2 роки повномасштабної війни. 10 років Небесній Сотні

2024 рік стає визначальним та найскладнішим роком для українців, починаючи із 1991-го. Концентрація завдань, негативних впливів та загроз – захмарна. Зрештою, ми самі, українці, доклали до цього чимало зусиль і продовжуємо це робити. 

Результати не брешуть. Хочеш правди в рідній хаті – не бреши. Особливо, якщо ціною брехні може стати фізичне знищення українського народу.

10 років Небесній Сотні. Кого ми покарали? Скільки засуджених за злочини проти майданівців, включно із вбивствами Небесної Сотні? Кілька беркутівців, яких зробили крайніми. Не згадавши організаторів та так звані «треті сили», які стріляли в обидва боки – і в майданівців, і в правоохоронців. Саме «треті сили» запустили кривавий маховик 20-го лютого. Але про них – мовчання. Зате частина кримінальних справ закривається: відповідно до Кримінально-процесуального кодексу, 10-річний термін розслідування є максимальним для деяких видів злочинів. 

«Справа честі» – казав колись генпрокурор Юрій Луценко про справи Майдану. Якби в нього чи всіх без винятку його наступників таки була честь, то були б вироки та реальні розслідування. Чи ні? Як ми змінили систему управління Україною? Покращили чи погіршили? Оцінімо за критерієм законності та верховенства права. При кому краще виконували Конституцію та закони України – при Януковичу, Порошенку чи Зеленському?! Задумайтесь. Бо вже пора. Янукович знав, що Конституцію та закони треба виконувати, тому старався їх змінити під себе. Порошенко почав відкрито порушувати Конституцію та закони. Зеленський поклав не тільки руку на Конституцію в 2019 році. Багаторазово витер ноги, розтоптав. Починаючи із розпродажу України, невведення воєнного стану, розпуску Верховної Ради, ідеями подвійного громадянства чи легалізації одностатевих шлюбів. Що очевидно суперечить Основному Закону. Якщо його хоча б взяти в руки та власноруч прочитати. 

10 років війні, яку значна частина людей не хотіла помічати до 2022 року. Включно із Зеленським, що відводив наші війська, зупиняв оборонні програми, розміновував Чонгар, побачивши мир в очах кремлівського психопата.

Люди не хотіли думати та бачити очевидного. Все, що зараз відбувається в Україні в контексті військових дій (дії влади, фінансування і т. д.), було зрозуміло та певною мірою прогнозовано ще в березні-квітні 2022 року. Проте навіть деякі мої щирі прихильники дуже неохоче відкривали очі на правду, адже так зручно сховатись в ура-патріотичну теплу ванну зеленого телемарафону?

А чи взагалі українці думають, що буде в 2025, 2026, 2027 роках? Від чого це залежить? Що буде, якщо збережуться всі теперішні тенденції? Допомога буде вічною? Що відбудеться, коли всупереч Конституції наші землі і надра перейдуть у власність транснаціональних корпорацій та «українських» олігархів, серед яких за абсолютно випадковим збігом обставин відсутні етнічні українці. Як і у вищому політичному керівництві держави. То те, що ми маємо, – випадковість, бо хтось «має право на помилку», чи закономірність, яка зберігалася впродовж всіх років перебування при владі? Та й, зрештою, впродовж всіх років Незалежності, яку насправді ми здобуваємо саме зараз. 

Пишу ці рядки для того, що розбудити інстинкт самозбереження Українського Народу, лють до всіх ворогів та усвідомлене прагнення діяти.

Воєнна ситуація

Перші тижні та місяці повномасштабного вторгнення були насичені страшними випробуваннями, які розбудили Український Дух. Кажуть, якщо пацієнт дуже хоче одужати, то медицина тут безсила. Так і Український Народ, в своєму прагненні вижити та захиститись, пробудивши свій Дух, зламав кремлівські плани (та частини геополітичного закулісся). «Київ за три дні» виліз боком московським виродкам. Доторкнувшись до свого Духу, українці відчули силу та ейфорію. 

Проте замість того, щоб відразу почати все змінювати, зокрема і очищатись від тих, хто нас відкрито зраджував та готував «червону доріжку» для путінських військ, ми дозволили засліплювати себе телемарафону та купі проплачених журналістів-експертів-блогерів. «Розберемось після перемоги» – звучить гарно. Тільки чи буде та перемога, якщо нічого не змінити всередині?! 

Станом на кінець листопада ЗСУ деокупували понад 40 000 кв. км. Для порівняння – це в два з половиною раза більше, ніж площа московських псевдореспублік: Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії. На той момент Україна звільнила 40% окупованих після 24 лютого територій. І це величезне українське досягнення, насамперед ЗСУ. 

