«15 хвилин в нашій роботі це вже забагато». Інтерв’ю з вогнеметником

Олександр – старший солдат, водій екіпажу вогнеметної системи «Сівалка ВМ-8». Коли почалось повномасштабне вторгнення, пішов добровольцем захищати Україну від ворога. Про бойовий шлях і роботу вогнеметних підрозділів 704 окремої бригади РХБ захисту – в цьому інтерв’ю.

– Олександре, як почалась війна для тебе?

– Я спочатку не повірив, а потім, коли побачив величезні черги до заправки, усвідомив: таки війна. Одразу почав думати, що і як робити. Спочатку сім’ю вивіз на Волинь. Там уже і пішов до військкомату, звідки потрапив у навчальний центр і потім за розподілом у 704 окрему бригаду РХБ захисту. 

– Як відбувалося навчання?

– Вчились ми багато. Щоправда, у навчальному центрі я проходив експрес-навчання за 10 днів, бо то був початок війни і треба було швидко комплектувати підрозділи Сил оборони. Але потім ми 3 місяці навчалися тактики. Щодня бігали, займалися, тренувалися. Нас навчали досвідчені бійці ССО. Та наука стала нам потім в пригоді. Було корисно, отримані навички і знання згодом знадобилися в реальних боях. 

– Коли ти прийшов на службу, вогнеметні підрозділи працювали у складі піхотних штурмових груп і використовували вогнемети, зокрема РПВ-16. Довелось постріляти з вогнемета в бойових діях?

– Так, були виходи, коли застосовував вогнемет. Тричі. А тепер вже працюємо на машинах – малих вогнеметних системах українського виробництва «Сівалка ВМ-8». 

– Згадай свій перший бойовий вихід.

– То був кінець серпня 2022 року. У пам’яті досі багато яскравих моментів, але якщо лаконічно сказати, то було жорстко. Нас там трохи покидало, але обійшлося без загиблих. Всі залишилися цілими, лише декілька побратимів були 300. Страшно було, бо ти вперше йдеш у бій. Якщо чесно, я тоді навіть думав, що звідти не вийду. Добре пам’ятаю той день. Ми штурмували на британських хасках (броньовані машини International MXT-MVA) і нашу машину розбили ще до початку штурму. І ми потім ішли до наших ще добу. По нашій групі працювала ворожа артилерія та їхні гвинтокрили. Адреналін шалений. Тоді я буквально зрозумів, чому кажуть, що у страху великі очі. Але поступово ти втягуєшся, звикаєш, починаєш контролювати ситуацію – і все йде нормально. 

– Розкажи про свій перший постріл з вогнемета. 

– Дуже добре пам’ятаю. Ми йшли тоді добу по лісі. Працювали з 46-ю бригадою. І їхній ротний каже до нас: хлопці, треба відпрацювати. Ми вийшли, якийсь час все було тихо. Аж ось ми виходимо на кущі, зарослі, що там далі – не видно. І раптом з тих кущів виходить окупант і починає стріляти, а за ним інші. Почався бій. В якийсь момент я з вогнемета вистрілив у скупчення ворога. Проте траєкторію пострілу змінила гілка, снаряд закрутило, він влучив у дерево. Воно як шарахнуло – сторопіли всі: і вони, і ми! Але від них і мокрого місця не лишилося. До того ж звук від пострілу з вогнемета такий гучний – наче це танк стріляє. Розрив термобаричного боєприпасу справляє також і психологічний ефект на ворога, окрім руйнівної сили вибуху, який само собою знищує окупантів.

Так день за днем, посадка за посадкою ми просувалися. З часом сприймаєш все простіше, на досвіді. 

– Скільки тривав той вихід?

– 17 діб ми працювали практично без перестанку. Звичайно, коли виходили, то нам казали, що це займе 2-3 доби: мовляв, швиденько залетимо, посадку штурманемо, день-два і назад. А після того штурму в нас з усіх машин лишилась тільки одна хаска ціла. Бої були інтенсивні. Але загалом машина International MXT-MVA дуже класна – надійна, швидка і маневрена. 

