Принципи оздоровчо-бойової системи «Аркан» полягають не лише у самовдосконаленні – це також і основи взаємодії у територіальних громадах. Але, перш ніж розповісти про ці приципи, слід зазначити, що в Україні не існує конституційних територільних громад.
За нашим Основним Законом, місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Житель – це той, хто проживає. Але за яким критерієм встановлюється факт проживання? Якщо людина має нерухомість у місті та селі – до якої громади вона належить? А якщо володіє маєтками за кордоном, де проводить більшу частину часу, чи перебуває тривалий час на заробітках – вона залишається членом якоїсь української громади? Можна ще наводити багато прикладів і ставити схожі запитання, бо законодавчо поняття членства у територіалній громаді у нас не вирішено. Відтак, дана конституційна норма не конкретизована.
Тепер ще одне запитання: членом якої громади є мешканець міста Винники або села Зарудці на Львівщині? За Конституцією – саме цих населених пунктів або, якщо б село Зарудці разом із сусідніми Зашковим і Завадовим об’єдналося в одну сільську громаду, мешканцем цієї об’єднаної сільської громади. А по факту перелічені населені пункти належать до так званої Львівської територіальної громади. Відтак їхні мешканці раптом стали львів’янами. Це нелогічно та неконституційно, відповідне подання є в Конституційному суді України, але ЗМІ про це воліють не згадувати, а суд поклав справу в довгу шухляду.
Навіть, якби Львів залишився Львовом, без неконституційного насильного приєднання до нього навколишніх сіл і містечок, то навіть у цьому разі «львівська територіальна громада» не була б до кінця конституційною. Наприклад, через те, що частина багатоповерхівок Сихова розташована на території села Зубра. Тобто Львів, як і багато інших населених пунктів, не має затверджених меж.
І, нарешті, останнє – реальне місцеве самоврядування неможливе у багаточисельних громадах, населених пунктах із великою кількістю мешканців! Тобто, повинні бути локальні громади, жителі яких могли би взаємодіяти у межах своєї вулиці, житлового кварталу чи мікрорайону. Конституція передбачає такий механізм: «сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна». Проте, без належного законодавчого оформлення (закону «Про органи самоорганізації населення» недостатньо) та ініціативи «зверху» цей механізм ефективно не запрацює.
Тепер перейдемо до питання територіальної оборони, яке у нас регламентується Законом України «Про основи національного спротиву». Національний спротив – це комплекс заходів, які організовуються і здійснюються з метою сприяння обороні України та спрямовані на забезпечення воєнної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності держави, а також на протидію збройній агресії. Складовими національного спротиву є територіальна оборона, рух опору та підготовка громадян України до національного спротиву. Рух опору стосується окупованих територій, тому, поки що, не будемо його чіпати.
Читайте також: Батько Аркан
Добровольчі формування зони територіальної оборони створюються в межах адміністративного поділу держави, зокрема областей і районів. Військово-цивільна складова територіальної оборони включає штаби зон (районів) територіальної оборони та добровольчі формування територіальних громад, які залучаються до територіальної оборони. Тобто, структура територіальної оборони відповідає адміністративно-територіальному поділу держави.
Територіальна оборона складається з військової, цивільної та військово-цивільної складових. Військова складова територіальної оборони включає органи військового управління, військові частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України, інші сили і засоби сил безпеки та сил оборони, які залучаються до виконання завдань територіальної оборони.
Військово-цивільна складова територіальної оборони включає штаби зон (районів) територіальної оборони та добровольчі формування територіальних громад, які залучаються до територіальної оборони.
Тепер найголовніше – як формуються загони територіальної оборони? У Львові відбулася презентація інформаційного сайту 103-ї Окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, яка дислокується на Львівщині https://tro.lviv.ua/#join
На сайті подано відповідь на запитання «хто ми?»:
«Ми – спільнота активних громадян Львівщини, які не будуть втікати в разі агресії, а виступлять як один на захист своїх домівок, родин та держави. Ми – журналісти і ветерани АТО, маркетологи та ІТ-спеціалісти, менеджери та співаки. Ми і є народ, який буде боротися з ворогом».
Пафосно, але не зовсім інформативно. Тим паче, що завдання територіальної оборони є дволі різносторонні - окрім суто військових є ще участь у захисті населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків ведення воєнних (бойових) дій. Так, загони тероборони мають взаємодіяти не лише із ЗСУ, у структурі яких перебувають, а й з поліцією, надзвичайниками, органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємницькими структурами.
Яким чином врегльовано цю взаємодію? Підозрюю, що не найкраще. Тому дуже ймовірною є боротьба за впливи, тим паче, що фінансування тероборони відбувається з коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, а також з інших не заборонених законодавством України джерел. На практиці це загрожує впливом на цю структуру політиків і спонсорів. Завдяки загонам тероборони, причетні до їхнього фінансування, можуть практично легально отримати напівприватні озброєні формування. Схоже ми вже спостерігали при створені окремих добровольчих батальйонів, які олігархи спонсорували не тільки для боротьби з ворогом, уміло використовуючи патріотизм українців для власних ґешефтів. Завдяки формуванню тероборони приватні армії олігархів сьогодні можуть отримати офіційний статус.
Першою причиною записатись у добровольчі загони на сайті львівської тероборони зазначено: «отримаєш зброю одразу після підписання контракту». Після московського вторгнення на вулицях відносно мирних міст з’явилося багато озброєних людей. Хто ухвалюватиме рішення: за якими критеріями у загони тероборони приймають людей і дають їм зброю? Незрозуміло, і це вже призвело до низки трагедій. Водночас є випадки, коли загони тероборони, частково укомплектовані зовсім недосвідченими бійцями, практично без вишколу потрапляють на передову, наслідком чого є надто чисельні людські втрати.
Чому відповідні вишколи не проводилися після анексії Криму й окупації частини Донбасу – незрозуміло.
Загалом у нашій олігархічно-охлократичній системі будь-яка реформа вилазить боком – недоліки «реформованої» медицини та правоохоронної системи не бачить лише людина глибоко зомбована змі-пропагандою. Якщо і є окремі позитивні зрушення, то вони щедро компенсуються появою нових проблем. Тож оптимізму від створення тероборони та її ефективності у гібридному форматі Третьої світової якось немає.
Критикуєш – пропонуй? Погоджуюсь. Отже, за принципами «Аркану», формування загонів тероборони має опиратися на якість, а не на кількість. Масовка добра в кіно і для політичних піар-акцій. Для реальної партизанської боротьби різношерстий натовп, тим паче без чітких пріоритетів, не годиться. Які пріоритети бачить, наприклад, львівська тероборона серед перелічених у Законі завдань? Заглянемо ще раз на сайт: охорона стратегічних об'єктів області; охорона органів державної влади; забезпечення умов для розгортання військ; боротьба із диверсійними підрозділами.
Натомість першим пунктом перелічених у Законі завдань є «своєчасне реагування та вжиття необхідних заходів щодо оборони території та захисту населення…». Тобто, найперше – це звичайні люди. До речі, про «охорону органів державної влади» там не йдеться, а лише про участь у забезпеченні умов для безпечного функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування та органів військового управління. Відчуваєте різницю?
Тому, наріжним каменем формування тероброни має бути відповідна ідеологія та система цінностей, яка, зокрема, полягає в тому, що ворог у нас не лише «зовнішій» в особі імперської московії, а й внутрішній, в особі тих, хто розпродує державу гуртом і вроздріб. І боронити, насамперед, потрібно простих людей, допомагаючи тим, хто цього найбільше потребує не лише під час офіційно оголошеного особливого правового режиму «воєнного стану», оскільки такий стан де-факто у нас існує щонайменше з лютого 2014 року.
Загони тероборони повинні формуватися не просто за територіальним принципом, а власне за принципом вже згаданих «локальних громад». Тобто, первинний підрозділ – це не група наближених до когось із владоможців осіб і не зібрання випадкових людей, а мешканці, об’єднані певним ареалом проживання, на логічно окресленій, зокрема з точки зору військової логіки, теритоії. І ці мешканці (ОСББ, вулиці, кварталу, району) мають вибрати з-поміж себе керівника, який зійснюватиме комунікацію з іншими схожими структурними підрозділами та з військовим командуванням. Власне такий керівник, затверджений після співбесіди з відповідним представником ЗСУ, ухвалює рішення про надання зброї особовому складу підрозділу під особисту відповідальність.
Керівники первинних загонів тероборони, створених у локальних громадах, рекомендують осіб, уміння та навички яких можна використати у специфічній військовій діяльності, до зарахування у спеціальні підрозділи, наприклад, для боротьби з диверсантами.
З огляду на де-факто стан війни в Україні, учасники тероборони повинні проходити регулярні вишколи з військових дисциплін, а також опановувати навички самозахисту, надання первинної медичної допомоги, виживання у міських умовах тощо. Найефективніше такі навчання проводити у відповідних підрозділах локальних територіальних громад. Звісно, що для цього необхідно прийняти відповідний закон про територіальні громади, і чим швидше – тим краще, бо помилки в управлінні під час війни вимірюються не лише втраченими матеріальними ресурсами, а й найціннішим ресурсом держави – людським. Адже на землю без народу неминуче прийдуть народи без землі.