Франція: історія знову стукає у двері

П’ята Республіка хитається. Шість прем’єрів за два роки – і жодної відповіді на головне питання: що таке Франція сьогодні?

На цьому тлі цікава остання заява Луї де Бурбона – нащадка Людовика XVI. Він запропонував французькій нації своє служіння. Але за однієї умови: якщо Франція знову захоче монархії – не партійної, а об’єднуючої.

«Політичний, інституційний та соціальний стан нашої країни продовжує погіршуватися».

«Я вважаю, що моя роль як глави династії Бурбонів та спадкоємця династії дасть можливість Франції висловитися з цього питання».

«У момент прийняття рішення я сподіваюся, що монархічна спадщина, опікуном якої я є, все ще достатньо яскраво живе в серцях моїх співвітчизників, щоб бути джерелом натхнення та надії», – заявив він.

Його повна заява – про сенс влади. Про те, що суспільство не може існувати без вертикалі: віри, честі, служіння. Монархія – лише образ. Нагадування, що влада має бути не здобиччю, а відповідальністю.

Сьогодні дедалі більше європейців шукають не нових лідерів, а нову гідність. 

Як писав Шарль Пегі: «Ми живемо у світі без містики. І саме тому – без надії».

Може, дійсно йдеться про повернення цивілізації до порядку, яка колись зробила Європу великою – того самого порядку, який охрестив Францію за часів Хлодвіга, тієї самої, що проголосила «Віра – це Європа, а Європа – це Віра». 

Про те, щоб згадати, що європейські інституції колись прагнули не тільки суверенітету, а й святості, а суспільне життя відображало божественний порядок. 

Цікаво, якби Франція прислухалася до пропозиції Луї де Бурбона, що це могло би означати для її керівництва та для старшої дочки Церкви.

Можливо, голос Бурбона – це не минуле, а дзвінок у майбутнє?

Бо коли цивілізація втрачає сенс, вона знову шукає Того, Хто стоїть вище.