Гірше диявола – тільки адвокат диявола
Гірше диявола може бути тільки адвокат диявола. А гірше адвоката диявола може бути тільки дипломат. Дипломатичний корпус у світі перетворився на місце, де живе щось більше від абсолютного зла – химера добра.
Надзвичайно важливо не упустити шанс назвати дипломатію найбільшим непотребом ХХІ і найбільшою загрозою людства.
Загибель президента Ірану Ібрагіма Раїсі показала, що дипломатія проникла в усі політичні інститути і підкорила політиків. У сучасному світі не дипломати допомагають уникнути політикам додаткових проблем у відстоюванні добра, а політики допомагають дипломатам обслуговувати зло. Саме про це говорить Бен Воллес у сенсаційній статті «МЗС перетворилося на місце, де гинуть інтереси Британії».
«Колишні й теперішні керівники дипломатії перетворили нашу мережу послів на поштові скриньки для надсилання політичної маячні, яку створював центр», – говорить ексміністр оборони Великої Британії Воллес, характеризуючи головний британський дипломатичний офіс. Воллес пояснює ситуацію, що склалася, двома принципами роботи дипломатичного корпусу «нікого не засмутити» та «обов’язок піклуватися». Але піклуватися не про громадян Великої Британії, а про власний персонал. І задля добробуту і ситого життя дипломатичного корпусу дипломати Заходу готові пожертвувати громадянами Великої Британії, а не просто репутацією країни чи інтересами держави.
Все сказане Воллесом означає, що коли ми чуємо про дипломатичне врегулювання війни, то йдеться про вимогу дипломатів пожертвувати нам своїми життями заради їхнього ситого життя. Коли йдеться про дипломатів, то йдеться не лиши про них, а й про політиків, якими почали керувати дипломати.
Висновок звідси витікає один: всі, хто закликає до дипломатичних зусиль в російсько-українській війні, є банальними етичними виродками. Чомусь цього висновку дипломатично уникає Бен Воллес.
Іншими словами Воллес говорить про певну політичну інверсію (зміну порядку розташування) – коли дипломати (політична прислуга) почали керувати політиками. Поки непублічно.
До речі, мало хто помічає, що політичне врегулювання почало ототожнюватись з дипломатичним. Це не одне і те ж. Політичне врегулювання – це знищення ворога (опонента) смисловим конструктом, який робить військові дії ганебними і/або безсенсовими. Щось подібне намагається реалізувати Єрмак із Зеленським в силу своїх інтелектуальних здібностей та моральних якостей. Ці двоє хочуть виграти політичний двобій демонстрацією росії підтримки 80 країн світу мирного плану Зеленського.
Дипломатичне врегулювання це геть інше. Воно може бути застосоване, якщо в основі конфлікту лежать психологічні чи культурні особливості сторін, а не принципові розбіжності.
Найцікавіше усвідомити витоки домінування прислуги в політичному процесі. Пояснити це можна тривалим життям двох речей: віри та етичного релятивізму. Віра вимагає відмовитися від чуттєвості. Сучасний світ вимагає відмовитися від почуттів. Він забороняє відчуття відрази, наприклад, до гомосексуалів. Почуття треба тримати при собі. Але чомусь потрібно висловлювати співчуття, якщо загинув президент Ірану, навіть якщо почуттів до іранців нема. Тобто в одному випадку треба почуття притлумлювати, а в іншому їх генерувати.
Але це ще не все. Схоже, у дипломатів світу співчуття до Ібрагіма Раїсі є природними. І природа їхня у запопадливості. Про всяк випадок, щоб наступники Ібрагіма не зарахували британських дипломатів до ворогів і не створили для них стресової ситуації у майбутньому. Загалом, геть дипломатію і дипломатів!