А от коли звільняли Херсон, то ми тоді вже валили на інших машинах. Коли ми йшли на Каховку, місцеві зустрічали дуже тепло. Вони вже побули трохи в окупації, тому дуже нам раділи. Наші підрозділи дійшли тоді до Ольгівки. 

– Тепер вогнеметники працюють на малій реактивній артилерії, а не бігають з трубами. Це ж краще?

– Моя думка така: небезпечно і так, і так. Звичайно, машина має свої переваги. 

«Сівалка» – класна штука, але в процесі війни вона ще буде вдосконалюватись.

– Ти водій екіпажу вогнеметної системи. Що входить у твої обов’язки?

– Я за кермом уже майже 20 років, але тут я не просто водій. У мої обов’язки входить допомога навіднику під час роботи на позиції і також обслуговування авто. А найголовніше – зробити так, щоб усі повернулися живими після виконання завдання. Також я прикриваю екіпаж від ворожих дронів, поки побратими наводяться і відпрацьовують. Однак треба сказати, що нас навчали так, що ми всі в команді є взаємозамінними. Тож якщо буде така потреба, я можу виконати обов’язки навідника і командира. 

– Чи маєш якісь ритуали перед виїздом? Хтось не голиться, хтось молиться тощо. Ти якось себе налаштовуєш спеціально?

– Ніч до виїзду я не сплю. Ось як виїхали і відпрацювали, тоді можна й поспати. 

– Скільки часу триває ваш бойовий виїзд? 

– По-різному. Але, звісно, чим швидше, тим краще. Ось одне з недавніх бойових завдань було таким: я залетів, ми розклались за 2 хвилини – і все, ми вже на цілі. Також був старлінк, що теж класно. Ми по зеленому (WhatsApp) списалися, наc командир зорієнтував. Відпрацювали. 

– Чому не рація, а месенджер?

– Рації глушать, сигнал перехоплюють. Поки ти вийдеш на зв’язок, втрачаєш дорогоцінний час. А так нас коригують з КСП (командно-спостережний пункт), ми залп відпрацювали. І звалили. 

– Маєте якісь рекорди по тривалості відпрацювання?

– Ну ось було 2 хвилини. Це дуже оперативно. 

– Що важливо під час виїзду і виконання завдання? 

– Основне, щоб ніхто не психував. Якщо в когось щось не виходить швидко зробити, не варто кіпішувати. Дуже важлива взаємопідтримка. У складній ситуації заспокоїти і підбадьорити побратима це твій обов’язок, бо ви одна команда. Сказати щось на кшталт «все гаразд, ми всі тут, не психуй, все вийде, спокійно все роби». І після того очі відкриваються і все вдається. Тому що адреналін тебе жене, але й жити хочеться всім. А до нуля може бути зовсім недалеко. Максимально близько ми працювали за 900 метрів від ворога. Це нас могли і з кулемета покласти. 

– Розкажи про термобаричні снаряди, з якими ви працюєте. 

– Термобара це ефективно і надійно. Ти знаєш, що навіть якщо влучаєш не точно в ціль, а поряд, все одно ти вражаєш ворога, бо термобарична суміш все спалює в певному квадраті. 

– Від чого залежить точність вашої роботи?

– Від наводки оператора, від розрахунків командира. Впливають також погодні умови. Також потрібно, щоб самі ракети не підводили, бо траплялися старі мотори, які псували роботу. 

– Ви використовуєте авіаційні некеровані ракети. А що точніше у застосуванні: вертоліт чи «Сівалки»?

– Вертоліт дуже неточний. «Сівалка» точніша. 

– Розкажи про виїзд, який запам’ятався.

– Було таке, коли на Харківщині працювали. Нам сказали: вибирайте будь-який клаптик лісу, бо там кишить окупантами. Там і мінометка, і арта їхня стояли. Ми туди як влупили – гарно було! Лише одна ракета зі всього залпу пішла неточно. А всі решта дуже гарно влучили. Ми вразили ворожий склад з БК та їхні позиції в лісі. Дали їм тоді капітально. Приїжджав старший, казав, що відпрацювали гарно, командування було задоволене. 

Матеріал надано відділенням комунікацій 704 окремої бригади РХБ захисту Командування Сил підтримки ЗСУ