Агатангел Кримський – добрий вісник різних культур
Його ім’я в перекладі з грецької означає «добрий (благий) вісник». Таке дають тим, кому слід обрати духовну кар’єру. Герой цієї статті асоціюється з тим, що по-справжньому відкрив Україні літературу та взагалі культуру і Європи, і Сходу. Неможливо уявити українське сходознавство без цієї людини. Іменем цього діяча зараз названо київський Інститут сходознавства. Важливо також, що він свідомо зробив український вибір і відкрив Україні її саму. А ще згадають, що цей народжений у січні геній знав понад шістдесят мов. Мав феноменальну пам’ять. В його особистій бібліотеці було понад 50 тисяч томів. Йому ми завдячуємо словниками нашої мови. Він міг чудово зробити кар’єру в Бейруті чи будь-де – проте обрав Україну, коли це не схвалювалося та було небезпечно. Знають, що його репресували. Проте менше згадають про те, що це був не просто поліглот, а ерудит, який чудово орієнтувався взагалі в різних культурах, перекладав із багатьох мов, а його збірку «Пальмове гілля», де показано Схід очима сучасного вченого-мандрівника, ставлять на рівних зі «Західно-східним диваном» Ґете. При цьому великий українець був дуже скромним і навіть не вважав себе ні поетом, ні видатним ученим. Але час розсудив інакше. Сьогодні його переклали арабською та іншими мовами.
Надзвичайний арабіст, тюрколог, українознавець… У нього були псевдоніми, наприклад «А. Хванько». Він народився у Володимирі на Волині, а не стало цього діяча в Кустанаї (сьогодні це Костанай) – проте досі не з’ясовано обставин смерті. Це – Агатангел Кримський (1871–1942). Лінгвіст, літературознавець, історик, антрополог, фольклорист, поет, романіст, літературний критик… Але цим не обмежується його доробок. Ми знаємо з історії, що цього генія репресували, а на його ім’я було накладено табу. Його заново Україні відкрив Максим Рильський – спочатку як поета, автора «Пальмового гілля». Згадував у листах. Відзначав як геніального перекладача. Потім окремі праці А. Кримського стали перевидаватися, хоч і з обмеженнями. Комплексно і ґрунтовно українцям його біографію та праці відкрила Соломія Павличко у своїй монографії.
Читати А. Кримський навчився у три роки. Він був політичним українцем, свідомо обравши для себе все українське. У ньому була кримськотатарська, білоруська, польська та інша кров. Українську мову для себе вчений обрав свідомо, причому рано. Власне коріння (яке сьогодні вже досліджено) характеризував так: «Мій батько з білоруського міщанського роду, мати – полька литовська, – я знацця, ані кровинки вкраїнської не маю, тільки що вродився та виріс на Вкраїні. Хоч я родом не вкраїнець, але цілком проукраїнився». В іншому тексті писав іще відвертіше: «…звуки української пісні доводять мене до сліз». Про себе наш геній писав: «Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від “офіційних занять” часину я присвячував Україні». У нього були інтелігентні предки – наприклад, мулла. Чи не тому майбутній академік отримав генетичну спрагу до знань і поетичний дар? Також, попри зовнішні стриманість і чемність, був принциповою людиною – і це помітно не лише у працях, а й у самому стилі життя. А. Кримський був чесним перед собою та іншими, не шукаючи матеріальних вигод. Також помітна і його самопожертва не лише задля української культури, а й у родинному масштабі, оскільки він допомагав братові та сестрі, причому до кінця свого життя, а ще відома його справжня допомога іншим людям.
Він справляв враження стриманої, замкненої людини. Так, був надзвичайно працелюбним, методичним, зовні не дуже емоційним. Справжній темперамент виливався в його творчості. Саме тому статті, книги, вірші та інші тексти генія (скажемо без перебільшення про геніальність) так цікаво читати й сьогодні. До речі, А. Кримський хоч і вірив у документ, спирався на точні факти, але ніколи не ігнорував живого спілкування, тобто практики, яка підтверджувала теорію. А також реагував на сучасну йому літературу – у тому числі українську. Йому належать відгуки на творчість Лесі Українки, Ольги Кобилянської та ін.
Про нього можна написати дуже багато, тому варто окреслити кілька яскравих рис.
