Коли реформи стають зброєю проти власного народу...

(Філософсько-економічні шкіци)

Економіка – це не лише наука, а й історичний процес. Вона формується через конкретні умови, культуру та суспільну психологію тощо.

Але коли в економіці нові системи починають впроваджуватися догматично, без урахування реальних історичних, культурних та економічних особливостей країни, результат може бути катастрофічним.

В ХХ столітті Україна пережила два масштабних експерименти: радянську індустріалізацію та ліберальні реформи 90-х. 

Обидва призвели до глибоких соціальних руйнувань. 

Якщо перший був насильницьким переходом до індустріального суспільства, то другий – шоковою спробою побудувати капіталізм «з нуля».

В ході радянської індустріалізації економіка зазнала якісної зміни, перейшовши з традиційного аграрного доіндустріального суспільства до індустріального. 

Це сталося насильно і з опорою на марксистську догматику, а не природно і не ліберально-ринковим шляхом, яким йшли країни Західної Європи та Америки. Але все ж таки сталося.

Оскільки, на думку ліберал-реформаторів, економічна історія природного становлення капіталізму в Україні була штучно перервана більшовиками в 1917-20 роках, то для того, щоб повернути її у відпочатковий історичний момент, потрібно викреслити соціалістичний період, як «економічне відхилення».

Передбачалося, що всі ці заходи стрімко створять у країні вільний ринок, і Україна заживе за законами ринку відповідно до класичної ліберальної економічної теорії. 

Ця модель і стала змістом економічних реформ.

Були обрані рецепти неокласичного лібералізму, які передбачали:

- повне усунення держави зі сфери господарської діяльності;

- приватизацію максимально можливої кількості об’єктів;

- переведення всіх економічних відносин у формат монетизації;

- відмова від соціальних дотацій та пільг;

- відкриття держави для безперешкодного доступу іноземного капіталу;

- штучне створення пірамідальних фінансових структур та ринку нічим не забезпечених «цінних паперів».

При цьому не враховувався складний історичний досвід західних країн та ігнорувалися реальні історичні та економічні умови України:

1. Соціалістична економіка срср,
хоч і була депресивною, залишала потужну промислову базу та соціальну систему. Замість реформування її знизу, реформатори вирішили все зруйнувати і почати з чистого
аркуша.

2. Реформи проводилися радикально, без урахування соціальної психології населення. Люди, які звикли до планової економіки, раптово опинилися в умовах жорсткого ринкового середовища. Це призвело до масового зубожіння та стресу.

3. Ігнорувалися початкові умови. Україна вийшла з радянської системи, яка була тоталітарною, за своєю суттю державно-феодальною та рабовласницькою за своєю природою. Це значно відрізнялось від умов західних країн, де ринкова економіка розвивалася поступово. Але реформатори замість адаптації до цих умов обрали модель «Вашингтонського консенсусу», яка передбачала швидке впровадження ринкових механізмів без врахування соціальної та психологічної готовності населення.

4. Компрадорська природа влади. З початку 1990-х років партійно-господарська номенклатура, яка раніше керувала УРСР в якості колоніальної адміністрації, почала конвертувати свої адміністративні привілеї в економічний капітал. Цей капітал від початку формувався як крупний і не мав противаг у формі дрібного та середнього бізнесу. В результаті він став непідконтрольним нації, а його власники – фактичними володарями країни.

Представники колоніальної адміністрації перетворилася на нових власників капіталу. Владу вони використовували для самозбагачення, а не для розвитку національної економіки. Приватизація ж стала інструментом розподілу державних активів серед самих себе за допомогою тіньових коштів, корупції та зловживань.

5. Від однієї крайності – «суспільства матеріального зрівнювання» – ми перейшли до іншого – до «суспільства повної ринкової свободи».

6. Та обставина, що ринкові реформи були організовані згори і проходили не природним, а декретним, революційним способом, створила порочну модель, коли власниками майна, що приватизувалося, на пільгових умовах ставали олігархічні групи, що складалися та складаються з корумпованих чиновників, шахраїв, злочинних елементів, агентів іноземних розвідок.

7. Замість створення справжнього капіталізму, де правитимуть ринкові механізми та конкуренція, виникла олігархічна система. Приватизація, яка мала б розподілити багатства між широкими верствами населення, стала інструментом збагачення декількох груп.

8. Лібералізм, який мав бути інструментом звільнення, перетворився на механізм руйнування існуючих цінностей. Все було відкинуто на користь раціональності та прибутковості.

Україна пройшла етапи помилок і втрат. Сьогодні питання полягає в тому, чи зробили (чи зробимо) ми правильні висновки?