Збірна України вийшла на ЄВРО-2024!

Сьогоднішній матеріал я вирішив розділити на дві частини, адже за час, поки ми з вами не бачилися, я встиг відвідати ще один стадіон у Києві у межах циклу матеріалів про відродження українського футболу, а наші хлопці встигли здобути таку омріяну путівку на чемпіонат Європи з футболу, про що просто не можна не розповісти.

Півфінал і незручна Боснія

Наш останній ривок до ЧЄ-2024 складався з двох матчів, де у першій грі ми мали вирушити до Боснії та Герцеговини, щоб зіграти з місцевою національною збірною. До цього двобою українська команда підходила у статусі абсолютних фаворитів, що, з огляду на історію протистоянь з андердогами, могло зіграти з нами злий жарт, але перемоги хотіли усі, ще не зажила рана з проваленою кваліфікацією до катарського мундіалю два роки тому.

У першому таймі команди діяли обережно та створили мінімум небезпечних моментів – не завдали жодного удару у площину воріт. У підсумку – 0:0 після 45 хвилин.

На 57-й хвилині Боснія зуміла вийти уперед: після прострілу з флангу м’яч рикошетом від захисника Миколи Матвієнка залетів у дальній кут воріт – голкіпер Андрій Лунін не мав шансів врятувати Україну.

Наші хлопці відігрались за п’ять хвилин до завершення основного часу: Роман Яремчук замкнув простріл Юхима Коноплі з правого флангу. Ще через декілька хвилин Яремчук відзначився асистом: виконав подачу на Артема Довбика, який головою відправив м’яч у ворота. Цей гол став вирішальним – перемога України з рахунком 2:1.

Не без нервів і тихих внутрішніх побоювань «Що, якби?» ми вийшли до наступного і вирішального раунду, де нас вже чекала збірна Ісландії, яка того ж дня перемогла футболістів з Ізраїлю.

Матч з Ісландією: Українці пропускають першими і виграють

Скажу чесно, особисто мені було трохи страшно чекати матч з ісландцями усі ці чотири дні між іграми, бо я розумів, що перемога над боснійцями далася нам важко, а Ісландія – команда рівнем вище, адже всі пам’ятають її сенсаційний вихід до 1/4 фіналу чемпіонату Європи у 2016 році. Але, менше з тим, хоч ця команда і краща за боснійців, вона аж ніяк не краща за нашу збірну, тому перемагати було потрібно… Ні, обов’язково.

Стартові пів години поєдинку завершилися голом Ісландії. Альберт Гудмундссон технічно позбувся опіки кількох суперників і виконав прицільний удар з-за меж штрафної – 1:0 на користь гостей. Незадовго до перерви м’яч опинився у воротах гостей. Роман Яремчук замкнув простріл Віктора Циганкова, але судді після перегляду VAR зафіксували у вінгера «Жирони» офсайд.

Україна відновила паритет на 54-й хвилині. Віктор Циганков у сольному проході обійшов кількох захисників і без перешкод вразив нижній кут воріт – 1:1.

Другу вольову перемогу в плей-оф Україні врешті приніс Михайло Мудрик. Вдруге за матч асист оформив Георгій Судаков, після передачі якого вінгер «Челсі» поцілив у нижній кут – 2:1!

І ось ми на Євро. Заслужено? Абсолютно! Хоч і у напівжартівливому статусі «чемпіонів світу з вольових перемог», але це, зокрема, говорить і про наявність характеру у грі наших хлопців. Роботи дуже багато, але ця збірна йде на чемпіонат Європи не як «темна конячка», а цілком заслужено і, найголовніше, із серйозними амбіціями.

За підсумками жеребкування в грудні, Україна потрапила до групи E і зіграє у квартеті проти збірних Бельгії, Словаччини та Румунії.

Варто зазначити, що у той самий день свій квиток на континентальну першість забезпечили собі збірні України U-19 та U-17. Тому на нас чекає насправді спекотне футбольне літо. 

Футбол під НЕмирним небом: Як Україна відроджує та втримує на плаву «Гру мільйонів» (Частина 3)

І з полів ігор збірних ми повертаємося до клубного українського футболу. До речі, повертаємося не тільки ми, адже після гри з Ісландією, яка відбулася 27 березня, вже 30-го, наприклад, донецький «Шахтар» мав грати свій матч у чемпіонаті України. І хлопці, які відіграли два матчі за збірну, є незамінними у клубі, тому треба грати. 

Як ви вже могли здогадатися, саме гру «Шахтаря» я обрав для свого чергового матеріалу про відродження українського футболу. І з тієї причини, що донеччани грають свої домашні матчі у Львові, я обрав виїзний матч гірників проти київської «Оболоні». Стадіон команди розташований в однойменному столичному районі Оболонь і нагадує дуже затишний острівець футболу між бетонних багатоповерхівок, що додає особливого шарму арені. 

Гра «Шахтаря» у будь-якому місті – це завжди подія. Не було нічого дивного у тому, що солдаут був забезпечений за кілька годин, адже для киян і гостей столиці це була по суті остання можливість у цьому сезоні наживо побачити гірників (матч з «Динамо» «Шахтар» гратиме вдома у Львові). Але в останній момент «Оболонь» була вимушена заборонити присутність вболівальників на трибунах через відповідне розпорядження військової адміністрації. При вході на стадіон було дуже сумно дивитися на батьків з дітьми, які прийшли (а, можливо, й приїхали з іншого міста), щоб подивитися гру за участю футбольних зірок України. Але такі реалії війни, це не забаганки клубів чи функціонерів футболу, завжди варто пам’ятати першоджерело зла і допомагати наближенню нашої перемоги, щоб люди повернулися на трибуни не тільки обмеженим складом, а так, щоб яблукопадальні процедури на українських стадіонах було неможливо провести.

Вже на третій хвилині матчу «Оболонь» створила момент біля воріт донеччан, однак його не вдалось реалізувати. Після першого моменту киян «Шахтар» один за одним створював небезпеку біля воріт суперника і, зрештою, на 16-й хвилині відкрив рахунок. «Шахтар» забив другий гол в першому таймі в компенсований час – на 45+1-й хвилині матчу. На перерву «Оболонь» пішла вже у меншості: на п’ятій компенсованій хвилині пряму червону картку отримав Сергій Суханов. «Оболонь» скоротила відставання на 57-й хвилині, але взяття воріт Тарасом Морозом не зарахували – партнер перебував в офсайді. У другому таймі підопічні Маріно Пушича створили декілька небезпечних моментів. Остаточний рахунок у компенсований час встановив Мар’ян Швед, оформивши дубль – 3:0.

Попри заборону, на території стадіону було достатньо людно, команди організували похід на матч для поранених воїнів, щоб вони мали змогу повболівати за улюблений клуб, а також, окрім працівників медіа, на трибунах було видно дітей з футбольної академії «Оболоні» та їхніх батьків, тому сказати, що арена була порожня, не можна. Ба більше, прихильники «пивоварів» навіть дуже добре вболівали і давали гравцям відчути атмосферу рідних стін. Треба констатувати, що з трьох матчів, на яких я був цього сезону, тут була найпалкіша підтримка, навіть з урахуванням заборони на відвідування для глядачів. У такі моменти вкотре відмічаєш важливість Фаната у системі футболу.