До внутрішньополітичної проблематики

Ситуація в міжнародних відносинах стала переважно прогнозованою або такою, яка вже не залежить від Києва, а допомога Заходу, на якій тримається Україна, відтак залежатиме значною мірою від нашої внутрішньої політики.

Що маємо? Конфлікт Зеленського й Залужного зайшов у стадію, коли вони, за певних умов (під уявним тиском Заходу, наприклад), ще довго можуть терпіти одне одного, проте фігуранти вже стали вічними ворогами.

Зеленському потрібна перемога на фронті, яку наразі може забезпечити лише ЗСУ під керівництвом Залужного (за умови допомоги Заходу). Проте в результаті цієї перемоги й наступних виборів виграє більше Залужний, а не Зеленський. І це не може не бентежити амбіційного лідера на Банковій, який, до того ж, не виключено, має підстави боятися антикорупційних розслідувань після втрати влади.

До протистояння між Верхголкомом і Голкомом, за ознаками, долучається третя сила. В ОПУ не можуть не бачити, як ЗМІ, підконтрольні Порошенку та його ситуативним союзникам, «окучують» опального генерала, готуючи йому, в разі звільнення, чи то перше місце в передвиборчому списку до ВР, чи то ще якийсь бонус. А, може, просто роздмухують вогонь неприязні між генералом і президентом. Інша справа, чи погодиться досить розважливий Валерій Федорович пов’язати своє ім’я з політсилою, яка має виразний негативний імідж. У наступну Раду чи на Банкову потраплять насамперед політики, які під час війни брали участь у безпеково-оборонних заходах і діти яких не переховувалися за кордоном. Отже, «Європейська солідарність» і сам «Жмуруку» шансів повернутися в українську політику мають небагато. Ну, хіба протягнуть «потягом» відомих і ще невідомих корупціонерів і ухилянтів за списком, який очолюватиме Залужний. Але навіщо той камінь на шиї найпопулярнішому нині генералові? Отже, П. залежний від Головкома більше, ніж Головком від П. Якщо, взагалі, залежить.

МОБІЛІЗАЦІЯ. Насувається «скандал». ЗСУ потрібні бійці, але мобілізувати виборців, коли вони цього не хочуть, у демократіях непопулярно. Цифру чи то 400 чи то 500 тисяч необхідних, за визначенням, визначають у ГШ (Залужний). Проте формально саму цифру затверджує й озвучує для парламенту Президент (Зеленський). Більше того, саме руками парламенту й уряду (і там, і там головний – Зеленський) цей непопулярний захід перетворюється на закон і реалізується. Спроби ОПУ перефутболити публічну (рейтингову) відповідальність за мобілізацію на Залужного, Головкомом були з легкістю помаху крила метелика перекинуті назад, на Банкову. Вийшло так, що всі (корумповані) воєнкоми, всі, як правило, непристойно пузаті співробітники ТЦК, незнайомі із законами держави, які ловлять громадян часом у геть непристойний спосіб, це відповідальність – винятково МО, уряду, тож, відповідно, президента і його політсили. До речі, дивлячись на «кабанів» у камуфляжах, виникає питання: хтось скасовував для офіцерів ЗСУ фізичні нормативи, які передбачають підтягування на жердині, 1-2 види бігу на швидкість, тощо?

У боротьбу з мобілізацією включився й Порошенко, девіз якого зараз: «Що гірше, то краще». Мобілізацію слід зірвати, тоді «Квартал» швидше погодиться на «перемир’я» (власне, капітуляцію), а це запустить (пере)виборчий процес і дасть шанс «Невгамовному» «дасть Бог, повернутися на це робоче місце» знову. Спільник чиновника-мільярдера, ексхабарник Луценко озвучив, за визначенням, інформацію з грифом навіть не «Цілком таємно», а «Особливої важливості» – узагальнену кількість втрат ЗСУ від 24.02.22 – 500 тисяч (!), за чим стоїть очевидна спроба Порошенка і його політсили зірвати мобілізацію шляхом учинення психологічного тиску (залякування) на громадян і здобрити ґрунт для омріяних підприємцем-політиком «масових протестів». Реакції правоохоронців – «нуль». Отже, відомий провокатор знову збрехав, догоджаючи «шефу»?

КОНТРНАСТУП ЗСУ завершився наступом росіян і втратою Україною ще кількох десятків кілометрів території держави. Скільки загинуло – поки що державна таємниця. Хто винен – Верховний головнокомандувач чи Головнокомандувач? Потрібні знання й відомості, як ухвалюються такі рішення, і як у них регламентовано відповідальність посадових осіб. Здається, що програли обидва, але один – обраний народом, а інший – призначений президентом. Зеленський на себе відповідальності за карколомний провал розпіареного «контрнаступу» не візьме. Залужний, який усе погоджував з ОПУ і, як справжній український генерал, намагався максимально догодити самовпевненому босу, теж не погодиться посипати голову попелом. При цьому Залужний на випередження може познімати «за провал контрнаступу» низку вірних особисто Зеленському/Єрмаку генералів ЗСУ (якщо такі є). Або ОПУ, скориставшись нагодою, відправить бунтівного генерала у відставку. Вірогідно, це станеться після висновків підконтрольних ОПУ правоохоронних структур про те, хто «запустив» росіян під Київ і на Південь, обіцяючи всім напередодні війни, що «ми готові до будь-яких варіантів розвитку подій».

ЕКОНОМІКА України буквально перебуває на утриманні якоїсь кількості світових демократій. Може, так буде аж до завершення війни, а, може, й не буде. Вести тривалу смертельну війну з країною, яка має власну економіку й не залежить від третіх країн, і залежати від країн, де щороку можуть змінюватися уподобання електорату, смертельно безвідповідально. Проте президент і досі уявляє себе й наступним переможцем на (повоєнних) виборах, а переводити національну економіку «на рейки війни» (власне, вилучати в усіх певну кількість грошей на війну й примушувати додатково працювати) – річ непопулярна.

Показовими для оцінки президентства Зеленського після його завершення стали б висновки аудиторських парламентських та урядових комісій і правоохоронних органів. Хтозна, може, будуть шокуючі новини. А, може, й ні. Проте в історію України Зеленський уже ввійшов як перша особа, що не була висунута на цю посаду як представник олігархічних кланів та/або корумпованих урядів/банків. Більшого ривка суспільства з гнилого й гарантовано проросійського болота годі й уявити. Тепер, якщо чіплятиметься за «популярність» і боятиметься непопулярних рішень у області мобілізаційної, економічної тощо політики, точно, не переможе й увійде в нашу історію як ще один лузер. До того ж той, який не просто програв, але й втратив територію країни. Якщо змириться з тим, що його термін останній, і візьме на себе всю відповідальність за, на перший погляд, непопулярні рішення, за ще кілька мобілізацій, які дедалі глибше будуть виїдати суспільство, матиме шанс і перемогти, і ще раз позитивно увійти в історію. І що раніше це зробити, то більше шансів вижити і зберегтися. Тоді був би, принаймні, теоретичний шанс позмагатися з відомими й ще невідомими молодими політиками, яких традиційно народжує війна. Але щодо перспективи такого розвитку подій є сумніви.

(Прихильників політиків і політсил прошу утриматися від спроб вийти за межі пропонованої дискусії й зосередитися лише на фактах і висновках. Спроби «цензури», спроби залізти в особисте, нав’язлива демонстрація власних політичних поглядів і образи тут будуть припинятися).

https://t.me/Vasyl_Laptiichuk