Українцям нав’язують хибне розуміння перебігу війни

Фото: Facebook/Генштаб ЗСУ

Тривалий процес завжди супроводжується його щоденним описом. Так виникають «хроніки пандемії», «щоденник війни» тощо. Завжди відбувається подобова фіксація подій. Цього ніхто не примушує робити, цього вимагає логіка процесу. Тому щодня ми бачимо якісь цифри вбитих ворогів і число відбитих атак. Так, ніби все іде за планом.

Але паралельно з цими щоденниками війни з’являються публікації у західній пресі, що війна може закінчитися смертю української державності, читай українського народу.

У свідомості людей виникає якась невідповідність – з одного боку щоденники фіксують задовільний стан, Байден з Портниковим фіксують перемогу, Яковини, Березовці, Майкли Накі, Стерненки підбадьорюють позитивними новинами з фронтів, а з іншого боку публікації в «Таймс» про можливу смерть української державності.

Вся справа в тому, що стан речей і його розуміння формується не описами подій, а відчуттям життя і смерті.

Медикам відома така ситуація, коли в історії хвороби пишуться щоденники про задовільний стан пацієнта, везикулярне дихання над всією поверхнею легень і негативний симптом Пастернацького з обох боків (нирки), а потім все закінчується посмертним епікризом.

Військові журналісти і блогери, експерти і політтехнологи – це все лікарі-інтерни, які пишуть щоденники війни, щоденники, які не відображають сутності того, що насправді відбувається. Сутність того, що відбувається на війні, формується не в окопах і тим більше не в штабах. Сутність війни та її прогноз формується смисловими конструктами і філософськими концептами.

США не дадуть Україні програти, але не дадуть їй і перемогти – смисловий конструкт, який формує прогноз війни для України. Публікації в західній пресі про негативні сценарії для України виходять саме з цієї химери – ні перемоги, ні поразки. Химери, тому що у війні може бути або поразка, або перемога. А там, де нема перемоги, є поразка (втрата територій). А там, де є поразка, дуже близько до смерті – втрата державності та ідентичності.

Всі панівні смислові конструкти цієї війни ведуть щонайменше до поразки, тому всі щоденники цієї війни від Берозовців, Яковин та Майклів Накі є безсенсовими, дезорієнтуючими і шкідливими.

Ні перемоги, ні поразки – перший смисловий конструкт. Він сформований у США. 

Формула миру – якомога більше підписів від країн, які мають чомусь вразити путіна, – другий смисловий конструкт. Він сформованим Єрмаком.

Запрошення до НАТО – чомусь має зупинити путіна – третій смисловий конструкт. Сформований колективним Портниковим.

Допоки не буде прийнятий і поширений правильний смисловий конструкт, прогнози війни будуть песимістичними. Цей конструкт дуже простий: ворог на окупованих територіях має бути знищений якомога швидше, без можливості залишити ці території. Ракетні обстріли можна припинити виключно ракетними ударами у відповідь, тільки більшими.

*****

Є ще один, нав’язаний нам, дурний смисловий конструкт рівноваги на полі бою як основи для переговорного процесу. До речі, він якось плавно витіснив конструкт локальної перемоги у війні як основи переговорів.

У прихильників цього конструкту критерієм рівноваги чомусь вважається рух лінії фронту за одиницю часу. Мовляв, якщо фронт не рухається рік, то досягнута рівновага і треба шукати шляхів для домовленостей, особливості за умов чисельної та технічної переваги ворога.

Думки про те, що ворогу не обов’язково рухати фронт, і думки про відсутність зацікавленості ворога у будь-яких угодах за умов переваги в місцевих інтелектуалів чомусь не виникає. За три роки «рівноваги» ворог виб’є живу силу і все закінчиться капітуляцією.

Рівновага у війні – це коли сторони припиняють війну обопільно виходячи з безсенсовості ведення бойових дій.

Рівновага у війні – це не стабільна лінія фронту, а припинення вогню. Така рівновага не потребує ніяких мирних угод, оскільки вони безсенсові.

Для того щоб вогонь припинився сторонами, Україні ще потрібно дуже багато в плані озброєнь. 

США навіть близько не ведуть політики в плані досягнення рівноваги і замороження конфлікту. Самотужки нам також далеко до такої рівноваги.