А пікнік підготували – на славу. Навіть для тих, хто… не прийшов

Це, знаєте, тільки на перший погляд здається, що не буває нічого простішого, ніж організувати пікнік. Так говорити може тільки той, хто ні разу його не організовував. Або ж, у крайньому випадку, виїжджав на природу не надто великим товариством. Та все одно, мабуть, відчув на собі клопоти з усіма підготовчими роботами. А якщо ти готуєш зустріч щонайменше для кількох сотень гостей, то цих клопотів стає у кілька разів більше. Але вони приємні. Справді приємні. І, попри втому, тішить думка, що завдяки твоїм зусиллям хтось зможе переключитися з міської суєти на проведення кількох годин у мальовничому лоні природи, провести з друзями чи з родиною час при смачній їжі, при гарній музиці, при можливості до спортивних турнірів приєднатися.

Саме такий вид відпочинку уже котрий рік поспіль пропонує українцям Чикаго Братство блаженного священномученика Миколая Чарнецького, яке створене і працює при парафії церкви святого Йосифа Обручника. Щороку його приурочують до Дня Батька, однак проводять на тиждень пізніше від зазначеного свята у календарі. 

– Бо саме того дня кожна родина, яка вшановує татуся, може мати свої плани на це гарне і тепле свято, може обмірковувати якісь родинні торжества, поїздки, походи до ресторану, а ось через тиждень – то якраз чудова нагода відсвяткувати великою українською родиною, зійшовшись разом у невимушеній обстановці, на красивій парковій галявині, – говорить голова Братства Сергій Сютик. І додає: – Не повірите, але ми починаємо готуватися до пікніка ще за кілька місяців до його проведення – теоретично, обдумуючи кожну деталь майбутньої відпочинкової зустрічі, звертаючись до спонсорів, щоби потім порадувати своїх гостей приємними цікавинками і несподіванками. А ось практична підготовка починається за кілька днів до. Тут, зокрема, йдеться і про кухню, про приготування усіляких смаколиків. З роками вони склалися у традиційне пікнікове меню, яке особливо «заходить» українцям: шашлик, банош, деруни, картопля фрі, чебуреки, бургери, хот-доги. Для дітей (і не тільки) – солодка вата, морозиво, соки-води. Для дорослих (і тільки!) – коктейлі і пиво. А для всіх разом – хороший настрій і можливість розслабитися, відпочити, насолодитися чудовою літньою дниною. 

Слухаю пана Сергія, спостерігаю, як біля кожної із палаток, біля кожної із відпочинкових локацій клопочуться його помічники, і думаю: які ж вони молодці, які ж вони неймовірні – оці невтомні братчики! Справжні українські козаки, для яких класична характеристика, що чоловік за своє життя повинен посадити дерево, звести дім і подарувати світові сина – абсолютно не межа. Український чоловік вміє і може значно більше. Зокрема й на кухні: запросто таку смакоту приготує, що пальчики оближеш.

– Цього року і справді усі приготування взяли на себе чоловіки, а жінки сьогодні допомагають тільки із продажем приготованого, – підтверджує мої думки Сергій Сютик і ми завершуємо коротке спілкування, бо звуки карпатської трембіти в руках активіста парафії Михайла Бойчука сповіщають про початок свята, яке благословив на успішне проведення отець Микола Бурядник.

Концертна програма вражала і тематикою виступів, і жанровою палітрою. До цього доклалися усі виконавці, починаючи від найменшеньких співаків і танцюристів, продовжуючи виступами уже знаних в українській громаді солістів та гуртів, і завершуючи мистецькими подарунками гостей – Заслуженого артиста України гумориста Володимира Пушкаря та легендарного співака Тараса Житинського, який пречудово виконує козацькі, стрілецькі та повстанські пісні, повертаючи слухача пісенною мовою до наших історичних джерел. 

Приємним сюрпризом для всіх художніх керівників, чиї підопічні були учасниками концертної програми, стали Подяки окремих військових формувань, які сьогодні захищають українську землю від ненависного москальського ворога. Подяки за те, що своєю творчою працею вони долучаються до фінансових зборів на підтримку України.

Оригінальні подарунки від наших захисників – прапор, полотнище якого має вигляд херсонського кавуна, та перетворену на сувенір гільзу – отримав і отець Микола Бурядник, одразу зазначивши: ці подарунки належать усій парафії, яка невтомно допомагає Україні і тим, хто стоїть щитом перед російською ордою. 

Зрештою, сам пікнік також не був позбавлений благодійної складової. Сергій Сютик сказав про це одразу: наша мета – організувати для людей відпочинок, а від продажу заготовленого частування зібрати кошти на ЗСУ. Крім того, на території, відведеній для пікніка, були встановлені намети благодійних фондів Protez Foundation та Revived Soldiers Ukraine, і були тут наші поранені захисники, отож кожен охочий міг підійти і скласти дещицю своєї подяки у скриньки для пожертв. Як це, до прикладу, зробили членкині Кирило-Мефодіївської Спільноти парафії святого Йосифа Обручника, передавши фонду Protez Foundation 5 тисяч доларів – «заробили» їх також на пікніку, який проводили кілька тижнів тому.

А на нинішньому усе було чудово підготовано до різнопланового відпочинку. Дитячі команди зійшлися у футбольних баталіях і потім пережили на сцені хвилини справжнього тріумфу, коли їм вручали нагороди. Вродливі юнки демонстрували неймовірно красиві вишиванки. Сцена вабила розмаїтою концертною програмою. Поруч зі сценою смачними ароматами манили до себе наїдки. А з другого боку поруч було розкладено намети із сувенірною продукцією та іншим цікавим крамом. Наприклад, привертали увагу гуні – гуцульський верхній одяг із довговорсого сукна. Його через посередництво фотографа Тетяни Дрожжиної передає до Чикаго косівська майстриня Стефанія Коропанюк. Скажете: не час тепер придивлятися до теплого одягу з овечої вовни, бо он яка спека стоїть надворі. Але ж добрий ґазда завше сани влітку рихтує… Чи ж не так і з гунями варто вчиняти? Особливо, коли їх рекламують такі неординарні люди, як український військовий Юрій Гайовик, куратор модельної школи StarKids Катерина Грод та власник Radio UA Chicago і газети «Сурма» Володимир Долинка. Для Катерини – нічого нового, а хлопці кепкували самі з себе: ще нині зранку й не сподівалися, що ополудні ось так експромтом моделями станемо…

Так, несподіванок на пікніку було багато. Та чи не найбільшою стала та, що його організатори чекали в гості сотні людей, а прийшло заледве кілька десятків. Українці, що з нами відбувається? Сумно, але це вже не перший випадок відпочинково-творчих івентів, після яких я пишу цю фразу зі знаком питання. Не гнівайтеся, але таки не повірю, що у тих, кого тут справді чекали, були того дня архіважливі причини й архіважливі справи. У когось були, не заперечую. Але ж не у всіх (кажуть, що українців у Чикаго – понад двісті, а то й понад триста тисяч). А про вас тут подумали. Для вас постаралися. Вам так хотіли створити хороший настрій і подарувати особливо приємний день. Від вас же треба було тільки одного – просто прийти. І насолодитися. Тому що, повірте, було чим. Лишень майже не було кому.