Що сказати про поезію А. Кримського? До неї він ставився так (у «Пальмовому гіллі»): «Поезіє! сопутнице моя! / Ти – теплий, животворний промінь сонця». Для нього це справжній друг: «Як попадався я в буденний бруд, / Робила ти одно з великих чуд: / Ховала все під фантастичним флером, / Як під сріблястим, місячним етером». Але цінність цих віршів і в тому, що мандрівник-поет описав екзотичну природу не як екзотику, а як близьку йому – не з чужих слів, а реально. Водночас така поезія не документалістика. Ці вірші й сьогодні читаються дуже мило – наприклад, сад під вікном, і краса квітів із пахощами відволікає вченого (далі цитуються вірші в тодішньому правописі): «Підведу од книжки очі, – / Під вікном ростуть банани, / Шелестять високі пальми, / Мирти, фіґи і платани. // Є й мигдаль яснозелений, / Єсть і сивая маслина, / І акация рожева, / І смолистая кедрина. // Підійду я до віконця, – / Пахнуть рожі й базилики, / Туберози і фіялки / Й наркотичнії гвоздики». Водночас ліричний герой бачить згадку з Батьківщини та зміцнюється в думці, що він українець: «Горді пальми… Думні лаври… / Манячливий кипарис… / Океан тропічних квітів… / Ще й цьвіте цитринний лїс… // Я хитнувсь, бо наче впив ся / З аромату тих квіток. / Аж погляну: коло пальми / Простий житнїй колосок…» Узагалі помітно, що поет дуже любив квіти і взагалі рослини. «Запахнули гвоздики, / а вгорі під небесами, / наче бджоли золотії, / зорі мигають роями…» І хоча сам автор дуже скромно оцінював свій дар, інші вважали інакше. Так, Іван Франко відгукувався про свого сучасника як про «високоталановитого поета».
Про А. Кримського-перекладача можна казати безліч, але досі вражає огром того, скільки він створив. І найпершим явив нам українською мовою. Сьогодні, звичайно, зазначають, що він часто відступав від форми перських, арабських, тюркських та інших східних оригіналів, але не варто забувати, що на той час наш переклад як наука ще тільки формувався, а східна література тривалий час лишалась екзотикою. Також відтворювати українською ритмомелодику цих мов дуже важко. Для перекладача на той час було важливо показати зміст. І в поета це виходило. Скажімо, збережено ідею в такому динамічному вірші – «Войновича пісня Абу-Ібрагіма Монтасира, останнього саманідського князя (Вбито його 1005 р.)»: «Кажуть люди: “Чом не любиш / Днів спокійних та утішних / В гарно прибраних палатах, / Серед килимів розкішних?..” / Ні! як чую гук лицарський, – / Співи слухать неохота! / Вчую кінське тупотіння – / Сад, розмови, – вже нудота! /… В мене бенкет – на сідельці; / В мене / сад – вояцькі списи; / Лук і стріли – це ж у мене / І тюльпани, і нарциси!» В оригіналі інакші розмір, римування тощо, але настрій та ідея точно відтворені. До речі, кого зі східних поетів тоді особливо знали в Європі? Фірдоусі, Гафіза… може, Омара Хайяма. А український перекладач і дослідник показав цілу плеяду талантів іще до Фірдоусі.
А ще А. Кримський здійснив просто революційний на свій час крок, науково обґрунтувавши у своїй розвідці про те, що на Київщині збереглися форми мови Давньої Русі. І показав близькість цих форм із сучасною українською мовою, навівши приклади таких простих слів, як «кішка», «глек», «голубник», «кріп»… Простих слів, які знають прості люди.
Його знають і як літературного колегу інших письменників, зокрема Лесі Українки. Коли вона писала свого «Камінного господаря», то радилася саме з А. Кримським як знавцем іспанської мови, щодо наголошення іспанських імен та інших нюансів. Пишучи поему «Одно слово», де описала долю Павла Грабовського (про якого була моя публікація в «Сурмі»), питала саме в А. Кримського, «чи є в якутській мові слово “воля” (liberté)». Коли той відповів, що є кілька синонімів на позначення цього слова, авторка не стала в остаточному варіанті поеми конкретизувати, в якій саме мові українець не може знайти відповідника своєму слову «воля», щоб пояснити тубільцям, чого йому бракує. Або також саме з геніальним ученим консультувалася щодо оригінальних документів грецькою та латинською мовами на тему раннього християнства (як і вона, А. Кримський вільно володів цими класичними мертвими мовами). Лесю Українку ніколи не задовольняли непрямі джерела та перекази. Вона прагнула першоджерел – саме тому її драматургія й сьогодні читається з таким інтересом. Вважайте, що ви на машині часу. Адже це й точне відтворення давньої минувшини, культур… А. Кримський згадував: «Я не наважусь назвати іншого письменника, який би з такою відповідальністю ставився до своєї праці, як Леся Українка. Вона готувалася написати драми «У катакомбах» і «Адвокат Мартіян» і звернулася до мене з просьбою дати їй кілька наукових праць…. А вона знала класичні мови – латинську, грецьку. І писала, що саме їй треба діставати. Я послав їй ще величезну дисертацію Олара „Переслідування християн Римською імперією”, написану французькою мовою, – товста книга. Поетеса місяців два читала її і знову пише, що не може „тільки розвідкою обмежитись”. Вона замовила ще ряд книжок. Я їй цілу бібліотеку послав. Вона всі ці книжки уважно перечитала. Якби який-небудь приват-доцент стільки прочитав, скільки вона! А вона стільки працювала лише для того, щоб написати дві коротесенькі одноактові драми. Без перебільшення можу сказати, що Леся Українка була справжнім ученим, дослідником». На тему перших християн наша геніальна письменниця створила більше драм – і А. Кримський це, звичайно, знав. Але був вражений точністю і стислістю форми авторки. Їй довелось опрацювати стільки джерел для того, щоб написати не роман і не епопею, а кілька драматичних творів (хай і не дві драми, а більше, і не всі «одноактові»). Забігаючи вперед, скажу, що цей діяч стояв на засадах того, що українська православна церква має право на самовизначення.
