Синонім свободи

Я не знаю, як це коментувати. Можна з праведним гнівом і палкою ненавистю, а можна з тонкою іронією чи вбивчим сарказмом.

Ну, словом, відчуваю, що країні дикунів з ядерною дубиною скоро настане кінець. Там замахнулися на святе, без чого не можливе повсякденне життя оркостану – і що зрештою є там найміцнішим «скрєпом». 

Загалом, на болотах розпочали боротьбу за чистоту мови – і оголосили деякі слова нецензурними і непристойними. Слова ці не нагадую, оскільки вони винесені на фото.

Шокуюча новина, наслідки якої важко передбачити! Це все одно, якщо б там заборонили спілкуватися російською мовою!

Ви вважаєте, я перебільшую? Та ні, в тому й справа, що мова Пушкіна, Тургенєва і Буніна за останнє століття зазнала такої відчутної трансформації, що втратила напевно третину вживаних слів. А замінила їх нецензурщина – брудна, брутальна і всюдисуща. І не думайте, що це перебільшення – в тусовці культурних молодих людей, зокрема акторів і співаків, лаються ще з більшим смаком, аніж серед маргіналів.

І ще ніхто не заперечить того факту, що коли до них на якийсь завод чи нафтобазу прилітає літачок чи дроник – і все вибухає, то їхній словесний запас звужується до тих самих універсальних слів, якими сьогодні у них прийнято виражати всю широку гаму почуттів, від подиву і розгубленості, до злості і шоку. А це говорить про глибинні речі, які напевно, прописані в ДНК цих наших сусідів. Тож виходить, що заборона лаятись для них є справжнім посяганням на свободу! Чи витримає це їхній народ! 

До речі, я не перебільшую, але це – простий тест, який дозволяє одразу визначити в будь-якій людині присутність того самого гену. Просто послухайте, якими словами користується людина в момент глибокого стресу, коли вона себе не контролює. Хтось кричить «Oh my God!», хтось «Матка боска», хтось «О, Боже!», хтось «Мамочко!» А хтось дістає із потаємних глибин своєї загадкової душі оте, брудне, що являється їхньою суттю.

До речі, щодо деяких наших літераторів, яких уже записали в класики, я от думаю собі, – невже нормальний українець, в якому ще не зітерті усі гени і залишились якісь сліди виховання, – невже його не коробить і не пересмикує від цієї смердючої пролетарщини і гопницької лексики, якою ці «неокласики» наповнюють свої твори? Бо варіантів тут лише два: вони або носять у собі цей потворний ген сусіда, або свідомо використовують цю лексику! Навіщо? А щоб здаватися своїм для цієї люмпенізованої публіки і маніпулювати нею з різною метою. 

І не треба переконувати мене в животворній силі постмодерну – все значно простіше. Так запускається процес оскотинення народу. Незворотній процес, бо те, що стало нормою в суспільстві, уже не піддається коригуванню.

До речі, якщо північні варвари введуть раптом грошові штрафи за кожен публічний мат – це може замінити їм втрачені прибутки від нафти і газу. У країні з понад стомільйонним населенням це працюватиме, хоча й підірве існуючі «скрєпи».

Але, схоже, що все, що забороняється на болотах, у нас, навпаки, приймається на ура – починаючи з «руського корабля» і пісеньки українських футбольних фанатів «лалала», до текстів деяких сучасних проукраїнських блогерів, які чомусь вважають це стильним і крутим.

Можу сказати точно: на заході України цю обсцену лексику можна почути хіба що від тимчасових мігрантів. Бо місцеві мають якийсь лексичний імунітет. А ще є – уявіть собі, – люди, які ВЗАГАЛІ не вживають таких слів. Вони називають себе християнами! Чули про таких? Ці слова у них під забороною!

Ну а ми ж вільні люди – нам ніхто і нічого не може заборонити, зокрема брудно матюкатись і тягнути ці слова як до своєї особистої лексики, так і до нашої літератури.

То, може, це і є для нас синонімом Свободи!?

Про автора: 

Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.