, те, що релігії називають «Божественною іскрою», часточка Творця. Дух – нематеріальна сутність, яка живе на ментальному та ще вищих рівнях буття. Душа перебуває на так званому астральному рівні буття, який ми часто називаємо тонкоматеріальним. Більша частина фраз про «енергетику» пов’язана саме з відчуттям «тонкоматеріального», яке нібито є фізично, але не в тій матеріальній формі, до якої ми звикли. Цікавим в цьому контексті є християнський містицизм Івана Павла ІІ, який говорив саме про «огненне християнство» і був, на мою думку, однією із найвеличніших постатей минулого сторіччя. Дух «просвічує» Душу, після чого у фізичному рівні з’являється «відображення на екрані» – наше Тіло. У цьому контексті цікаво згадати принципи роботи так званої «народної медицини» – і тієї, що збережена в Україні, і тієї, що є в Індії, Китаї, Японії. Там першопричиною хвороби фізичного Тіла вважається пошкодження на вищих від фізичного рівнях буття. Вилікувавши його, усувають першопричину і, як наслідок, одужує Тіло. Цілюща Сила щирої Молитви (і самої Людини, і Цілителів та Святих, що мали відповідний Дар), на мою думку, має ідентичну природу.
Саме Дух є первинним, Тіло не здатне жити без Духа та Душі. «Дух, що тіло рве до бою…», – писав Іван Франко. Тільки у вищезазначених сенсах «боєм» є виконання завдань, поставлених Творцем, які і є Призначенням Людини.
«Знати свій Шлях» та «пройти свій Шлях» – зовсім не одне і те саме. Пошук свого Шляху та його проходження-виконання, на мою думку, лежить через усвідомлення первинності Духа над Матерією, своєї духовно-матеріальної Суті. Та правильний вольовий Вибір в Світі пізнання Добра і Зла.