Жертовність та героїзм воїнів за допомогою інформаційних технологій Зеленський та його слуги неукраїнського народу старались максимально трансформовувати у свої рейтинги підтримки. Саме це стало першопричиною формування викривленого сприйняття реальності українцями в дусі «двє-трі нєдєлі максімум», «скоро на московії закінчаться ракети» чи «влітку-2023 будемо пити каву в Криму». Але воно так не працює. Довга війна – марафон, а не спринт. Війна потребує підготовки, планування, власного виробництва боєприпасів, підготовки ресурсів всіх видів, мобілізації всього необхідного. Не тільки людей.

Розпіарений контрнаступ не дав результатів. Через багато об’єктивних та суб’єктивних обставин, які не є предметом цієї статті.

Факт залишається фактом, станом на 22 лютого 2024 року московити окупували близько 108,6 тисячі квадратних кілометрів або майже 18% території України. До прикладу – площа Бельгії становить майже 30,7 тис. км², Ізраїлю – 22,145 тис. км² , Нідерландів – 41,85 тис. км².

Вже тривалий час західні військові експерти (із Пентагоном включно) радили Україні перейти до потужної оборони. Аналогічної до того, як московити готувались до нашого контрнаступу. Новий наступ вже почався, кілька днів тому впала Авдіївка, проте ми досі так і не спромоглись бодай налагодити механізм будівництва ліній оборони.

На московії всі державні структури – губернатори і нижче, та будівельні компанії забезпечують армію матеріалами, готовими конструкціями тощо. В нас аналогічна робота ще навіть не розпочалась, за винятком «футболу» між урядом та військово-цивільними адміністраціями в окремих областях, в процесі якого незрозуміло, хто саме повинен здійснювати відповідне будівництво та за які кошти. Відповідальність за це цілком і повністю лежить на Володимирі Зеленському, а подальша напружена ситуація, можливі втрачені території та можливі надто великі втрати особового складу є прямими наслідками (без)діяльності вищого політичного керівництва. 

В нинішній ситуації перемогою буде втримання теперішніх рубежів оборони!

Здатність якісно чинити тотальний опір повзучій окупації противником, який ресурсно нас переважає, прямо залежить від матеріальних ресурсів війни: боєприпаси, снаряди, озброєння.

Критична потреба мобілізації людей зараз становить принаймні 400 тисяч, проте людський ресурс сам собою не здатний вирішити проблем, адже збільшення кількості живої сили при кричущій нестачі ресурсів забезпечити її життєво необхідним – є безвідповідальним, а в деяких випадках – злочинно-шкідливим.

Зволікання з будівництвом стратегічної багаторівневої оборони дорівнює пасивному сприянню ворогові.

Мусимо вийти із пастки штучних зелено-марафонних ілюзій та почати виявляти максимальний прагматизм і критичне мислення. Без паніки, добре усвідомлюючи реальні загрози та потенціал ворога. Ми здатні вистояти, а згодом і перемогти імперську росію, проте це потребує певних обставин і передумов.

Одним із найнеобхідніших факторів, що потребують змін, є величезна деморалізація українського суспільства.

Економіка

Болотна імперія перевела економіку на військові рейки – підприємства ВПК працюють в три зміни, 6,5% ВВП рф йде на потреби московської армії. А ми?

Половина на нацбезпеку та оборону, ще половина – у дефіциті. 

У 2024-му доходи бюджету становитимуть 1 трлн 768 млрд гривень.

Видатки планують значно більші – 3 трлн 355 млрд гривень. А це означає, що дефіцит становитиме половину бюджету – 1 трлн 571,5 млрд гривень.

Затвердження бюджету є одним із основних завдань Верховної Ради, проте прийняття бюджету із дірою в 50% – це абсурд! Абсурд, за яким уважно спостерігають західні партнери. Додайте до цього багатомільярдні витрати на дороги, мільйонні зарплати топчиновникам, постійні факти корупції, а головне – продовження знищення реального сектору економіки. В основі економіки завжди лежить виробництво високої доданої вартості.

Сфера послуг, освіта, медицина, управління тощо – є похідними. Найбільшою економічною катастрофою в нинішніх умовах є продовження викрадення національного багатства – насамперед антиконституційного розпродажу землі і надр. Саме наявність свого економічного сировинного базису є необхідною передумовою для створення виробництва високої доданої вартості. 

Це стосується і залізної руди, і зерна. Не зерно треба вивозити із України, а хоча б борошно, а ще краще – макаронні вироби. Продукцію із високою доданою вартістю.

Вирішення вищезазначених проблем є тотожним до нашого виживання. Розміри допомоги будуть тільки зменшуватись, до цього потрібно було готуватись ще з 2022-го, а не приймати бюджети із дефіцитом 50%! Проте для електорату, на який розраховує Володимир Зеленський, катастрофічність такого бюджетного дефіциту не є очевидною та зрозумілою.

Мусимо також усвідомлювати, що левова частка допомоги не є безкоштовною – її потрібно буде віддавати. Проте розраховуватись маємо не майбутнім наших дітей та онуків – землею і надрами, а економічними прибутками, незаконно виведеними в офшорні зони грошима, замороженими московськими активами, а далекій перспективі – контрибуцією та репараціями.

Вартість наших надр вимірюється десятками трильйонів доларів, тоді як загальна сума всіх боргових зобов’язань України трохи перевищує 200 мільярдів. Хоча, підозрюю, що при ретельному дослідженні походження цих боргів значна частина з них може бути зменшена та/або ліквідована. Зважаючи на різноманітні шахрайські схеми політико-економічного пограбування України.

Міжнародна ситуація

На міжнародній арені відбувається геополітична поляризація світу між США та Китаєм, НАТО і так званим БРІКС (яке нещодавно вийшло за межі 5 країн – Бразилії, росії, Індії, Китаю, ПАР). Україна відіграє роль одного із ключових елементів для перерозподілу подальшого геополітичного впливу над ЄС, і як наслідок – над усім світом. Саме тому наша війна проти споконвічного ворога не може не хвилювати США, Велику Британію, ЄС та інших геополітичних суб’єктів. Щоправда, така картина є неповною, без розуміння ролі так званих глобалістів-транснаціоналів, які є найсильнішим позатериторіальним геополітичним центром. Попри те що саме глобалісти стоять за спиною президента США Джо Байдена, міжнародна політична шизофренія досягла такого рівня, при якому поразка США може бути перемогою глобалістів. 

Україна стала заручницею закулісних геополітичних торгів, першопричиною чого є безумовно антиукраїнська природа всієї влади в Україні впродовж 33 років. Фактично відсутність суб’єктності на міжнародній арені стала передумовою зокрема і московського нападу. Розв’язати цю проблему можна тільки шляхом перемоги українців над внутрішнім ворогом.

Ускладнює ситуацію передвиборча політична боротьба між республіканцями та демократами США. Водночас ані Зеленський, ані раніше Порошенко та Турчинов жодного разу не спробували запустити виконання Будапештського меморандуму. Якби на міжнародному рівні чітко звучало, що підписанти БМ мають ОБОВ’ЯЗКИ перед Україною, то жодні політичні спекуляції щодо надання чи ненадання допомоги були б неможливими! 

Влада в Україні жодного разу не зверталась до США та Великої Британії із відповідними пропозиціями. 

Ще однією проблемою, яка може стати набагато гострішою, став зерновий конфлікт із Польщею, який продовжує набирати обертів. При цьому, вживаючи словосполучення «українське зерно», Зеленський і ко насправді захищають інтереси корпорацій та зернотрейдерів. Саме корпорації та зернотрейдери, які володіють десятками та сотнями тисяч гектарів землі, скуповують за заниженими цінами продукцію в малих та середніх фермерів. І поки останні виживають, вони отримують надприбутки. 

Водночас поляки відстоюють інтереси свого національного фермерства. Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск не просто так наголосив, що Польща і надалі буде підтримувати Україну, проте зараз сотня людей хоче отримувати надприбутки, користуючись ситуацією.

5-та колона москви дуже активно включилась в це розпалювання ворожнечі між нашими народами. 

Дай Боже нам не зіпсувати відносини із поляками ще дужче, особливо на тлі надважких майбутніх місяців жорсткої оборони від московської армії. Адже найкращим для України геополітичним шляхом є створення Балто-Чорноморського Союзу – Україна, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Білорусь (після зміни диктатури промосковського Лукашенка) – у партнерстві зі Швецією, Норвегією та Великою Британією.

Внутрішній ворог

33-ій рік Незалежності в умовах повномасштабної війни ставить перед українцями болючі, але надважливі запитання: чиєю є держава Україна? Кому належить? В чиїх руках національне багатство? Чиї інтереси захищає влада в Україні? Це все випадковості чи закономірності?

Саме у 2024 розпочався завершальний етап викрадення національного багатства українців – землі і надр – фактична ліквідація економічного базису державності українського народу!

За що воюють українські воїни? Що змушувало українців йти на Майдан, волонтерити, ставати добровольцями, воювати?

В основі формування народу лежить два фактори. Перший – кров. Спільність. Генетика. Народ – на родах заснований. Ми відчуваємо зв’язок, близькість, спільну загрозу, спільний біль, потребу виживати. Зрештою держави як вищі форми організації народів створювались саме з метою збереження народу в часі і просторі, забезпечення його домінування на своїй землі.

Другий фактор – земля. Наполеон колись сказав: «географія – це доля». Земля – наше середовище проживання. Тут закопана пуповина всього Українського Народу. Саме через сильний метафізичний зв’язок із землею ми і збереглись, попри все – війни, Голодомори, репресії, чистки.

За збереження Українського Народу та Української Землі воюють українці. А не за різних зрадників та злочинців.

Імітація держави вбиває. Україна так і не стала державою українського народу, імітація вбивала нас весь час із 1991-го, коли ми вирвались з-під окупації московією. 

Імітація не може бути довгою. Саме тому вона зараз і закінчується, привівши нас до точки неповернення. І ми, українці, мусимо у 2024 році припинити імітацію та почати будувати Україну як державу Українського Народу.