Про фрейдо-марксизм або як поєднали фрейдистський психоаналіз із ідеями Маркса

У Маркса в його «Економічно-філософських рукописах» 1844 року є таке міркування про відчуження робітника при капіталізмі: «У своїй праці він не стверджує себе, а заперечує, почувається не щасливим, а нещасним, не розвиває вільно свою фізичну та духовну енергію, а виснажує свою фізичну природу та руйнує свій дух».

Відповідно Франкфуртською школою на цій підставі були сформовані методи цілком відмінні від «традиційних» економічних теорій марксизму – так званий неомарксистський 

підхід: «критична теорія», де замість чистого матеріалізму, «репресивність» була знайдена в «проблемі» європейської цивілізації – мові, літературі, сім’ї, церкві – скрізь, де можна побачити найменші ознаки соціальних ролей та відмінностей між людьми.

Одним з найвідоміших фрейдо-марксистських теоретиків є Герберт Маркузе. Головна тема його праць – протест та відмова від норм сучасної цивілізації.

У своїй книзі «Одновимірна людина» (One-Dimensional Man) Маркузе пише про те, що в суспільстві всі є жертвами та зомбованими. З власної волі не діє ніхто – людина одновимірна, оскільки нею маніпулюють. А відповідно суспільство є одномірним – це неототалітарна система, яку підтримує гіпноз мас-медіа. І саме вони впроваджують у людську свідомість хибні потреби та культ споживання.

Революціонери у такому суспільстві можливі лише серед маргіналів, різних меншин та представників контркультури. І єдине, що людина може протиставити Системі – це «Велику Відмову» (Great Refusal), – тотальне неприйняття її цінностей.

Іншою важливою темою у Маркузе є людське задоволення. Його книга «Ерос і цивілізація» – одна з провідних праць часів початку «сексуальної революції». Про що йдеться?

Два головних людських інстинкти, «Ерос» та «Танатос» (секс та потяг до смерті) трансформуються в індустріальному суспільстві, оскільки не можуть бути повністю реалізовані. «Ерос» сублімується в мистецтво, «Танатос» проявляється в праці, яка руйнує природу.

Відповідно цивілізація пригнічує людину, робить її нещасною. Людина добровільно придушує потяг до задоволення і займається важкою працею в обмін на безпечне стабільне існування і відкладене, але гарантоване задоволення.

Тому Маркузе пропонує перебудувати суспільство, уникнувши репресивної цивілізації до нерепресивної. І для цього є можливості – високий рівень розвитку науки і техніки, автоматизація людської праці, які скасовують необхідність виснажливої трудової діяльності.

На зміну Прометею (символу продуктивності) має прийти Нарцис (символ задоволення), який гармонізує відносини людини та природи.

Отже, людина має уникнути суспільної одновимірності, стати «вільною» від надуманих соціальних норм, і прагнути не успіхів в продуктивній праці, а радості життя. Ось це і є справжня лівацька революція за розумінням Маркузе.

P.S. На світлині Герберт Маркузе та Анджела Девіс.

***

У французького професора-історика Фюстеля де Куланжа (Fustel de Coulanges; 1830-1889 рр.) є фундаментальна праця «Громада античного світу». У ній він звертає увагу на те, що ідея власності з античних часів базується на релігійних віруваннях, наприклад, на культі домашніх богів. Що це означає?

Кожна сім’я мала своє вогнище та пращурів, яким могли поклонятися лише члени цієї сім’ї – і це було їхньою власністю. 

Божество сім’ї прагнуло мати власне житло – так сім’я міцно прикріплюється до землі і саме звідси походить тісний зв’язок між сім’єю, навколишнім середовищем і ґрунтом. Довкілля мало мати постійне місце – і з цим пов’язане будівництво будинків та межових огорож, заходити за які чужинцям заборонялося. 

Греки казали, що саме навколишнє середовище і навчило людей будувати будинки. А власність виявилася необхідною умовою підтримки сімейного культу. З чого, до речі, походить, що власність та її недоторканність безпосередньо пов’язані із захистом істинно сімейних цінностей. 

Тому стає зрозумілим, коли ми говоримо: сім’я, власність, зброя. Адже, якщо власність не має поваги, всі інші права та свободи стають порожнім звуком. Бо тільки у колгоспі все належить усім разом і нікому особисто, що призводить до появи «подателей благ» – патернальної функції держави.