«Удар в штангу»… і опускається інформаційна завіса

У кожній театральній чи цирковій трупі є люди, які заповнюють паузи між номерами, чи їх виштовхують на сцену, коли головний герой вистави забув слова і не те сказав, чи попадали декорації, чи ще щось трапилося... Тож опускають завісу і починають виправляти недоліки, а щоб відволікти увагу та переключити глядача, щоб він не свистав і забув про те, що «зморозив» перед цим головний герой, то на подіум перед опущеною завісою випускають якогось клоуна чи артиста комедійного жанру, щоб він якимись солоними жартами чи навіть непристойною поведінкою відволік увагу від головного героя і переключив її на себе. І це часто вдається. 

І коли знову піднімається завіса, а на сцені з’являється посвіжілий головний герой, то багато глядачів зустрічають його оплесками, забувши, що він молов перед цим.

У нашому ж театрі це відбувається постійно. І після кожного удару головних героїв у штангу зразу ж опускається інформаційна завіса, і на подіум виходить або Мар’яна, або ж Микола, і тримають глядачів у заціпенінні до того часу, аж поки головні герої не підлаштують нові декорації, не вивчать нові слова та не вийдуть з ними до глядачів.

І так відбувається дуже часто, і головне, що глядач все це сприймає на віру і задоволений…

***

Коли читаю, що чиновники щось роблять, порушуючи Закони і Конституцію України, пояснюючи це тим, що це заради якоїсь «політичної доцільності», то вирішив згадати свій допис, написаний ще декілька років тому:

«Тут останнім часом точаться розмови, що десь готується проект закону про виправдання президента, коли він здійснює якісь дії, керуючись “політичною доцільністю”.

Насамперед, варто розібратися, що таке є “політична доцільність”?

Як на мене, то по простому – дії керівництва держави спрямовані на виконання Конституції України, покращення обороноздатності країни, покращення рівня життя людей, економічної безпеки тощо – є “політично доцільні”, а усе те, що може призвести до падіння рівня життя, зниження обороноздатності, безпеки – є зрадою.

І ніякі тут захисні закони не врятують. Особливо коли “Що таке політична доцільність?”, визначають люди, узагалі далекі від українського народу.

Ось візьмемо приклад: дехто говорить, що здача спецоперації Лукашенку по “вагнерівцях” була політично доцільна. Тоді у чому тут виграла Україна? Виграв Лукашенко, бо він ще раз довів свою відданість путіну, повернувши йому його бойовиків. Виграв путін, тому що тепер ті 32 “вагнерівців”, не стануть перед судом і не розкажуть про свої і його злочини, а уже під іншими прізвищами будуть служити йому вірно, як собаки. 

Україна ж програла. А про тих українців, які під прикриттям на території росії і білорусії готували цю спецоперацію, і, найімовірніше, після зради вищим керівництвом країни потрапили у застінки ФСБ, я взагалі промовчу...

Будь-які політичні дії керівництва країною – “доцільні” вони чи “не доцільні” оцінюються через результат, який вони приносять для своєї країни. І тільки для своєї, а не для чужої!

Хто цікавиться історією, то знає, що Хрущов, прийшовши до влади у 1953 році, заявив про злочини Сталіна аж у 1956 році. А чому мовчав три роки? А тому, що у цей час віддані йому люди “шарили” по усіх архівах і знищували будь-які згадки про Хрущова і його підписи, які він, вважаючи що це “політично доцільно”, ставив під розстрільними списками ще при керівництві Сталіна. І коли усі його сліди там були знищені і затерті, то лише тоді він заговорив про ті злочини із трибуни.

А сьогодні, коли гори плівок, інтерв’ю, безліч свідків... 

Який суд буде зважати на якусь “політичну доцільність”, якщо від неї виграють усі, окрім України і українців?»

***

Ось читаю: «...директор Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова заявила: щоб населення країни зберігалося хоча б на рівні 30 млн, Україна щорічно повинна залучати 300 тис. мігрантів; після війни ця недостача може бути катастрофічною».

Насправді мені не зовсім зрозуміла позиція директора Інституту демографії, яка не розкриває питання «Що потрібно зробити, щоб повернути українців в Україну?». А знаходить легку відповідь: «Україна щорічно повинна залучати 300 тис. мігрантів». І що – ось це і є уся українська демографічна «наука»?.. 

Звичайно, це велика проблема, але варто говорити відверто, що ця проблема виникла не сьогодні, і війна – це лише одна із причин, і якщо ми проблеми нашої демографії перекинемо лише на війну і скажемо, що молодь з України почала тікати лише через війну, то це буде необ’єктивно, і питання з покращанням демографії не вирішить.

Я про ці проблеми із демографією писав ще у 2011 році: 

«Нещодавно на одному із телевізійних політичних шоу в одного з постійних експертів запитали, чому українські діти тікають за кордон і що необхідно робити, щоб цього не відбувалося? На що вчений муж відповів, що в цьому нічого страшного немає, на їхнє місце в нашу країну приїде молодь з інших країн. Я цю відповідь згадав, коли прочитав в Інтернеті, як у Німеччині німецький пенсіонер зробив в автобусі зауваження про погану поведінку хлопцям неєвропейської зовнішності, а ті вибили пенсіонеру зуби. Вставляючи зуби, німець, мабуть, жалкував, що відпустив своїх дітей на роботу за океан. Але їхні діти, якщо і їдуть закордон, то на високооплачувані посади і серйозні контракти, а наші – прибиральниками, різноробочими та доглядачами пенсіонерів – людьми третього сорту. І тільки тому, що їхні батьки на їхній батьківщині не змогли створити їм робочі місця відповідно до їхніх здібностей і покликань, дозволили розпродати країну та залишили їх без майбутнього. Тож, нехай старше покоління і розраховує на «достойні» пенсії, які їм «вділять», як тому німцю, хлопці, що приїдуть з теплих країн на місце нашої молоді, яка втече закордон...» (Із книги С. Медвідь «Батьки, діти, реформи і МИ.» Вид. «Консоль» 2011 р.)

Про автора: Сергій Медвідь – 

письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.