Досі не можуть точно з’ясувати, скільки мов знав А. Кримський. Власне, жодний справжній поліглот не може цього про себе сказати. Річ у тім, що якщо вивчати близькоспоріднені мови, то в новій мові цієї групи можна знайти спільні, знайомі риси. Також учений знав ще й діалекти і говірки, яких було безліч. Сьогодні навіть називають до ста мов, відомих цьому генію. А сам він жартував: «Ліпше буде сказати, яких я мов не знаю». Також умів жартувати з себе, згадуючи випадок із молодості: потрапивши на Близький Схід і знаючи мову з книг, але не з живого спілкування, почав звертатися до місцевого населення цим варіантом. Місцеві були здивовані. Потім Агатангел Кримський писав, що, виявляється, вивчив застарілий літературний варіант арабської мови. І на ці звертання відреагували так, як у сучасній Україні хтось заговорив би мовою часів Кирила і Мефодія. До речі, у своїх працях учений звертався не лише до текстів, а й до власного досвіду. Якщо хочеться дізнатися, які тварини, рослини, мінерали, метали, узагалі природа на Сході, – слід читати доробок нашого вченого. Якщо хочеться дізнатися, як жили тоді люди, як одягалися, які були звичаї, що помічав за гарячими слідами мандрівник, – вам сюди. В автора явно був талант не лише науковця та письменника, а й репортера.
Відомо, що наукова кар’єра героя моєї статті була успішною. Він був і професором арабської мови та літератури, і очолював цю кафедру, і став директором Інституту української наукової мови, і також стояв на чолі відділів, пов’язаних із філологією… Його перекладний український словник досі залишається класикою, оскільки там не лише чиста мова, а й багатство форм. Справжня енциклопедія! Поезія науки і наука поезії! Але чи варто казати про те, що й саме це видання репресували із його творцями, і сьогодні це бібліографічна рідкість? Що потім усе знайдене перевидавали за окрушинами, а творці біографії діяча працювали з неопублікованими рукописами в архівах?
20-ті рр. ХХ ст. були справжнім українським національним відродженням. Але 1929 р. став фатальним для героя моєї статті. Фактично цей діяч стає персоною нон ґрата, оскільки його звідусіль звільняють і не публікують, а на саме ім’я накладено табу. (Проте були віддані йому, які підтримували спілкування). Зазначу, що Агатангел Кримський не приховував своєї української позиції. Зрештою, 1941 р. його заарештували як «неблагонадійного», а 1942 р. є дані про смерть. Проте як і коли це сталося, досі не знають. Реабілітували добре ім’я завдяки ентузіастам.
Що сталося з А. Кримським після 1941 р., залишилося загадкою і для його сучасників, і для пізніших поколінь. Уже після його смерті М. Рильський писав 1947 р. у відповідь на питання про цього діяча: «Щодо Кримського, то доля його мені невідома, але за всіма даними його нема в живих». Відомо, що поет зробив усе для увічнення пам’яті про цього генія – у тому числі видання його творів та вшанування ювілею.
Я не відкрила й сотої частки цієї скарбниці. Але скажу, що в Агатангела Кримського були всі риси, потрібні для справжнього вченого. Цілеспрямованість, методичність, уміння та бажання пізнавати нове. А ще – яскрава фантазія, оригінальне мислення. Тому він умів творити. Український патріот за власним вибором, надзвичайно порядна людина, він залишив світлу пам’ять не лише як науковець чи творець, а й як друг, колега, сучасник інших інтелігентів. І, звісно, хочеться, щоб більше читали та видавали його статей, книг, перекладів, бо здобутки А. Кримського треба систематично запровадити в наш канон для широкої авдиторії.
Аналітик матеріалів – Олена Смольницька
Про авторку: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів).