Що таке справедливість?

Часто в дописах можна зустріти розмови про справедливість. А чи усі ми правильно розуміємо, що таке справедливість?

Я згадую, як, будучи ще юнаком, сидячи у компанії дідів-фронтовиків, ветеранів Другої світової, слухав розмови про справедливість, як це розуміли вони. І ось запам’яталася розмова, як мостобудівні загони під час війни (та таке було і раніше) здавали в експлуатацію мости, побудовані їхніми руками. Після закінчення зведення мосту всі, хто брав участь у будівництві, разом зі своїм керівництвом йшли під міст. А потім по мосту пропускали важку техніку – так відбувалася прийомка мосту у експлуатацію. На моє запитання «А якщо б міст обвалився і ті, хто був під мостом, загинули?» мені відповіли: «То це ж і є найвища справедливість. Не колись там, потрапить чи не потрапить у пекло. А тут же кара за їхні дії. Та і слідства ніякого не потрібно. Що зробили, те й мали. Закидали усіх в одну яму і зарівняли, щоб і видно не було. Але зауваж, що при такому підході жоден міст не завалився, а деякі стоять і до сьогодні». І дійсно – ось, мабуть, це і є справедливість.

Дивлюся, як українські держслужбовці різних рангів і поколінь ведуть дискусії про те, зі скількох років молодь має йти в окопи і думаю, чи це справедливо.

Що бачила ця молодь? І чи ця молодь брала участь в цих липових реформах та державному «будівництві» України, коли за 34 роки незалежності зруйнували і продали все, що нам передали у спадок попередні покоління?

І що сьогодні ця молодь, яка ще не бачила життя, має йти захищати спокій держслужбовців?

Як на мене, то було б правильно створити шість бригад. Бригаду тих держслужбовців і чиновників хто «будував» Україну під керівництвом першого президента і які зараз на «заслуженому» відпочинку і при хороших пенсіях, потім бригаду, хто «розбудовував» Україну під керівництвом другого президента… Ну і так послідовно, аж до шостої бригади, під керівництвом сьогоднішнього президента і його шести менеджерів. Ну а далі уже бригади із тих, хто усі ці роки і аж до 2019-го голосував та «рахував» бюлетені.

І я вважаю, що це було б справедливо. Ну, а чого ж ми маємо перекладати цю війну на тих, хто ще навіть не голосував та не обирав собі владу?

Звичайно, серед тих, хто підпадає під призов у першу чи другу бригаду, уже багато пенсіонерів, але хтось може ще працювати на кухні, а хто уже не може тримати автомат, але може тримати лопату ну і так далі. І ось ви уявляєте – бригада, у якій воює колишнє керівництво країни, там усі київські чиновники і депутати ВР усіх рівнів, полк – це область і усі колишні держслужбовці і депутати обласного рівня, батальйон – районні держслужбовці, рота – міські ради і селища і т. д. і т. п.

Звичайно це сарказм. А, можливо, і ні… Тож нам не варто забувати тих, хто ось так «будував» і «будує», сидячи у кріслах чиновників, державу.

Адже якби держслужбовець знав, що він перший піде захищати ту країну, яку він, сидячи на державній службі, побудував, то його ставлення і до держави, і до війни змінилося б на усіх рівнях влади. І корупції було б менше. Коли б він знав, що завтра піде на передову і буде їсти яйця по 17 гривень, йому дадуть ту форму, яка розлазиться на шматки, тому що він розікрав гроші на кращу… А коли ворог піде в атаку, то він має відстрілюватися тими бракованими мінами та відсутніми снарядами, гроші на які перевели на якісь офшорні рахунки.

Як би хто не сприйняв цей допис, але я впевнений в одному – якщо ми не почнемо говорити правду, та не будемо об’єктивно оцінювати те, що відбувається з нами, та не захочемо зрозуміти, що таке справжня справедливість, то нам і не вибратися із того стану, у якому ми зараз перебуваємо.

***

З’явилася інформація, що з полковника українських спецслужб Романа Червінського зняли електронний браслет та повернули йому закордонний паспорт.

Ну ось, так просто після трьох років судів, тюрми, принижень та відбирання життя... Тепер відпустили і сказали, що не винний.

І все?

Як на мене, то ми ніколи не станемо цивілізованою правовою країною, якщо на місце тих, хто сидів за сфабрикованою справою, не будуть йти під суд, а потім і на зону ті, хто цю справу замовляв і фабрикував.

Скільки зламаних життів і душ лежить на продажних слідчих, прокурорах і суддях та на замовниках цих злочинів?

Скільки закритих підприємств лежить на совісті законодавців, чиновників і податківців? А це знову ж таки зламані долі, розбиті сім’ї, безробіття, падіння економіки, а звідси і бідність людей та слабкість держави.

Усі ці виконавці – «вершителі доль українців» за телефонним дзвінком зверху, чи просто за своїм бажанням – , як отримували так і отримують великі зарплати, премії, а потім і великі пенсії та їдуть у свої заміські замки, які побудували – за розвал економіки, а звідси і держави, та зламані долі українців...

І ніхто не несе покарання.

Тож, коли ми говоримо про причини війни, про те, як змінити політику, економіку на краще, та інші важливі питання, то маємо знати, що ми насамперед маємо розрубати цей Гордіїв вузол, коли зло, а особливо коли це свідоме зло, здійснене держслужбовцем, має бути обов’язково покаране.

І коли під суд підуть фальсифікатори справ та понесуть заслужені покарання, коли у державі переможе Закон і справедливість... Лише тоді, можливо, зупиниться наше моральне падіння та розпочнеться вихід на стежку до якоїсь правової держави.

Про автора: Сергій Медвідь –
письменник, академік Академії
інженерних наук, кандидат
аграрних наук.